Номер провадження: 22-ц/813/4372/20

Номер справи місцевого суду: 523/6216/19

Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "СК "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 , третя особа ПрАТ "СК "ВУСО" про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року, Приватне акціонерне товариство "СК "Арсенал Страхування" (далі – ПрАТ "СК "Арсенал Страхування") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року клопотання позивача про залучення третьої особи – задоволено. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ПрАТ «СК «ВУСО» (03150, м. Київ, вул. Казимира Мелевича, 31, ЄДРИОУ 31650052).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року позовні вимоги приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відшкодування збитків, в порядку суброгації, у розмірі 9948,98 (дев`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім гривень 98 коп.), судовий збір в розмірі 1921,00 гривень.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та закрити провадження у справі. Судові витрати покласти на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу, Приватне акціонерне товариств "СК "Арсенал Страхування" посилаючись на її необґрунтованість, просить суд винести ухвалу, якою апеляційну скаргу відхилити та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).        

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2016 р. в м. Одеса на вул. Мельницька, мало місце ДТП за участю автомобіля «Субару» д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Сеат», д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 06.06.2016 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху України, водієм автомобіля «Сеат», д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

Відповідно до страхового полісу цивільно-правової відповідальності АЕ/2791781 від 06.07.2015 року, яким забезпечено автомобіль «Сеат», д.р.н. НОМЕР_3 , встановлено ліміт відповідальності страхувальника 50000 грн.

23.03.2015 р. між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ТОВ «ЗД Транс» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 81/15-Т/Ц1, забезпечений транспорт «Субару» д.р.н. НОМЕР_2 .

Внаслідок зіткнення зазначених вище автомобілів, автомобіль марки Субару» д.р.н. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Матеріальна шкода, спричинена зіткненням, відповідно до висновку спеціаліста склала 35 959, 03 гривень. Оплата була проведена на підставі платіжного доручення № 18153 від 17.05.2016 року.

ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі ст. 27 ЗУ «Про страхування» про відшкодування збитків в порядку регресу на суму 35 959, 03 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 03 копійки).

У відповідь ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату у розмірі 21 675, 04 (двадцять одну тисячу шістсот сімдесят п`ять гривень 04 коп.), з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та вирахуванням ПДВ (ч.2, п. 36.2, ст. 36 ЗУ «Про ОСЦПВ»), згідно полісу № АЕ/2791781.

Зменшення суми виплати аргументовано тим, що беручи до уваги розрахунок страхового відшкодування від 13.05.2016 року, що є додатком №1 до страхового акту, дана виплата є четвертою по даному договору страхування та свідчить про те, що транспортний засіб раніше був у ДТП і його складові відновлювали ремонтом. Виходячи з цього, згідно п.7.39 "Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів", при визначені вартості матеріального збитку потрібно враховувати коефіцієнт фізичного зносу.

ПрАТ «СК «ВУСО» був розрахований коефіцієнт фізичного зносу у розмірі 0,5232%. Таким чином, вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, склала 26010,05 грн., а розрахунок суми страхового відшкодування складає: 26010,05 - 4335,01= 21675,04 грн., де 26010,05 грн. - вартість матеріального збитку, 4335,01 грн. - ПДВ, 21675,04 грн. - сума страхового відшкодування (а.с.44).

Заявлений позивачем розрахунок залишкової суми боргу має наступний вигляд: 35 959, 03 - 21 675, 04 (виплата страховика з урахуванням зносу) - 4 335, 01 (ПДВ) = 9 948, 98 (різниця).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що до ПрАТ «СК «ВУСО», як страховика ОСОБА_1 , з вини якого сталася ДТП, перейшов обов`язок відшкодувати шкоду, завдану з вини останнього, що і було виконано страхувальником - ПрАТ «СК «ВУСО», але в розмірах визначених самим страхувальником, а тому заявлена вимога про стягнення різниці невиплаченої шкоди відповідає положенню ст. 1194 ЦК України та підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.16, 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне положення міститься у статті 27 Закону України «Про страхування».

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). При суброгації нового зобов`язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала.

Під час застосування наведених норм права, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18.

Зокрема, у пунктах 68-70 цієї постанови зазначено: «[…] стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

Судовим розглядом справи встановлено, що у зв`язку з виплатою ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги (в порядку суброгації) до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем ОСОБА_1 .

За правилами статті 1194 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, настає у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди і лише в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Підставою для виплати позивачем страхового відшкодування став страховий акт, складений ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» за наслідками дослідження фактичних обставин ДТП, у результаті чого вказану ДТП визнано страховим випадком (а.с.11).

Зі змісту розрахунку суми страхового відшкодування від 13.05.2016 року (а.с.16) встановлено, що страхове відшкодування здійснюється без урахування зносу деталей, що замінюються, що викладено у звіті (а.с. 25).

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що заявлена вимога про стягнення різниці невиплаченої шкоди відповідає положенню ст. 1194 ЦК України та підлягає задоволенню.

У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає про те, що розрахунок вартості матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу ПрАТ "СК "ВУСО" зроблено з порушенням п. 1.2., 1.4. «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» та нічим не підтверджений.

Разом з тим, на вказані доводи апелянта, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.1.6. «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Пунктом 7.38. Методики визначає, що значення коефіцієнту зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

-5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

-7 років - для інших легкових КТЗ.

Проте п.7.39. цієї Методики передбачені винятки стосовно використання зазначених вимог, зокрема п.б): якщо складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі страховим Актом №780-24 від 30.01.17 р. ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату ПАТ СК «Арсенал» у розмірі 21 675, 04 грн.

У своїй відповіді від 09.03.2017 року №1952/670255 на Лист ПАТ СК «Арсенал», ПрАТ «СК «ВУСО» зазначило про те, що розрахунок суми страхового відшкодування було зроблено на підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, підготовленого ТОВ «Фаворит», згідно з яким вартість відновлювального ремонту склала 35217,85 грн. Беручи до уваги розрахунок страхового відшкодування від 13.05.2016 року, що є додатком №1 до страхового акту, дана виплата є четвертою по даному договору страхування, що свідчить про те, що транспортний засіб раніше був у ДТП і його складові відновлювали ремонтом. Виходячи з цього, згідно п.7.39 "Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів", при визначені вартості матеріального збитку потрібно враховувати коефіцієнт фізичного зносу.

ПрАТ «СК «ВУСО» був розрахований коефіцієнт фізичного зносу у розмірі 0,5232%. Таким чином, вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, склала 26010,05 грн., а розрахунок суми страхового відшкодування складає: 26010,05 - 4335,01= 21675,04 грн., де 26010,05 грн. - вартість матеріального збитку, 4335,01 грн. - ПДВ, 21675,04 грн. - сума страхового відшкодування (а.с.44).

Отже, оскільки строк експлуатації пошкодженого автомобіля не перевищує 7-ми років, проте у зв`язку з тим, що транспортний засіб до моменту ДТП відновлювався неодноразово, тому до деталей слід застосувати коефіцієнт фізичного зносу.

При цьому, як вірно наголошено судом першої інстанції, предметом спору у цій справі є не стягнення матеріального збитку, визначеного відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, який завдано особі, а саме відшкодування шкоди у вигляді понесених витрат на відновлення транспортного засобу, які були перераховані позивачем, тобто реальних збитків, які відповідно до вимог частини другої статті 1192 ЦК України підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Твердження апелянта про те, що оскільки розмір шкоди (вартість відновлюваного ремонту) складає 35217,85 грн., а ліміт відповідальності страховика (страхова сума) згідно Договору обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Поліс АЕ/2791781 складає 50 000 грн., а тому розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика є помилковими, з огляду на те, що якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст.1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Отже, саме у відповідності до ст.1194 ЦК України,  на підставі якої і позивач звернувся до суду і позовом, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача, суд правильно стягнув  різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 9948,98 грн.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, місцевий суд вірно прийшов до переконання про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції  переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та  перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з цим,  доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимим доказами, вони були предметом дослідження в суді першої інстанції  висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України  суд апеляційної інстанції досліджує докази,що стосуються фактів,на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції скарги компенсації не підлягають.

З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "СК "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 , третя особа ПрАТ "СК "ВУСО" про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 11.12.2020 року.

Головуючий                                                         Т.В. Цюра

Судді:                                                                 О.С. Комлева

С.М. Сегеда