КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/9517/2020

справа №355/1060/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Коваленка А.В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким:

- визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги обґрунтовує тим, що 30 листопада 1980 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано 25 серпня 2010 року.

16 грудня 2005 року ОСОБА_1 на підставі рішення Морозівської сільської ради №112-18-4 виділено земельну ділянку площею 0,25 га.

Вказує, що за час подружнього життя сторонами на цій земельній ділянці побудовані (рік побудови 1991) житловий будинок, погріб, прибудови, вбиральню, колонку.

Посилаючись на викладені обставини, звернулась до суду із цим позовом.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено:

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Вказує, що подання позову співпадає з моментом введення будинку в експлуатацію, до цього у позивача не виникало будь-яких вимог. Згідно із наявною домовленістю, позивач не мала висловлювати будь-яких вимог, натомість за нею залишалось право користування квартирою, співвласником якої є він.

Зазначає, що до 2010 року будинок мав вигляд вкритої дахом недобудови. Будівельні роботи після тривалого зупинення продовжились після 2010 року і закінчились у 2016 році. У зв`язку із цим, суд мав виходити з прав позивача на час припинення ведення спільного господарства та визнати за нею право власності на 1/2 будівельних матеріалів, а не будинку.

Зазначає, що витрати на завершення будівництва були понесені ним особисто, а ремонтні роботи здійснювались власними силами. У зв`язку із чим має враховуватися його вклад у розбудову майна, а відтак і збільшення розміру частки.

Посилається на необґрунтованість висновків суду щодо неможливості врахування висновків експертизи, що проведена у зв`язку із провадженням по цій справі.

Вказує, що до правовідносин сторін мають застосовуватись положення КпШС України. Окрім того, просить про застосування позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2018 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року постанову Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити скаргу.

Представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо будинку, суд першої інстанції виходив з того, що будинок був побудований в період спільного проживання і ведення господарства сторін, відтак його слід вважати спільною сумісною власністю. Суд відхилив висновок експертизи, що наданий відповідачем, з посиланням на те, що такий не відповідав на питання про час, у який відбулись будівельні роботи. Щодо земельної ділянки суд вказав, що таку відповідно до статей 81, 116 ЗК України слід вважати особистою приватною власністю відповідача, проте відповідно до статей 120 та 377 ЦК України у зв`язку із визнанням за позивачем права власності на частину будинку, остання також має право і на 1/2 частину земельної ділянки.

З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується.

З матеріалів справи убачається, що в період з 30 листопада 1980 року по 25 серпня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується даними свідоцтв про укладення шлюбу та про розірвання шлюбу.

Відповідно до даних Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №686488 від 13 червня 2007 року засвідчено, що ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Морозівської сільської ради від 16 грудня 2005 року №112-18/4 належить земельна ділянка із кадастровим номером 3220284901:13:045:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 18 грудня 2015 року Реєстраційною службою Баришівського районного управління юстиції Київської області засвідчено, що ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних технічного паспорту на зазначений будинок, виготовленого станом на 16 листопада 2015 року, наведено такі характеристики будівель та споруд: житловий будинок літ. "А", погріб літ. "під А", прибудова літ. "а", прибудова літ. "а1", вбиральня літ. "Б", ворота з хвірткою "№1-2", огорожа "№3", колонка літ. "К". Рік побудови всіх об`єктів вказаний 1991.

Згідно із даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 грудня 2015 року містяться записи про належність ОСОБА_1 вказаних земельної ділянки та житлового будинку із переліком будівель та споруд 1991 року побудови.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 20 жовтня 2017 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та на вирішення експерта поставлено наступні питання:

а) Яка дійсна (ринкова) вартість будинку, розташованого в АДРЕСА_1 станом на 25.08.2010 року?

б) Яка ринкова вартість витрат та виконаних робіт по завершенню будівництва будинку відповідачем по справі ОСОБА_1 протягом періоду із вересня 2010 року по 2016 рік включно, а саме відповідач зазначає, що ним проведенні наступні роботи:

- У вересні - жовтні 2010 року у житловій кімнаті ( приміщення 1-7 ) на підлогу постелив плити OSB та ДВП, стелю підшив гіпсокартоном, стіни поштукатурив сатенгіпсом, поклеїв шпалери і вставив двері. Крім того, в цей же період побудував каналізаційну систему ( 22 м стоку ), вигрібну, яму об`ємом на 8 м.куб., підвів до будинку воду, встановивши насосну станцію.

- У 2011 році в кухні ( приміщення 1-5 ) поклеїв стіни керамічною плиткою площею - 11 кв.м, дерев`яні вікна змінив на двокамерні металопластикові.

- У 2012 році замінив тимчасові вхідні двері блоком: ззовні -металеві, а з середини - дерев`яні, поклав керамічну плитку на підлогу у кухні ( 11 кв.м ) та коридорі ( 5,5 кв. м ), внутрішньо стінову порожнину у кухні з метою утеплення заповнив перлітом, а також установив бойлер.

- У 2013 році добудував веранду, житлове приміщення ззовні утеплив, поклеївши пінопласт ( 68 кв.м ), оздобив декоративною штукатуркою „короїд", змінив тимчасові вхідні двері до погреба з дерева на металеві.

- У 2014 році у житловому приміщенні ( 1-7 ) площею 10, 5 кв.м. поклав на підлогу ламінат, відділив гіпсокартонною утепленою стіною санвузол, де встановив душову кабіну, унітаз, умивальник, на стіни та підлогу поклав керамічну плитку ( 12 кв.м. ), на стелю - пластик.

- У 2015 році поклав керамічну плитку на підлогу у веранді ( 5,2 кв.м. ), а в жилій кімнаті ( 1-8) фанеру ( 21 кв.м ), як основу під дубовий паркет - клепку.

- У 2016 році підлогу у жилій кімнаті ( 1-8 ) застелив паркетом площею 21 кв.м.

в) Яка дійсна (ринкова) вартість будинку, розташованого в АДРЕСА_1 станом не даний час?

г) Чи зміниться розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у праві власності на будинок із врахуванням виконаних будівельних робіт відповідачем по справі ОСОБА_1 протягом періоду із вересня 2010 року по 2016 рік включно, зазначених у б), якщо так, то в яких розмірах (пропорціях)?

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 15 березня 2018 року, виконаної у зв`язку із провадженням по цій справі на підставі ухвали суду:

1) (а) Дійсна (ринкова) вартість будинку, господарських будівель та споруд розташованих в АДРЕСА_1 , без вартості земельної ділянки, станом на 25.08.2010 року, становила 129582 (сто двадцять дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дві) гривні.

2) (б) Ринкова вартість конструктивних елементів житлових приміщень та інженерних мереж по АДРЕСА_1 , виконаних відповідачем по справі ОСОБА_1 протягом періоду із вересня 2010 року по 2016 рік включно, становить 20534 (двадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн.

3) (в) Дійсна (ринкова) вартість будинку, господарських будівель та споруд розташованих в АДРЕСА_1 , без вартості земельної ділянки, станом на даний час, становить 131917 (сто тридцять одну тисячу дев`ятсот сімнадцять) гривень.

4) (г) Розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у праві власності на будинок із врахуванням виконаних будівельних робіт відповідачем по справі ОСОБА_6 протягом періоду із вересня 2010 року по 2016 рік включно, зазначених у б) зміниться.

Частки сторін у праві власності на земельні поліпшення домоволодіння по АДРЕСА_1 /ринкова вартість/ будуть становити: позивач 42/100, відповідач 58/100.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд має врахувати наведені висновки експертизи відхиляються колегією суддів, оскільки перелік виконаних робіт визначено виключно зі слів відповідача, натомість жодними доказами виконання цих робіт, період та їх вартість не підтверджено.

Разом з тим, наявними у справі доказами підтверджено, що рік побудови спірного об`єкта нерухомості є 1991.

Відповідно до норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Вказане направлено на реалізацію положень статті 331 ЦК України, якою унормовано набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно частини першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність).

Оскільки Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності з 12 березня 2011 року, пунктом 9 Розділу V "Прикінцеві положення" передбачається певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема до таких об`єктів віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинку, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Ураховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані до 05 серпня 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

З матеріалів справи убачається, що згідно даних Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , замовником технічної інвентаризації визначено ОСОБА_1 .

Аналогічні дані щодо року побудови спірного об`єкта містить Облікова картка об`єкту погосподарського обліку на 2019-2023 роки.

Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, що будинок проходив процедуру прийняття в експлуатацію.

З огляду на наведене, оскільки будинок побудовано за час шлюбу (1991 рік), відтак такий є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, при цьому свідоцтво про право власності є документом, яким держава реалізує свій обов`язок юридичного оформлення права власності та здійснювати захист права власності, видача свідоцтва після розірвання шлюбу у цій справі не впливає на правовий статус нерухомого майна, оскільки його будівництво закінчено до розірвання шлюбу.

Поряд з цим, в процесі розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження обставин щодо вкладу кожної із сторін у справі в розбудову будинку, а відтак частки спільної власності слід уважати рівними.

Довідка виконавчого комітету Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області №1043 від 20 жовтня 2017 року не містить посилання на докази про заявлені факти, які стверджуються у цій довідці, відтак не є належним та допустимим доказом.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України, колегія суддів вказує, що 01 січня 2004 року набув чинності Сімейний кодекс Украйни та одночасно втратив чинність Кодекс про шлюб та сім`ю України. До сімейних відносин, які існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Ураховуючи, що на будинок видано свідоцтво про право власності, колегія вказує, що вимоги позивача про поділ саме будинку, а не будівельних матеріалів, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, що за наслідками вирішення справи мало вирішуватися питання про поділ будівельних матеріалів, які станом на дату розірвання шлюбу становили об`єкт спільної сумісної власності.

Щодо заяви позивача про застосування наслідків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

В суді першої інстанції відповідачем не порушувалось питання про застосування позовної давності, що виключає можливість вчинення цієї дії в суді апеляційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В. Соколова