ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року           справа №200/7736/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,   розглянув у  письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р. (у повному обсязі складено 24 вересня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/7736/20-а  (головуючий І інстанції суддя Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску,

                                              В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2020 року   ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати вимогу № Ф-410762-46 У від 21.11.2019 року про стягнення з нього боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 26539, 26 грн.; вирішити питання судових витрат (а.с. 55-60)

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 листопада 2019 року № Ф-410762-46.  

Вирішено питання судових витрат (а.с. 80-83).

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що  у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 1058 платниками єдиного внеску є фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому вважає, що Закон № 2464 не містить норм щодо звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес не приносить доходів. Тобто, фізична особа-підприємець та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками єдиного внеску та мають окремі (власні) бази нарахування єдиного внеску, які не є тотожними.

Апелянт зазначає, що Закон № 2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі та  вважає, що норми статті 6 Закону № 2464 співвідносяться з нормами статей 7, 8 та 9 цього Закону як спеціальні та загальні, у разі колізії між якими пріоритет надається спеціальній нормі. Тобто, норми п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 не можуть тлумачитись як абсолютне та безумовне звільнення певних платників від виконання обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, а повинні застосовуватись відповідно до призначення п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 до тих обов`язків, які платник не мав можливості виконати з об`єктивних обставин через провадження антитерористичної операції.

Оскільки такі об`єктивні обставини відсутні, це унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача,  перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

Позивач з  1 листопада 2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчить свідоцтво серії   НОМЕР_1 (а.с. 7).

Також  є платником податку відповідно до довідки про взяття на облік платника податку від 14 листопада 2005 року № 862 (а.с. 8).

З трудової книжки позивача вбачається, що з 5 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації»,  де і працює. Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про підтвердження місця роботи від 10 серпня 2020 року № 86, з якої вбачається, що позивач з 3 вересня 2015 року по теперішній час працює в  Товаристві з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» (а.с. 18, 27).

21 листопада 2019 року з посиланням на  статтю 25 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ відповідачем була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-410762-46, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539 грн. 26 коп., з яких недоїмка у сумі 26539 грн. 26 коп. Недоїмка нарахована за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року з огляду на відомості  інтегрованої  картки платника податків та розрахунком до оскаржуваної вимоги (а.с. 28, 76-79).

Спірним у цій справі є правомірність прийняття відповідачем вимоги № Ф-410762-46  від 21.11.2019 року про стягнення з позивача боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 26539, 26 грн.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

За унормуванням абз. 1-2 п. 1-2 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464 (далі Закон № 2464), платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п. 4 ч. 2).

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами  підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пунктами 63.1, 63.2 ст. 63 Податкового кодексу України передбачено, що облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Пунктом 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

За унормуванням п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

В силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Статтею 25 Закону № 2464 окреслено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абз. 1 ч. 4).

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абз. 3 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464).

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз. 4 ч.4).

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019  року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі № 824/876/19-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є найманим працівником, працює    з 03 вересня 2015 року по теперішній час в ТОВ «Телестудія «Служба інформації» на посаді керівника редакції публіцистичних програм. Заробітну плату та всі податки згідно чинного законодавства України виплачує ТОВ «Телестудія «Служба інформації» (а.с. 18).

Враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску.

02.09.2014 року Верховною Радою України прийнято закон «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набув чинності 15.09.2014 року (далі - Закон № 1669).

Підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту:

Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Законом України від 02.03.2015 № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11; 2014 р., № 44, ст. 2040) внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 вважати пунктом 9-4.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року були внесені зміни до Закону України від 02.09.2014 № 1669 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», у відповідності до якого підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 виключено.

Таким чином, положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI. Змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було.

Пункт 9-4 розділу VIII виключено на підставі Закону № 440-IX від 14.01.2020, який набрав чинності 13.02.2020.

Отже, положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на час прийняття оскаржуваної вимоги були чинні.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ прийнято з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені частиною 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Водночас, Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р визначає, що до цих населених пунктів належить м. Маріуполь Донецької області.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 2 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30.10.2014 року № 1053-р та від 05.11.2014 року № 1079-р.

За змістом додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Маріуполь Донецької області.

За положеннями Закону № 1669-VII достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.

30.03.2018 Президент України підписав Указ Про затвердження рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей № 116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що станом на дату розгляду справи по суті Указу Президентом України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймалось, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення.

При цьому, оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) охоплює період, у якому позивач звільнявся від своєчасного виконання обов`язків платника єдиного внеску.

Приписи Законів № 1669 та № 2464-VІ не скасовують обов`язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Таким чином, відсутність (відстрочення в силу закону) обов`язку своєчасно та в повному обсязі сплачувати внески у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, унеможливлює застосування до таких платників заходів впливу, а саме складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги.

З урахуванням наведеного, на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував і перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, тому, згідно із положеннями Закону № 1669-VII, не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону № 2464-VI в частині невиконання обов`язків з нарахування, обчислення чи сплати єдиного внеску.

Вказаний правовий висновок сформульований у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду 30.03.2018 зразкової справи № 812/292/18.

Заходи зі стягнення недоїмки (в даному випадку направлення вимоги), яка виникла у позивача як платника єдиного внеску, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у Законі № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України № 405/2014, можуть вживатись контролюючим органом після закінчення АТО.

Правова визначеність має безпосередню підставу для вчинення певних дій як суб`єктом владних повноважень, так і платниками податків щодо сфери дії передбачених норм Законів № 1669 і № 2464.

Закон України від 18.01.2018 року № 2268-УШ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» також містить термін проведення антитерористичної операції.

Звільнення від відповідальності передбачалось на спірний період безпосередньо у Законі № 2464-VI та не потребує додаткового звернення, оскільки ця норма встановлює незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій та адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.

Суд наголошує, що підставою для звільнення від відповідальності є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, сформованою в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2019 року у справі № 805/1023/16-а.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-410762-46  від 21.11.2019 року з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування  не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, є протиправною, а відтак правильно скасована.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, 316, ст. 321, ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                          П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р.  - залишити без задоволення.

Рішення   Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р.  у справі №200/7736/20-а  - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року.

Колегія суддів:                                                                                         Г.М. Міронова

                                                                                                                 А.В. Гайдар

                                                                                                                 І.В. Геращенко