Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 752/1839/19

провадження № 61-976св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Гуцуляк Тетяна Віталіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Гуцуляк Т. В. (далі - державний реєстратор Гуцуляк Т. В.) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про державну реєстрацію права власності.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 09 листопада 2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі, відповідно до умов якого йому надано кредит у розмірі 55 000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 процентів річних за користування кредитними коштами, на строк до 08 листопада 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язання, 09 листопада 2007 року між ним та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 04/І-836, згідно з умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

22 січня 2019 року, отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, йому стало відомо, що право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, 04 грудня 2018 року зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк».

Підставою для реєстрації права власності на квартиру стали: іпотечний договір від 09 листопада 2007 року № 04/1-836, договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 06 липня 2009 року № 04/1-836, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 07 вересня 2018 року № 258/18.

На порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», він не отримував вимоги про усунення порушення виконання зобов`язань за кредитним договором, а також повідомлення державного реєстратора про подання заяви на проведення реєстраційних дій на виконання вимог статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ураховуючи, що кредит був наданий в іноземній валюті, площа переданої в іпотеку квартири, що є єдиним місцем його проживання, становить 65,70 кв. м, то відповідно до статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» державний реєстратор не мав права реєструвати за іпотекодержателем право власності на предмет іпотеки.

Посилаючись на наведене, позивач просив: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Гуцуляк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 грудня 2018 року № 44464744; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29309367 про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки, внесений 04 грудня

2018 року державним реєстратором Гуцуляк Т. В.; поновити запис про його право власності на спірну квартиру.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», державного реєстратораГуцуляк Т. В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про державну реєстрацію права власності передано за підсудністю до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 30 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 грудня 2018 року № 44464744, прийняте державним реєстратором Гуцуляк Т. В., що стало підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис

№ 29309367 про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 , внесений 04 грудня 2018 року державним реєстратором Гуцуляк Т. В.

Поновлено запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що всупереч положенням статті 35 Закону України «Про іпотеку» банк не надав доказів направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушення, яка згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 є обов`язковою при вирішенні питання про державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Крім того, у порушення частини першої статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор не повідомив іпотекодавця про отримання ним заяви банку про проведення реєстраційних дій.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, внесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання ПАТ «Альфа-Банк» про заміну відповідача його правонаступником, замінено ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника ПАТ «Альфа-Банк».

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», задоволено.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 30 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недодержання відповідачами вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при проведенні реєстрації права власності на іпотечне майно, оскільки такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банк в порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку»не надсилав іпотекодавцю вимогу про усунення порушень умов кредитного договору з попередженням про те, що у разі невиконання такої вимоги протягом тридцятиденного строку, банк зверне стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки 07 вересня 2018 року банк на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» надсилав іпотекодавцю за місцем реєстрації позивача зазначену вимогу. Ураховуючи, що банк в обсязі, передбаченому законодавством передав державному реєстратору усі необхідні документи для державної реєстрації, підстав для зупинення державної реєстрації прав чи відмови у її проведенні не було, а тому державний реєстратор Гуцуляк Т. В. з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» провів державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, та залишити в силі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що у порушення частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд прийняв нові докази від АТ «Укрсоцбанк», які ним за відсутності поважних причин не були подані до суду першої інстанції. Ухвалою суду першої інстанції від 11 травня 2019 року відкрито провадження у справі та роз`яснено відповідачам право подати відзив протягом 15 днів з моменту отримання копії ухвали, однак банк відзиву не подав. Представник банку був присутнім в судовому засіданні, доказів на підтвердження виконання банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором не надав, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив його позов. Натомість, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті частини третьої статті 367 ЦПК України, за відсутності належного обгрунтування поважності причин не подання банком доказів до суду першої інстанції, прийняв додану до апеляційної скарги копію повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 07 вересня 2018 року № 258/18 з реєстром поштових відправлень, списком згрупованих відправлень ПАТ «Укрпошта» від 07 вересня 2018 року, на підставі яких дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, посилання апеляційного суду на те, що банк надав державному реєстратору пакет усіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, грунтуються на припущеннях, оскільки АТ «Укрсоцбанк» не надало опису-вкладення в цінний лист

від 07 вересня на підтвердження того, що йому направлялася саме повідомлення-вимога про усунення порушення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилися аргументи його позовної заяви про незаконність реєстрації за іпотекодержателем права власності на квартиру площею 65,70 кв. м, яка є єдиним місцем його проживання, у зв`язку з запровадженням обмежень, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 09 листопада 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07/Пі, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 55 000,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом

13,50 процентів річних, на строк до 08 листопада 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язання, 09 листопада 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 04/І-836, згідно з умовами якого іпотекодавець передав у якості забезпечення виконання зобов`язань перед іпотекодержателем квартиру АДРЕСА_1 , (заставна вартість 378 750,00 грн, що станом на момент укладення договору еквівалентно 75 000,00 доларів США), яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 січня

2002 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 22 січня 2019 року № 153480497, власником квартири є АТ «Укрсоцбанк», дата державної реєстрації - 04 грудня 2018 року, підстави виникнення права власності: іпотечний договір від 09 листопада 2007 року № 04/1-836; договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 06 липня 2009 року

№ 04/1-836; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки

від 07 вересня 2018 року № 258/18. Запис про реєстрацію права власності внесений державним реєстратором Гуцуляк Т. В.

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7 кв. м.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення

90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Пунктом 4.1 іпотечного договору у разі порушення основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/чи чинним законодавством України, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому чинним законодавством України; шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому чинним законодавством України; шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та відповідним покупцем; в інший спосіб, визначений за домовленістю сторін (пункт 4.5 іпотечного договору).

Згідно з пунктом 4.9 іпотечного договору передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (його частину) для задоволення його вимог, що випливають з основного зобов`язання, може здійснюватися шляхом надіслання (надання) іпотекодавцю повідомлення про передачу предмета іпотеки (його частини) у власність іпотекодержателя. При цьому право власності на предмет іпотеки (його частину) переходить до іпотекодержателя з моменту отримання такого повідомлення за останнім відомим іпотекодержателю місцем проживання іпотекодавця.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення

30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.

Частиною першою та другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно зі статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

За змістом вимог частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзивом на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Задовольняючи вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали суду жодних доказів дотримання ними вимог статті 35 Закону України

«Про іпотеку» та статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення вказаних позовних вимог та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що банк надав належні докази на підтвердження надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень умов кредитного договору від 07 вересня 2018 року № 258/189, що свідчить про відсутність порушень вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Зокрема вказав, що АТ «Укрсоцбанк» надало державному реєстратору всі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру, перелік яких визначений Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, що свідчить про правомірність дій державного реєстратора.

Верховний Суд із зазначеним висновком апеляційного суду не погоджується, з огляду на таке.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 11 травня 2019 року відкрито провадження у зазначеній справі, призначено судове засідання на 27 травня 2019 року, викликано усіх сторін у судове засідання, роз`яснено відповідачам їх право надіслати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження, попереджено про те, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає обгрунтувала неможливість їх подання в строк з причин, що не залежали від неї.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» був присутнім у судовому засіданні, заяв, клопотань про приєднання до матеріалів справи доказів чи про поважність причин не надання доказів не заявляв.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 1 ЦПК України).

Принципи змагальності сторін та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом є складовими основних засад цивільного судочинства. Зокрема принцип змагальності сторін покладає на кожну із них обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд лише сприяє їм у реалізації процесуальних прав.

Принцип диспозитивності полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен ураховувати як вимоги статті 83 ЦПК України щодо строків подання доказів, так і вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, а також виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник АТ «Укрсоцбанк» вказував на помилковість висновку про недотримання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», на підтвердження зазначених обставин приєднав до апеляційної скарги повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору

від 07 вересня 2018 року № 258/18 та реєстр поштових відправлень ПАТ «Укрпошта», об`єктивних (поважних) причин, які перешкоджали йому подати суду першої інстанції зазначені докази раніше, не вказав.

Апеляційний суд не мотивував свій висновок про прийняття та дослідження ним наданих АТ «Укрсоцбанк» нових доказів, зокрема на підтвердження направлення ним вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання за кредитним договором, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», що свідчить про порушення апеляційним судом вимог частини третьої статті 367 ЦПК України.

Відсутність наведених у оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції доводів, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, мотивів неприйняття наданих позивачем доказів, чи їх відхилення як недопустимих чи недостовірних, дає Верховному Суду підстави зробити висновок, що внаслідок порушення норм процесуального права апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування в повному обсязі рішення суду першої інстанції.

В контексті зазначеного, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Судами встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки на забезпечення кредиту в доларах США, площею 65,70 кв. м, використовується позивачем як постійне місце проживання, що підпадає під дію статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки не залежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Щодо вимоги про поновлення запису про право власності на нерухоме майно

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником чи постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Поновлення запису про право власності за своєю правовою природою не є спором про відновлення майнових прав позивача, оскільки вчинення такої реєстраційної дії не пов`язане з виникненням або припиненням права на це майно, а є наслідком скасуванням запису/рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зокрема, відповідно до пункту 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (з відповідними змінами), внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції мотивував свій висновок про відсутність допущених АТ «Укрсоцбанк» порушень вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», посилаючись на докази, які були ним прийняті з порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, та не усунув недоліки неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, зокрема не перевірив доводи заявника про те, що належна йому на праві власності квартира, яка є предметом іпотеки на забезпечення кредиту в доларах США, площею 65,70 кв. м, використовується ним як постійне місце проживання, що за доведеності зазначених обставин підпадає під дію статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Встановлення зазначених обставин перебуває поза межами повноважень касаційного суду, визначених статтею 400 ЦПК України, а тому оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції на підставі статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко