Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді - Сіротюка В.Г.,
суддів - Даніла Н.М.,
- Сінані О.М.,
при секретарі - Печуріні Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Комунального підприємства „Бюро приватизація”, Комунального підприємства „Житловик-2”, виконкому Євпаторійської міської ради, Євпаторійської міської ради про визнання приватизації недійсною, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, визнання недійсними договорів дарування, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом скасування реєстрації та виселення, покладення зобов’язання поновити реєстрацію та укласти договір найму, треті особи: служба у справах дітей Євпаторійської міської ради, Євпаторійське міське відділення громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житлом, треті особи: Євпаторійське міське відділення громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Комунальне підприємство „Житловик-2”, Комунальне підприємство „Житловик-3”, ОСОБА_3, за позовом Комунального підприємства „Житловик-2” до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
в лютому 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що зі згоди свого двоюрідного брата ОСОБА_9, він з 08.06.1999 року прописаний в АДРЕСА_1, де проживав однією сім’єю з братом, доглядаючи за ним. В січні 2004 року ОСОБА_9 помер, після чого позивач звернувся до органів приватизації з метою приватизувати квартиру та дізнався, що 18.02.2003 року квартира приватизована ОСОБА_9 на своє ім’я. У подальшому йому стало відомо, що 27.02.2003 року ОСОБА_9 подарував квартиру ОСОБА_3, яка у свою чергу відчужила квартиру ОСОБА_4, яка прописала в квартиру своїх родичів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8 Вважаючи, що діями відповідачів порушено його право на користування квартирою, просив визнати недійсною приватизацію квартири ОСОБА_9 та свідоцтво про право власності на житло, видане виконкомом Євпаторійської міської ради 18.02.2003 року на його ім’я, на підставі розпорядження КП „Бюро приватизація” № 2-65 – РИ, визнати недійсними договори дарування квартири, укладені 27.02.2003 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 та 26.05.2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_11, привести сторони у попередній стан, передати квартиру в комунальну власність Євпаторійської міської ради, скасувати реєстрацію та виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1, зобов’язати КП „Житловик-2” зареєструвати позивача в спірній квартирі та укласти з ним відповідний договір найму.
КП „Житловик-2” в січні 2005 року звернулось до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_2, будучи зареєстрований в спірній квартирі, жодного дня в ній не проживав, його реєстрація за цією адресою здійснена не через КП „Житловик-2”, на балансі якої знаходиться АДРЕСА_1 а через паспортиста КП „Житловик-3” ОСОБА_12, яка не мала підстав та права реєструвати позивача за вказаною адресою, письмової згоди на реєстрацію ОСОБА_2 наймач квартири ОСОБА_9 не давав, позивач не був членом його сім’ї, в особистому рахунку № 20249 реєстрація ОСОБА_2 не відображена, договір піднайму з ним не укладався. Вважаючи, що ОСОБА_2 незаконно був зареєстрований в спірній квартири, комунальні платежі не сплачував, просили визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України.
ОСОБА_4, звернувшись до суду з позовом в грудні 2005 року, свої позовні вимоги мотивувала тим, що 26.05.2003 року вона придбала АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 В грудні 2004 року їй стало відомо про реєстрацію в квартирі ОСОБА_2, який на момент придбання квартири у 2003 році не значився зареєстрованим в ній, договір найму з позивачем не укладався, платежі за користування квартирою він не здійснював, в квартирі не проживав та свої речі не зберігав. Враховуючи, що факт реєстрації позивача в квартирі перешкоджає їй вільно розпоряджатися своїм майном, просила скасувати реєстрацію ОСОБА_2 за вказаною адресою.
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 21.12.2009 року у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовлено, позов КП „Житловик-2” задоволений та ОСОБА_2 визнаний таким, що втратив право користування АДРЕСА_1 з листопада 2002 року. Судом вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. Зазначає, що суд не врахував, що акт про не проживання позивача в спірній квартирі складений після її приватизації - 20.01.2004 року, за вказаною адресою він зареєстрований зі згоди ОСОБА_9 Також вважає, що висновки суду є суперечливими, оскільки він, як особа, яка ніколи не користувалася квартирою, не може бути позбавлений права користування нею, судом не враховано, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування житловою площею, сплинув у 2004 році. Окрім того, суд залишив без уваги постанову Євпаторійського міського суду АР Крим від 08.12.2006 року, яка набрала законної сили та має преюдиційне значення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_2 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення відповідача ОСОБА_4 та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в однокімнатній АДРЕСА_1 з 12.01.1988 року був зареєстрований та проживав ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 в якості основного наймача. 08.02.2003 року керівництвом ЖЕО № 2 ОСОБА_9 видано довідку № 23 про склад сім’ї наймача однокімнатної АДРЕСА_1 для здійснення її приватизації. В довідці зазначено, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно зареєстрований в однокімнатній квартирі 30, загальною площею 19,9 кв.м. з 12.01.1988 року.
На підставі зазначеної довідки та заяви ОСОБА_9 Комунальним підприємством „Бюро приватизація” 18.02.2003 року підготовлено розпорядження № 2/65-РИ про задоволення заяви ОСОБА_9 про передачу йому у власність АДРЕСА_1 а 18.02.2003 року видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, яка складає 25/100 часток домоволодіння.
27.02.2003 року, після отримання свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_9 подарував спірну квартиру ОСОБА_3, договір посвідчений нотаріально.
26.05.2003 року ОСОБА_3 подарувала квартиру ОСОБА_4, договір також посвідчений нотаріально.
Після оформлення договору дарування ОСОБА_13 виїхав з квартири та переїхав на постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, де проживав до смерті, яка настала 10.01.2004 року.
Після укладення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у 2004 році з’ясувалось, що в спірній квартирі значиться зареєстрованим ОСОБА_2 з 08.06.1999 року (відповідно до відмітки в паспорті). Згідно з даними республіканського адресного бюро м. Сімферополя від 17.01.2004 року ОСОБА_2 значиться зареєстрованим по АДРЕСА_1 не з 08.06.1999 року, а з 03.04.2001 року. Актом від 20.01.2004 року, складеним майстрами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та затвердженим директором КП „Житловик-2”, встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в АДРЕСА_1 ніколи не проживав, його особистих речей в квартирі немає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи позовні вимоги КП „Житловик-2”, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, вселившись до наймача як член сім’ї та без його згоди, не набув право користування займаним приміщенням, оскільки зберіг за собою право користування іншим жилим приміщенням – АДРЕСА_1 разом з сім’єю майбутньої дружини, він не був членом сім’ї ОСОБА_9, не вселявся та не проживав у спірній квартирі, а сам факт реєстрації в спірній квартирі не є підставою для виникнення права на приватизацію зазначеного житла. Окрім того, суд виходив з того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія ст. 71 ЖК України щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визнання недійсними договорів дарування квартири, місцевий суд виходив з того, що договори оформлені відповідно до вимог діючого законодавства, ОСОБА_2 не був стороною зазначених договорів, його права не порушені.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 про скасування реєстрації ОСОБА_2 за спірною адресою, суд виходив з наявності постанови Євпаторійського міського суду АР Крим від 08.12.2006 року, яка набрала законної сили, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ГУ МВС України в АР Крим, Євпаторійського міського відділу ГУ МВС України в АР Крим про визнання дій щодо реєстрації ОСОБА_2 незаконними, визнання реєстрації недійсною та її скасування.
Судом першої інстанції повно і правильно встановлені обставини справи, проте висновки місцевого суду частково зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 рок зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Так, мотивувальна частина рішення містить суперечливі висновки щодо користування ОСОБА_2 спірною квартирою, оскільки, якщо позивач в квартирі не проживав, тобто не користувався нею, він не може вважатись таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Окрім того позовні вимоги КП „Житловик-2” про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловою площею, заявлені у жовтні 2005 року та задоволені на підставі ст. 71 ЖК України, дія якої на спірні правовідносини не розповсюджується, оскільки зазначеною нормою врегульований порядок збереження за тимчасово відсутніми громадянами жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду. Як встановлено судом, АДРЕСА_1 приватизовано ОСОБА_9 18.02.2003 року.
За таких підстав рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову КП „Житловик-2”.
В решті у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступного.
Відповідно до ст. 216 ч. 1 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, наслідком визнання незаконною приватизації та договорів купівлі-продажу є двостороння реституція. Внаслідок застосування реституції майно повертається стороні недійсного правочину, а не його безпосередньому власнику, як при віндикації.
Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Таким чином на спірні правовідносини не розповсюджується дія ст. 216 ЦК України, а майно може бути витребуване у добросовісних набувачів лише у випадках, передбачених ст. 388 ЦК України, проте з таким позовом до суду ОСОБА_2 не звертався.
Окрім того, у судовому засіданні недоведений факт недобросовісності ОСОБА_3, а потім і ОСОБА_4, як набувачів АДРЕСА_1, у зв’язку з чим колегія суддів вважає, що визнання недійсною приватизації квартири та свідоцтва про право власності на неї, що видане на ім’я ОСОБА_9 не є ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_2, оскільки сам факт задоволення цих позовних вимог не тягне за собою наслідком отримання позивачем спірної квартири у власність.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 304, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 року в частині задоволення позову Комунального підприємства „Житловик-2” про визнання ОСОБА_2 таким, що втрати право користування житлом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Комунальному підприємству „Житловик-2” у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втрати право користування АДРЕСА_1.
В решті рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців безпосередньо до Верховного суду України.
Судді: