Дата документу 08.12.2020 Справа № 336/7012/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/7012/19        Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.

Провадження № 22-ц/807/2230/20        Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» грудня 2020 року        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого:        Дашковської А.В.,

суддів:        Кримської О.М.,

       Подліянової Г.С.,

секретар:        Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.03.2015 року між сторонами у справі була підписана заява про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року, що був розміщений на офіційному веб-сайті Лізингодавця www.planetavto.com.ua.

Згідно з п.14.1.2 Договору строк лізингу складає 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 до Договору (Графік лізингових платежів).

Відповідно до умов Договору Лізингодавець на умовах фінансового лізингу передав Лізінгоодержувачу у платне володіння та користування предмет лізингу – автомобіль Chevrolet Aveo, 2006 року випуску, тип ТЗ: седан/лифтбек, номер кузова (шассі): НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 96 000,00 грн., а Лізингоодержувач зобов`язався прийняти Предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат Лізингодавця, пов`язаних з виконанням Договору, на умовах цього Договору.

На його ім`я був відкритий транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ КБ «Приватбанк» для подальшого зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс» платежів. Він сумлінно сплачував усі внески у відповідності до Графіку лізингових платежів.

22.04.2016 року під час перевірки предмету лізингу було складено акт огляду автомобіля, встановлено пошкодження пристрою GPS та у зв`язку з відсутністю працівника, який здійснює ремонтні роботи транспортний засіб залишено на майданчику транспортних засобів.

26.04.2016 року він здійснив черговий платіж, та до 30.11.2016 року продовжував сплачувати платежі, загальна сума сплат на транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ КБ «ПриватБанк» склала 76130,00 грн.

30.11.2016 року він отримав SMS-повідомлення про продаж предмету лізингу.

13.03.2017 року на його звернення від відповідача надійшла письмова відповідь за № 20.1.0.0.0/7-20170307/5893, згідно з якою вилучення авто відбулось у результаті порушення ним графіку погашень договору №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року і допущення виникнення події Дефолту.

Вважав, що відповідач провів незаконне вилучення автомобіля без письмового повідомлення про настання Події Дефолту та без складання двостороннього Акту прийму-передачі транспортного засобу, що позбавило його права володіти та користуватись автомобілем (предметом Договору), тобто, допустило істотне порушення умов договору.

Посилаючись на вимоги ст.651, 1212 ЦК України, просив суд розірвати договір про надання фінансового лізингу, заява про приєднання №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року, стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на його користь безпідставно набуті відповідачем кошти у розмірі 76 130,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2020 року позов задоволено.

Розірвано укладений між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 публічний договір про надання фінансового лізингу, заява про приєднання №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року.

Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 76 130,00 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ «Автокредит Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неотримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та позовної заяви, пропуск строку позовної давності, порушення позивачем умов договору щодо здійснення платежів, просило скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

Пунктом 3 частини 3 стаття 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів, та відповідачу надано 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву (т. 1 а.с.133).

Належних доказів відправлення судом та отримання відповідачем ТОВ «Автокредит Плюс» ухвали судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками матеріали справи не містять.

27 квітня 2020 року представник ТОВ «Автокредит Плюс» звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою про направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками (т. 1 а.с.135).

Відповідне клопотання судом не розглянуте, про що свідчить відсутність у справі доказів направлення на адресу відповідача ухвали суду від 27 лютого 2020 року та позовної заяви з додатками або отримання представником відповідача зазначених документів.

Натоміть 08 травня 2020 року судом ухвалене рішення в зазначеній справі.

За вказаних підстав обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів.

З такими висновками не погоджується колегія суддів.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 806 ЦК України та частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено обов`язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.03.2015 року між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 був укладений договір фінансового лізингу №ZP00A!0000648649 (далі-Договір) шляхом підписання ОСОБА_1 . Заяви про приєднання до публічного договору, що розміщений на офіційному веб-сайті Лізингодавця www.planetavto.com.ua (а.с. 20-22).

Відповідно до умов Договору Лізингодавець ТОВ «Автокредит Плюс» на умовах фінансового лізингу передав Лізінгоодержувачу ОСОБА_1 у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в п.14.1.1 Заяви про приєднання до Договору, Додатку 1 «Специфікація», а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат Лізингодавця, пов`язаних з виконанням Договору, на умовах цього Договору.

Строк дії Договору визначено пунктом 12.1, згідно з яким, Договір набуває чинності з моменту підписання обома Сторонами Заяви про приєднання до Договору та діє до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором.

Сторонами не заперечується, що згідно з пунктом 14.1.1 Договору та Акту прийому-передачі (додаток № 1 до Договору) ОСОБА_1 отримав автомобіль марки Chevrolet Aveo, 2006 року випуску, тип Седан/Лифтбек, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 96 000,00 грн. (т. 1 а.с. 22).

Статтею 14.1.2 Договору визначено, що строк лізингу складає 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 до Договору (Графік лізингових платежів).

Відповідно до статті 14.1.5 Договору на ім`я позивача був відкритий транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ КБ «Приватбанк» для зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс» платежів.

Згідно з Графіком лізингових платежів, який є Додатком 31 до Договору,та підписаний позивачем, та відповідно до статей 14.1.4, 14.3 період сплати з 20 по 24 число кожного місяця, щомісячний платіж Лізінгоодержувач вносить в розмірі 2900 грн. та відшкодовує Лізингодавцю всі витрати, які пов`язані з договором та виникли у Лізінгоодержувача протягом місяця, який передує поточний місяць (т. 1 а.с.20-21).

22.04.2016 року під час огляду транспортного засобу було встановлено, що пристрій GPS не працює та в зв`язку з тим, що технічний працівник, який ремонтує зазначені пристрої, був відсутній, позивачу запропоновано залишити транспортний засіб у відповідача. При цьому сторонами був складений відповідний акт огляду транспортного засобу.

Судом також встановлено, що 26.04.2016 року позивач здійснив черговий платіж, загальна сума сплат на транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ КБ «Приватбанк» склала 76 130,00 грн.

30.11.2016 року позивач отримав SMS-повідомлення про продаж предмету лізингу.

Крім того, 13.03.2017 року на адресу ОСОБА_1 надійшла письмова відповідь ТОВ «Автокредит Плюс» № 20.1.0.0.0/7-20170307/5893, на його звернення, з повідомленням, що вилучення транспортного засобу відбулось у зв`язку з порушенням Лізінгоодержувачем графіку погашень за Договору №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року та виникненням події Дефолту (т. 1 а.с. 30-31).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з вимогами статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦП України).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями частини третьої статті 653 ЦК України визначено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За приписами ч.ч.4.5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку із істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до розділу 8 Договору, укладеного 07.03.2015 року між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 , подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій (т. 1 а.с.14-15):

- а) затримання сплати Лізингоодержувачем щомісячних платежів частково або в повному обсязі щонайменше на один календарний місяць;

- б) заборгованості більш як на 10% від вартості Предмета лізингу, зазначеної в Специфікації;

- в) несплата Лізингоодержувачем більше однієї виплати, яка перевищує 5% від вартості Предмета лізингу, зазначеної в Специфікації;

- г) не відшкодування Лізингодавцю страхових платежів за договорами страхування, передбаченими ст..ст.5.1, 5.2, 14.2 Договору;

- д) порушення Лізингоодержувачем умов щодо цільового використання Предмет лізингу:

- ж) з урахуванням умов ст.6.2.5 Договору Предмет лізингу став недоступним для Лізингодавця в наслідок ненаходження його за останньою адресою базування;

- з) недотримання Лізингоодержувачем будь-якої заяви чи запевнення, що визначені у статті 10.1 Договору;

- и) подання Лізингоодержувачем повідомлення про неспроможність виконати свої зобов`язання за Договором, за відсутності клопотання, поданого згідно із статтею 6.6.2 Договору, або відмови в його задоволенні;

- й) недотримання Лізиигоодержувачеч зобов`язань, передбачених статтями 6.2.3-6.2.8, 6.2.14, 6.2.15 цього Договору:

- л) у випадку викрадення або втрати Предмета лізингу, незалежно від того був такий випадок визнаний страховим чи ні;

- м) у випадку, якщо Предмет лізингу знищений, пошкоджений і не може бути відновлений (в т.ч. при повній конструктивній загибелі відповідно до умов страхування Предмету лізингу), незалежно від того був такий випадок визнаний страховим чи ні;

- н) Лізингоодержувач прострочив приймання Предмету лізингу на строк понад 10 (десять) календарних днів.

- о) інше істотне порушення Лізингоодержувачем умов цього Договору. Для цілей підпункту «м» статті 8.1 Договору, не вважається істотним лише таке порушення умов Договору, яке виключно на розсуд Лізингодавця завдало несуттєвої шкоди Лізингодавцю та було усунуто Лізингоодержувачем протягом 10 днів від дати настання такого порушення.

У разі настання Події Дефолту Лізингодавець надає Лізингоодержувачу повідомлення про настання Події Дефолту (надалі - «Повідомлення про Дефолт») та повернення Предмета лізингу. У Повідомленні про Дефолт, окрім зазначеної інформації, Лізингодавець ставить вимогу про повернення заборгованості за фактичний строк користування Предметом лізингу та виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за цим Договором. Повернення Предмета лізингу здійснюється за адресою, вказаною у Повідомленні про Дефолт.

Якщо протягом 10 календарних днів з моменту отримання Повідомлення про Дефолт, Лізингоодержувач не усунув Подію Дефолту, Лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути в повному обсязі заборгованість за цим Договором та повернути Предмет лізингу, а Лізингодавець має право згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання Договору з надсиланням Лізингоодержувачу відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання Договору не звільняє Лізингоодержувача від відповідальності за порушення зобов`язань за цим Договором.

Cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2006 року, інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписки по рахунках/карткам Відповідача є належними та допустимими доказами щодо надання Банком кредитних коштів відповідачеві, отримання і використання таких коштів відповідачем, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткового погашення боржником заборгованості за кредитним договором, до аналогічного висновку дійшов Вищій Господарський суд України у постанові від 13.11.2014 року у справі № 908/4154/13 .

Відповідно до Графіку лізингових платежів ОСОБА_1 , починаючи з 24 травня 2015 року по 24 березня 2016 року зобов`язаний сплачувати щомісячний платіж в розмірі 2900 грн., а, починаючи з 24 квітня 2016 року – в розмірі 2880 грн.(т. 1 а.с.21), проте, згідно з Випискою з особового рахунку ОСОБА_1 (т. 1 а.с.24-28) позивач сплачував щомісячні платежі наступним чином:

- 23.05.2015 року - 2900грн.,

- 24.06.2015 року - 2500грн.,

- 24.07.2015 року - 2500грн.,

- 24.08.2015 року - 2500грн.,

- 26.09.2015 року - 2500грн.,

- 24.10.2015 року – 2500 грн.,

- 11.11.2015 року - 1710грн.,

- 28.12.2015 року - 5800грн.,

- 18.02.2016 року - 3500грн.,

-25.02.2016 року - 2900грн., що складає 29310 грн.

Щомісячний лізинговий платіж у березні 2016 року позивач не вносив.

Згідно зі статтею 9.2 Договору У випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань щодо сплати відсотків за користування Предметом лізингу, Лізингоодержувачсплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше, ніж 1 гривня за кожен день прострочки.

Таким чином, станом на 24 березня 2016 року (дата внесення чергового платежу в березні 2016 року) позивач мав:

-часткове щомісячне непогашення лізингових платежів за 6 місяців (червень, липень, серпень, вересень, жовтень та листопад 2015 року);

-заборгованість відповідно Графіку лише по лізинговим платежам в розмірі 2590 грн.(31900 грн. - 29300 грн. = 2590 грн.) ( без урахування передбачених розділом 9 Договору пені та розділом 5 Договору страхових платежів).

Отже матеріалами справи підтверджується факт настання події Дефолту відповідно умов пункту а) розділу 8 Договору (затримання сплати Лізингоодержувачем щомісячних платежів частково або в повному обсязі щонайменше на один календарний місяць) ще станом на 25 березня 2016 року, а тому не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що 22 квітня 2016 року у відповідача не було підстав для вилучення транспортного засобу.

За вказаних обставин, висновки суду про те, що позивач своєчасно та відповідно до Графіку лізингових платежів сплачував всі внески та не допускав події Дефолту, не відповідають матеріалам справи.

Статтею 8.2.2 Договору визначено, що Лізингоодержувач зобов`язаний усунути Подію Дефолту негайно, або незалежно від наявності повідомлення про Дефолт, за вимогою Лізингодавця негайно повернути предмет лізингу Лізингодавцю по Акту прийому-передачі, який підписується Сторонами. Повернення Предмету лізингу в користування Лізингоодержувачу здійснюється Лізингодавцем за умови виконання Лізингоодержувачем або третьою особою усіх платежів за цим Договором, усунення усіх порушень, та сплати Лізингодавцю всіх витрат, пов`язаних з доставкою, зберіганням та утриманням Предмету лізингу, сплати винагороди, визначеної в статті 9.10 Договору.

Згідно зі ст. 9.10 Договору за повернення вилученого раніше предмету лізингу у користування Лізингоодержувача відповідно до ст.8.2.2 Договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю винагороду, яка розраховується таким чином: 35,00 грн. х на кількість днів знаходження предмету лізингу у Лізингодавца.

Позивач не надав доказів, що на виконання Пункту 8.2.2 Договору ним було сплачено усі платежі за цим Договором, усунуто усі порушення та сплачено Лізингодавцю всі витрати, пов`язаних з доставкою, зберіганням та утриманням Предмету лізингу, а також винагороди, визначеної в статті 9.10 Договору.

Крім того, поза увагою суду залишилась та обставина, що посилаючись у позовній заяві на те, що йому не було відомо про подію Дефолту до 13.03.2017 року, саме позивач долучає до позовної заяви своє звернення на ім`я директора ТОВ «Автокредит Плюс» від 30 листопада 2019 року(т. 1 а.с.29), в якому вказує, що 25 квітня 2016 року працівником банку йому повідомлено про необхідність повністю розрахуватись за Заявою №ZP00A!0000648649 від 07.03.2015 року (т. 1 а.с.29).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що на зазначене звернення він отримав відповідь, але не надав цієї відповіді апеляційному суду.

При цьому матеріали справи містять письмову відповідь ТОВ «Автокредит Плюс» № 20.1.0.0.0/7-20170307/5893 від 13.03.2017 року, надану на звернення ОСОБА_1 від 07.03.2017 року у шестиденний строк, за змістом якої Лізингоодержувач порушив графік платежів за Договором у зв`язку з чим було допущено виникнення події Дефолту.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, саме позивач тривалий час не виконував умови договору, а саме: допустив порушення умов договору - затримання сплати Лізингоодержувачем щомісячних платежів частково протягом 6 місяців та в повному обсязі щонайменше на один календарний місяць з лютого по квітень 2016 року.

За поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, позивачу направлялось SMS-повідомлення про Подію Дефолту та саме у зв`язку з цим 22.04.2016 року у нього вилучено транспортний засіб, про що було складено відповідний акт, строк зберігання вказаних документів 3 роки.

Не заперечуючи факт складання акту 22 квітня 2016 року про передачу транспортного засобу, на який він посилався в позовній заяві, позивач зазначав, що вказаний акт був складений у зв`язку з виявленими пошкодженнями пристрою GPS на автомобілі. При цьому на підтвердження своїх заперечень свій екземпляр акту суду не надав, пояснивши, що залишив автомобіль на стоянці для зберігання без отримання екземпляру про акт прийому-передачі.

26.04.2016 року він здійснив черговий платіж, та до 30.11.2016 року продовжував сплачувати платежі, загальна сума сплат на транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ КБ «ПриватБанк» склала 76130,00 грн.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині розірвання договору згідно з положеннями ч.2 ст.651 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до вимог ст. 16 ЦК України (в діючій на час ухвалення рішення редакції) можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві відповідно до вимог ст.ст. 4,13,43 ЦПК України, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду за приписами ст.5 ЦПК є обов`язком суду.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення зТОВ «Автокредит Плюс» на його користь безпідставно набуті відповідачем кошти у розмірі 76 130,00 грн., ОСОБА_1 посилався на положення статті 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вбачається з матеріалів справи, наведених позивачем обставин, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, як оплату за укладеним між сторонами договором лізингу.

Позивач не звертався до суду з позовом про визнання договору лізингу недійсним або з вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину та суд першої інстанції не розглядав таки позовні вимоги.

За приписами ч.ч.4.5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку із істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується факт користування ОСОБА_1 предметом лізингу протягом певного часу.

При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на положення ч.ч.4.5 ст. 653 ЦК України та не ставив питання про відшкодування збитків, не наводив відповідних розрахунків.

За приписами ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника позивача в судовому засіданні апеляційного суду про те, що договір, укладений між сторонами, був нікчемний, а тому апеляційний суд при розгляді справи зобов`язаний застосувати наслідки недійсного правочину.

З огляду на те, що в суді першої інстанції зазначені вимоги позивачем не заявлялись та суд першої інстанції не ухвалював рішення щодо цих вимог, суд апеляційної інстанції в силу приписів ст.367 ЦПК України позбавлений можливості приймати та розглядати такі вимоги.

Вирішення питання про нікчемність укладеної між сторонами угоди та застосування наслідків недійсного правочину на стадії апеляційного провадження позбавляє відповідача права заперечувати проти зазначених позовних вимог та заявляти клопотання про застосування строків позовної давності.

Крім того, колегія суддів наголошує, що застосування наслідків недійсного правочину при відсутності відповідних позовних вимог є правом а не обов`язком суду.

За вказаних обставин, рішення суду згідно з п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про розірвання публічного договору про надання фінансового лізингу та стягнення коштів відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 11 грудня 2020 року.

Головуючий        А.В. Дашковська

Судді:        О.М. Кримська

       Г.С. Подліянова