Дата документу 11.12.2020 Справа № 331/5864/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

     Єдиний унікальний №331/5864/18               Головуючий у 1 інстанції Жукова О.Є.

Провадження № 22-ц/807/3246/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на  заочне рішення Жовтневого районного  суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1 , третя особа  ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И ЛА:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики від 29.01.2014 року , у відповідності до якого ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_3 75 000,00 доларів США на строк до 05.03.2014 року.

На підтвердження укладення договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 позивач надав розписку, яка відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України підтверджує укладення договору позики. Протилежне має довести відповідач.

04 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики.

На умовах передбачених Договором від 04.06.2018 року ОСОБА_3 отримав у позивача в безвідсоткову позику у розмірі 10 000,00 грн. готівкою.

У відповідності до п. 4.1 Договору від 04.06.2018 р., ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання повернути суму позики Позивачу готівкою, не пізніше ніж 04.07.2018 року.

При цьому, п.п. 2.2.2, п. 2.2 Договору від 04.06.2018 року передбачено право Позичальника - ОСОБА_3 на дострокове повернення суми позики.

Крім того, п. 4.2 Договору передбачено, що Сума позики може бути за погодженням із Позикодавцем - позивачем у справі повернута у безготівковому порядку, а також іншим не забороненим законом шляхом.

03 липня 2018 року в рахунок повернення грошових коштів за договором позики між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про часткове відступлення права вимоги.

На умовах передбачених договором від 03.07.2018 року ОСОБА_3 первинний кредитор частково відступив, а новий кредитор ОСОБА_2 частково прийняв на себе право вимоги, що належить первинному кредитору - ОСОБА_3 за договором позики від 29.01.2014 року укладеним між первісним кредитором - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у розмірі 381 (триста вісімдесят один) долар США, 20 центів, що в еквіваленті складає 10 000,00 грн. за курсом НБУ - 26,232692 грн. за 1 (один) долар США.

За договором від 03.07.2018 року до позивача, як нового кредитора від первісного кредитора - ОСОБА_3 перейшло право вимоги до боржника відповідача за договором від 06.05.2014 року у розмірі 381 (триста вісімдесят один) долар США 20 центів, що в еквіваленті складає 10 000 ,00 гривень за курсом НБУ 26,232692 грн. за 1 (один) долар США

31 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення частини суми позики в розмірі 10 000,00 грн. протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання цієї вимоги. 18.08.2018 року лист з наведеною вимогою було повернуто на адресу позивача внаслідок закінчення встановленого строку зберігання .

У відповідності до п.2.2 Договору від 03.07.2018 року ОСОБА_3 на адресу відповідача надіслано письмове повідомлення про часткове відступлення права вимоги за договором від 29.01.2014 року.

Просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 10 000 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 10 000 грн., судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2020 року в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Оскільки він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, він не мав можливості скористатися своїм правом передбаченим ст.267 ЦК України та подати заяву до суду про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

ОСОБА_2 , надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

ОСОБА_3 надав суду відзив, в якому також просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог.

Разом з тим, погодитися з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.

За статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики від 29.01.2014 року, у відповідності до якого ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_3 75 000,00 доларів США на строк до 05.03.2014 року. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 29.01.2014 року.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

04 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики (а.с. 6).

На умовах передбачених Договором від 04.06.2018 року ОСОБА_3 отримав у позивача в безвідсоткову позику у розмірі 10 000,00 грн. готівкою.

Згідно п. 4.1 Договору від 04.06.2018 р., ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання повернути суму позики ОСОБА_2 готівкою, не пізніше ніж 04.07.2018 року.

Разом з цим, п.п. 2.2.2, п. 2.2 Договору від 04.06.2018 року передбачено право Позичальника - ОСОБА_3 на дострокове повернення суми позики.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Сума позики може бути за погодженням із Позикодавцем - позивачем у справі повернута у безготівковому порядку, а також іншим не забороненим законом шляхом.

03 липня 2018 року в рахунок повернення грошових коштів за договором позики між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про часткове відступлення права вимоги (а.с.7).

На умовах передбачених договором від 03.07.2018 року ОСОБА_3 первинний кредитор частково відступив, а новий кредитор ОСОБА_2 частково прийняв на себе право вимоги, що належить первинному кредитору - ОСОБА_3 за договором позики від 29.01.2014 року укладеним між первісним кредитором - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у розмірі 381 долар США 20 центів, що в еквіваленті складає 10 000,00 грн. за курсом НБУ - 26,232692 грн. за 1 долар США.

За договором від 03.07.2018 року до позивача, як нового кредитора від первісного кредитора - ОСОБА_3 перейшло право вимоги до боржника відповідача за договором від 06.05.2014 року у розмірі 381 долар США 20 центів, що в еквіваленті складає 10 000 ,00 гривень за курсом НБУ 26,232692 грн. за 1 долар США

Відповідно о п.2.2 Договору від 03.07.2018 року ОСОБА_3 на адресу відповідача надіслано письмове повідомлення про часткове відступлення права вимоги за договором від 29.01.2014 року.

31 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення частини суми позики в розмірі 10 000 гривень протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги (а.с. 9-10).

18.09.2018 року лист з наведеною вимогою було повернуто на адресу позивача внаслідок закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до ч.2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Тобто, ОСОБА_1 належним чином не був повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті)

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить застосувати до даних правовідносин позовну давність.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року та № 61-1252св17 від 7 лютого 2018 року).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Застосування строків позовної давності на стадії апеляційного провадження можливе лише у тому випадку, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення.

Такі висновки узгоджені у постанові Великої Палати від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 (провадження 14-59цс18).

Оскільки у справі було ухвалено заочне рішення, а матеріали справи не містять даних про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судова повістка направлена на ім`я ОСОБА_1 про виклик в судове засідання на 20.12.2018 року на 11-00 год., повернулася до суду з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а.с.30).

Проте, не зважаючи на неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, суд першої інстанції 20.12.2018 року ухвалив заочне рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності правомірно заявлена на стадії апеляційного розгляду та підлягає розгляду апеляційним судом.

Згідно вимог ст.251, 252 ЦПК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із наданої позивачем розписки, остання укладена 29.01.2014 року зі строком повернення до 05.03.2014 року

Таким чином, строк виконання зобов`язань за договором позики настав 06.03.2014 року.

Отже, право на звернення до суду у позивача виникло 06 березня 2014 року – після порушення строку виконання зобов`язань.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про те, що 03 липня 2018 року в рахунок повернення грошових коштів за договором позики між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про часткове відступлення права вимоги.

31 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із вимогою про повернення частини суми позики в розмірі 10 000 гривень протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги (а.с. 9-10).

Проте, 18.09.2018 року лист з наведеною вимогою було повернуто на адресу позивача внаслідок закінчення встановленого строку зберігання.

За приписами ч.2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не був повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, зобов`язання за розпискою від 29.01.2014 року не виконав, тому перебіг строку позовної давності розпочався 06.03.2014 року.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом лише у липні 23.10.2018 року, тобто більш ніж через 4 роки після порушення строку виконання зобов`язань за борговою розпискою від 29.01.2014 року, оскільки про відступлення права вимоги ОСОБА_4 , повідомлений не був.

В позовній заяві позивачем не ставились вимоги про поновлення строку позовної давності та не зазначалось причин поважності пропуску цього строку.

Будь-яких доказів того, що відповідачем повертались гроші, позивачем не надано, крім того позивачем не надано доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про часткове відступлення права вимоги за борговою розпискою від 29.01.2014 року.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, колегія суддів виходить з того, що позивачем пропущено загальний - трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, що є підставою для відмови в позові з цих підстав.

За таких обставин рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_2 в позові.

Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1., п.2 ч.2, ч.13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 057 грн. 21 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді: