Провадження №2/447/802/20

Справа №447/2581/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

10.12.2020  року   Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Карбовніка  І . М.

з участю секретаря судового засідання Данилів О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаїв цивільну справу за позовом   ОСОБА_1   до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус  Миколаївського районного нотаріального округу  Кос  Юлія  Романівна  про визнання договору дарування  житлового будинку та земельної ділянки  недійсними та скасування  державної реєстрації права власності на них.

Процесуальні дії у справі.

22.09.2020 року  до Миколаївського районного суду Львівської області надійшли матеріали справи за позовом   ОСОБА_1   до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус  Миколаївського районного нотаріального округу  Кос  Юлія  Романівна  про визнання договору дарування  житлового будинку та земельної ділянки  недійсними та скасування  державної реєстрації права власності на них. В обгрунтування позову наведено наспупне. 01.06.2016р. ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Сітроен» № НОМЕР_1 в с. Пісочна Миколаївського району Львівської області на автодорозі Київ-Чоп, здійснюючи розворот із проїзної частини в напрямку на Львів, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки і здійснив зіткнення з автомобілем марки «БМВ» № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали технічні пошкодження. Такими своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.2, 10.4 ГІДР України, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Винність ОСОБА_2 в скоєнні ДТП підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 11.10.2016р., постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 07.12.2016р. по справі про адміністративне правопорушення та постановою апеляційного суду Львівської області від 16.06.2017р.

Розмір заподіяного позивачу матеріального збитку у відповідності до висновку №116 від 24.08.2016р. складає 578497.44 грн. за мінусом утилізаційної вартості у розмірі 227991.17 грн., відтак 350506.27 грн. Страховою компанією йому виплачено 44500 грн.

12.08.2016р. ОСОБА_2 успадкував від свого батька - ОСОБА_4 , житловий будинок з вбудованим магазином разом з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 0,1320 га, якій присвоєно кадастровий номер 4623086400:01:005:0067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1320 га, кадастровий номер 4623086400:01:005:0067.

Після ухвалення постанови Апеляційним судом Львівської області від 16.06.2017р. про винуватість у вчиненні ДТП ОСОБА_2 , останній зрозумів, що може бути накладено арешт на його майно і відразу, 19.07.2017р. подарував вищезазначене майно своїй дружині ОСОБА_3 .

При укладенні 19 липня 2017 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , а тому слід обґрунтовано визнати недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

24.09.2019 року  суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив, що справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.   Ухвалу суду, копію позовної заяви та доданих до неї документів суд   надсилав відповідачам та третій особі на адресу місця їх реєстрації.

09.10.2020  року на адресу суду подано відзив на позовну заяву від відповідача  ОСОБА_3 , згідно якого  остання  просить в позові відмовити в повному обсязі.

26.10.2020 року до суду подано заяву від третьої особи  приватного нотаріуса  Миколаївського районного нотаріального округу  Кос  Юлії  Романівни , згідно якого просила розгляд справи проводити у її відсутності. Зацікавленості в позові немає.

17.11.2020 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

20.11.2020 року представником позивача ОСОБА_5 до суду подано відповідь на відзив,  в якому  просить  позов  задоволити.

10.12.2020 року до суду подано  заперечення ОСОБА_3 на відповідь на відзив. Просила в позові відмовити.

В судовому засіданні  позивач ОСОБА_1   та його представник ОСОБА_5 позовну заву підтримали  та просили  таку задоволити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та представник  відповідача ОСОБА_3 адвокат Герей О.Д.  в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували  та просили в такому відмовити в повному обсязі.

Суд встановив: 

Постановою Апеляційного суду Львівської області від  16.06.2017 року  постанову судді Миколаївського районного суду Львівської області від  07.12.2016 року , якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124  КУпАП та провадження у справі закрито у зв"язку із закінченням строків накладення адміністративного  стягнення - залишено без змін.

Постановою Львівського апеляційного суду  від 03.02.2020 року  рішення Миколаївського районного суду Львівської області скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4    в користь  ОСОБА_1 майнову шкоду  у розмірі 306 006,27 грн., моральну шкоду в розмірі  2000,00 грн., витрати за надання правничої допомоги у розмірі  1920,00 грн., витрати за проведення експертизи у розмірі  1000,00 грн. та судові витрати у розмірі  12669,80 грн.

Згідно договору дарування земельної ділянки  від  19.07.2017 року  ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 належну йому на підставі свідоцтва про право  на спадщину за законом , виданого 12.08.2016 року земельну ділянку, площею 0,1320 га, кадастровий номер 4623086400:01:005:0067, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно  до  договору дарування житлового будинку з вбудованим магазином  від  19.07.2017 року  ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 належний йому на підставі свідоцтва про право  на спадщину за законом , виданого 12.08.2016 року житловий будинок з вбудованим магазином разом з господарськими будівлями та спорудами, шо розташований на земельній ділянці, площею 0,1320 га, кадастровий номер 4623086400:01:005:0067,  за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 13.04.2020 року розірвано шлюб між   ОСОБА_3 та  ОСОБА_2 .

Оцінка суду.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статгі 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статгі 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203,215,234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду в постанові №369/11268/16-ц від 03.07.2019р. зазначає, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

За правилом ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому  засіданні встановлено, що  відповідач ОСОБА_2 , відчужуючи належні йому на праві приватної власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 , своїй  дружині, був обізнаний про наявність постанови Апеляційним суду Львівської області від 16.06.2017р. про винуватість його у вчиненні ДТП.  При укладенні 19 липня 2017 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .   Окрім того,  ОСОБА_2   після розірвання шлюбу  продовжує проживати в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , користуватися  вказаний майном та земельною ділянкою.  Рішення  Львівського апеляційного суду  від 03.02.2020 року   на даний час ним не виконано, а  тому  слід обґрунтовано визнати недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України. 

Керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд, 

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати договори дарування житлового будинку з вбудованим магазином разом з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,1320 га, якій присвоєно кадастровий номер 4623086400:01:005:0067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1320 га, кадастровий номер 4623086400:01:005:0067 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 липня 2017 року недійсними.

Скасувати державну реєстрацію права власності згідно  договорів дарування житлового будинку з вбудованим магазином разом з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,1320 га, якій присвоєно кадастровий номер 4623086400:01:005:0067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1320 га, кадастровий номер 4623086400:01:005:0067 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 липня 2017 року.

Стягнути  з ОСОБА_2    на користь ОСОБА_1 судові витрати  у розмірі  420,40 грн.

Стягнути  з ОСОБА_3   на користь ОСОБА_1 судові витрати  у розмірі  420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Львівської області.

Повний текст рішення   складено  11.12.2020   року.

Позивач -  ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач 1 -  ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач 2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа  -  приватний нотаріус  Миколаївського районного нотаріального округу  Кос  Юлія  Романівна, місцезнаходження:  м. Миколаїв, бульвар Проектний  4/2, Львівської області.

Суддя                 Карбовнік І. М.