Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 747/184/20-ц

провадження № 61-12927св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Талалаївської районної державної адміністрації, Державний земельний кадастр, Харківська сільська рада Талалаївського району,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Талалаївського районного суду Чернігівської області, у складі судді Тіщенко Л. В., від 27 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Харечко Л. К., від 27 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської районної державної адміністрації, Державного земельного кадастру, Харківської сільської ради Талалаївського району про включення до списку доданого до державного акту на право колективної власності на землю та видачу витягу про реєстрацію права власності.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що він, будучи працівником колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП)

ім. Шевченка з 1994 року і до ліквідації підприємства, набув право на земельну часту (пай). Проте, при складанні списку осіб, які мали право на земельну частку (пай), його прізвище пропущено. Водночас 20 липня

2001 року рішенням Харківської сільської ради затверджено проект організації територій земельних часток (паїв) та прийнято рішення про передачу їх у приватну власність громадянам для товарного сільськогосподарського виробництва, складено список громадян - власників земельних сертифікатів колишнього КСП ім. Шевченка, згідно з яким передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 3 965 га. Вважав, що його безпідставно не включено до цього списку, а на даний момент його земельною ділянкою безпідставно користується агрофірма «Обрій LTD».

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- зобов`язати Харківську сільську раду внести його до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю);

- зобов`язати Талалаївську районну державну адміністрацію (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта) видати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну частку (пай) в розмірі 5,62 га землі;

- зобов`язати Харківську сільську раду виділити з резервного фонду земельну частку (пай) ОСОБА_1 в розмірі 5,62 га землі, вартістю 179 069,12 грн;

- витребувати з земельного кадастру довідки про вартість земельної ділянки та її місце знаходження ділянок резервного фонду Харківської сільської ради.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач, подавши позовну заяву від 27 травня 2020 року, не усунув недоліки зазначені в ухвалі Талалаївського районного суду Чернігівської області від 18 травня

2020 року.

При цьому судом встановлено, що позивачем в позовній заяві від 27 травня 2020 року не усунуті наступні недоліки: не зазначено повне місцезнаходження відповідача - Державного земельного кадастру; не зазначено, яким чином Державний земельний кадастр порушує його права; не зазначено, якими неправомірними діями Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської районної державної адміністрації порушено його права; не зазначено чим підтверджується посилання про те, що земельна ділянка належить йому на праві власності і не надано відповідних доказів; не надано доказів на підтвердження того, що його земельною ділянкою незаконно розпоряджались та використовують і в даний час; не конкретизовано, в якому земельному кадастрі витребовувати довідку про вартість земельної ділянки, відносно якої саме земельної ділянки, крім того це клопотання не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); не зазначено поважних причин, які не дали позивачу можливості 25 років звернутись до суду за захистом свого порушеного права з часу проведення розпаювання земель; позивач не ставить перед судом вимоги про поновлення пропущеного строку позовної давності; не зазначено, де знаходяться оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2020 року змінено, виключено з її мотивувальної частини підстави повернення позовної заяви з мотивів не зазначення у ній повної адреси Державного земельного кадастру, відсутності у позовній заяві мотивів і посилань, чим підтверджується те, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві власності та ненадання підтверджуючого цей факт документа, ненадання підтвердження того, що земельною ділянкою незаконно розпоряджались та що використовують її в цей час, неконкретності клопотання про витребування довідки про вартість земельної ділянки, не зазначення поважних причин звернення до суду за захистом свого порушеного права через 25 років з часу проведення розпаювання земель, відсутності вимоги про поновлення пропущеного строку позовної давності. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції із виключенням з її мотивувальної частини окремих підстав повернення позовної заяви, апеляційний суд виходив з того, що:

1) вказуючи відповідачем Державний земельний кадастр, позивач дійсно зазначив адресу: вул. Центральна, без вказівки міста, де знаходиться ця вулиця, однак з цих підстав позов ОСОБА_1 без руху не залишався;

2) відсутність у позовній заяві мотивів і посилань чим підтверджується те, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві власності, та ненадання підтверджуючого цей факт документа, ненадання підтвердження того, що земельною ділянкою позивача незаконно розпоряджались та що використовують її і в цей час, неконкретність клопотання про витребування довідки про вартість земельної ділянки, не зазначення поважних причин звернення до суду за захистом свого порушеного права через 25 років з часу проведення розпаювання земель, відсутність вимоги про поновлення пропущеного строку позовної давності, не є підставою для визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Ці обставини є підставою для застосування інших наслідків, передбачених ЦПК України і нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, на стадії розгляду позовної заяви по суті її вимог;

3) відсутність вказівки на те, де знаходяться оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви, теж не є підставою для визнання неподаною та повернення позовної заяви, оскільки зі змісту цих копій вбачається, де знаходяться оригінали документів.

При цьому, апеляційний суд погодився з тим, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є вірним лише з мотивів не усунення позивачем її недоліків, які виявилися у відсутності посилання на те, яким чином Державний земельний кадастр і державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Талалаївської райдержадміністрації порушили (порушують) його права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Талалаївського районного суду Чернігівської області

від 27 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 27 липня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про відкриття провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 747/184/20-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частини друга статті 389

ЦПК України)

Вказує, що оскаржувані судові рішення не відповідають законодавству України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме порушують його право на звернення до суду за захистом своїх прав. Вважає, що виконав всі вимоги ухвали суду про залишення позову без руху, однак суд припустився надмірного формалізму та повернув його позовну заяву. Апеляційний суд допущені помилки місцевого суду в повній мірі не виправив та не навів мотивів відхилення аргументів його апеляційної скарги.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської районної державної адміністрації, Державного земельного кадастру, Харківської сільської ради Талалаївського району про включення до списку доданого до державного акту на право колективної власності на землю та видачу витягу про реєстрацію права власності.

Ухвалою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 18 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху і встановлено для усунення недоліків позовної заяви строк - сім днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Формулюючи недоліки позовної заяви, які підлягають усуненню, суд зазначив, що:

- в порушення пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України, зазначаючи відповідачем Державний земельний кадастр, ОСОБА_1 не зазначає, яким чином Державний земельний кадастр порушує його права і як останній має їх поновити;

- у позовній заяві не зазначено, якими неправомірними діями державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської райдержадміністрації порушено його права і як він має їх поновити, коли ОСОБА_1 звертався до реєстратора, в чому останнім йому було відмовлено;

- на порушення пункту 5 частини другої статті 175 ЦПК України, ОСОБА_1 , зазначаючи у першому абзаці позовної заяви, що земельна ділянка належить йому на праві власності, не зазначає, чим це підтверджується та не надає документ, що б давав йому право як власнику звернутись до суду за захистом свого порушеного права;

- ОСОБА_1 , зазначаючи, що його земельною ділянкою незаконно розпоряджались та що її використовують і в цей час, не зазначає чим підтверджується це посилання та не надає доказів такого;

- позивач, знаючи про те, що він з часу розпаювання - з 1995 року не був включений до списку осіб, які мали право на земельну частку (пай), звертається до суду у 2020 року, посилаючись на те, що йому про це стало відомо лише 13 лютого 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Але із долученої до позовної заяви копії витягу з цього Реєстру таке не вбачається. В позовній заяві позивач не зазначає поважних причин, які не давали йому можливості 25 років звертатись до суду за захистом свого порушеного права з часу проведення розпаювання земель, і не ставить перед судом вимоги про поновлення пропущеного строку позовної давності;

- в порушення пункту 5 частини другої статті 175 ЦПК України, в позовній заяві не зазначено, де знаходяться оригінали документів, копії яких долучені до неї;

- в порушення пункту 9 частини другої статті 175 ЦПК України, до позовної заяви не додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесено та які очікується понести у зв`язку із розглядом справи;

- в порушення пункту 10 частини другої статті 175 ЦПК України, позивачем не надано підтвердження, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- в порушення частини четвертої статті 177 ЦПК України, ОСОБА_1 неповністю сплатив судовий збір, оскільки відповідно до квитанції, долученої до позовної заяви, ним сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн, незважаючи на те, що у позові міститься три немайнові вимоги, а отже відповідно до статті 6 Закону України «Про судовий збір» позивачеві необхідно сплатити судовий збір за три позовні вимоги;

- клопотання про витребування із земельного кадастру довідки про вартість земельної ділянки та її місцезнаходження не конкретизоване, так як не зазначено, в якому земельному кадастрі слід витребовувати довідку, відносно якої саме земельної ділянки; саме клопотання не відповідає вимогам статті 84 ЦПК України, і тому не може бути взяте судом до розгляду;

- до позовної заяви долучено довідку Харківської сільської ради від 06 січня 2020 року, видану ОСОБА_2 , та копію невідомо якого рукописного тексту, і не зазначено в позовній заяві, на підтвердження яких саме посилань подано ці документи.

Вказану ухвалу позивач отримав особисто 22 травня 2020 року.

27 травня 2020 року на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подав позовну заяву в новій редакції, але до тих самих відповідачів та з тими ж самими позовними вимогами.

Ухвалою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто

ОСОБА_1 , оскільки суд дійшов висновку про те, що недоліки позовної заяви не усунуто, зокрема:

- вказуючи відповідачем Державний земельний кадастр, позивач зазначив адресу: вул. Центральна, без зазначення місця, де знаходиться ця вулиця;

- не зазначено, яким чином Державний земельний кадастр порушує права ОСОБА_1 , якими неправомірними діями державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської райдержадміністрації порушено його права, коли позивач звертався до реєстратора, в чому йому було відмовлено;

- не зазначено чим підтверджується посилання позивача, що земельна ділянка, про яку йдеться у позовній заяві, належить йому на праві власності, та не надано про це підтверджуючого документа;

- не надано підтвердження, що його земельною ділянкою незаконно розпоряджались та що її використовують і в цей час;

- не зазначено, в якому земельному кадастрі витребовувати довідку про вартість земельної ділянки та якої саме земельної ділянки;

- не зазначено поважних причин, які не дали ОСОБА_1 можливості протягом 25 років звернутись до суду за захистом свого порушеного права з часу проведення розпаювання земель, не поставлено вимоги про поновлення пропущеного ним строку позовної давності;

- не зазначено, де знаходяться оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають

не в повній мірі.

Згідно із частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява

№ 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючі положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Апеляційний суд вірно встановив, що обставини, з якими суд першої інстанції не пов`язував залишення позову без руху, а також відсутність у позові вказівки на те, де знаходяться оригінали документів, копії яких долучені до позову, відсутність мотивів і посилань на те, чим підтверджується, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві власності, ненадання підтверджуючого цей факт документа, ненадання підтвердження того, що земельною ділянкою позивача незаконно розпоряджались та використовують її в цей час, неконкретність клопотання про витребування доказів, не зазначення поважних причин звернення до суду за захистом свого порушеного права через 25 років з часу проведення розпаювання земель, відсутність вимоги про поновлення пропущеного строку позовної давності, - не можуть бути підставами для повернення позовної заяви.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що апеляційний суд помилково погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява не відповідає вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України оскільки, позивач не зазначив яким чином Державний земельний кадастр і державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Талалаївської райдержадміністрації порушили (порушують) його права.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (пункти 40-41) вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Вказані висновки неодноразово підтверджені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15(пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 26 лютого 2020 року в справі № 304/284/18 (пункт 42-43).

Із позову ОСОБА_1 вбачається, що спір за вирішенням якого він звернувся до суду, полягає у включенні його до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), зобов`язання виділення йому земельної ділянки площею 5,62 га та надання витягу про реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку площею 5,62 га.

Суд першої інстанції звернув увагу позивача на можливість конкретизації позовних вимог, однак ОСОБА_1 продовжував наполягати на своїй редакції позову.

При цьому, двічі, як в первісному позові так і в уточненій позовній заяві зазначав в якості відповідачів державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Талалаївської районної державної адміністрації, Державний земельний кадастр та Харківську сільську радуТалалаївського району, вважаючи, що саме ці особи мають відповідати за його позовом.

Позовна заява містила зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, які на думку позивача підтверджують вказані обставини.

За таких обставин повернення позову з підстав недотримання вимог пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України колегія суддів вважає помилковим.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

ОСОБА_1 сформулювавши позовні вимоги та визначивши на свій розсуд відповідачів за своїм позовом, має усвідомлювати, що саме він несе відповідні процесуальні ризики, які можуть настати у разі, якщо обраний ним спосіб захисту буде визнано неефективним, відповідачі - неналежними, а пред`явлений до них позов необґрунтованим.

До числа таких процесуальних ризиків належать, зокрема відмова у задоволенні позову пред`явленого до неналежних відповідачів та покладення на позивача судових витрат, понесених відповідачами у задоволенні позову до яких відмовлено.

У частині шостій статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до помилкового повернення позовної заяви, оскаржувані судові рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, передбаченні статтею 409 ЦПК України, не можуть бути задоволенні вимоги заявника щодо відкриття провадження у справі Верховним Судом, оскільки вирішення зазначеного питання належить до компетенції суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Талалаївського районного суду Чернігівської області та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович