Справа № 2-103/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2010 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого-судді Сташківа В.Б.,

при секретарях: Левошко І.Г., Коваль Т.С.,

за участю позивача ОСОБА_4,  

її представників ОСОБА_5., ОСОБА_6.,

представника  відповідача – Рублевської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки цивільну справу

за позовом ОСОБА_4

до Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації

про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2010 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Замглайського дитячого будинку – інтернату про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку при звільненні, за час у видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.

Вказала, що вона працювала в інтернаті з 04.02.1970 року на посаді вихователя. Має стаж роботи в інтернаті  близько 40 років, звання «Ветеран праці», статус постраждалої від аварії на ЧАЕС 4 категорії. За час роботи дисциплінарних стягнень не мала. 31.12.2009 року була звільнена з роботи, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Копію наказу про звільнення, трудову книжку та розрахункові кошти в день звільнення не отримала. Інформацію про своє звільнення дізналася за кілька годин до Нового 2010 року. Вважає звільнення за таких підстав незаконним, оскільки у встановлений законом двомісячний строк адміністрація будинку–інтернату належним чином не повідомила її персонально про майбутнє скорочення чисельності штату та про скорочення її посади, належним чином не було запропоновано іншої роботи. Розрахункові при звільнені отримала лише 21.01.2010 року. Звільнення за скороченням позивач вважає також незаконним, оскільки вона має переваги в тому, що має більш тривалий безперервний стаж, та кваліфікацію, а відповідно і більший досвід роботи, а також переважне право в залишенні на роботі, оскільки являється постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії.

У зв’язку з цим, та, з урахуванням, уточнених, під час судового розгляду, позовних вимог, остаточно просила:

- визнати її звільнення незаконним,

- поновити її на посаді вихователя (педагогічного працівника),

- стягнути з відповідача на її користь:

• середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 7 269 грн. 31 коп.,

• середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в сумі 1845 грн.,

• моральну шкоду в сумі 12 500 грн.,

• майнову шкоду в сумі 855 грн. 40 коп.,

• витрати на правову допомогу в сумі 450 грн.,

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі.

При цьому, після уточнення позову вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не ставила.

Ухвалою суду від 20 квітня 2010 р. вимоги ОСОБА_4 до Замглайського дитячого будинку–інтернату про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди роз’єднані з вимогами ОСОБА_4 до Замглайського дитячого будинку–інтернату про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.

  В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримала вимоги про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, майнової та моральної шкоди, з підстав зазначених в позові. Вказала, про неврахування відповідачем її кваліфікації та безперервного стажу роботи в інтернаті при вирішенні питання про її вивільнення. Її попереджали про наступне вивільнення 30 жовтня 2009 р., але вона зі скороченням згідна не була, тому його не підписала, відмовилась і від роботи вчителя-реабілітолога, так як 40 років працювала вихователем, а ці роботи не є ідентичними.  Вказала, що через це зазначала значної моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршення стану здоров’я.

Представник позивача ОСОБА_5 (залучений за клопотанням ОСОБА_4 на підставі ухвали суду за результатами попереднього розгляду даної справи) підтримав уточнені позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.   Підтримуючи позовні вимоги послався на те, що звільнення відбулось з особистих мотивів ОСОБА_8, акти про відмову позивачки від підписі в додатку до наказу про майбутнє скорочення і про відмову зайняти посаду вчителя-реабілітолога є недійсними, так як були виконані вже після ініціювання звільненими працівниками позову про поновлення їх на роботі, з грубим що з урахуванням з тим, що позивачка має І кваліфікацію вихователя, її постійно підвищувала, не мала дисциплінарних стягнень, найдовший безперервний стаж на роботі, свідчить про незаконність звільнення позивачки. Вказав про завдання позивачці значної моральної шкоди, яка полягає в погіршені стану здоров’я, її душевних стражданнях, що дає підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди у визначених в уточненій позовній заяві сумах.

Представник позивача ОСОБА_6 (адвокат за ордером) підтримав уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 7 269 грн. 31 коп., майнової шкоди в сумі 855 грн. 40 коп. та 12 500 грн. моральної шкоди в повному обсязі, просив їх задовольнити. При обґрунтуванні позовних вимог послався крім підстав викладених в первісній та уточненій позовних заявах на те, що звільнення відбулось з порушенням вимог чинного трудового законодавства, при неврахуванні критеріїв, залишення на роботі, передбачених ч. 2 ст. 42 КЗпП України, зокрема тривалості безперервного стажу ОСОБА_4.

Представник відповідача – в.о.директора Замглайського дитячого будинку-інтернату ОСОБА_7 в судовому засіданні при вирішенні питання про визнання звільнення незаконним та поновлення позивачки на роботі поклалась на розсуд суду, пославшись на те, що управлінські рішення щодо скорочення позивачки приймав директор ОСОБА_8, який на даний час перебуває на тривалому   лікуванні, вона в цьому участі не приймала, позивач має великий досвід роботи, не нижчу ніж інші особи кваліфікацію, не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про певні порушення стосовно порядку її вивільнення. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - також поклалась на розсуд суду. Майнову шкоду просила задовольнити, при доведеності причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача і завданою позивачці шкодою. При цьому, не заперечуючи проти вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди - при визначенні її розміру просила врахувати те, що інтернат є бюджетною організацією, і визначений позивачем розмір не є співрозмірним тим стражданням, яких зазнала позивачка, і перевищує усталену судову практику щодо визначення розміру моральної шкоди.

Допитана судом свідок ОСОБА_9 пояснила, що працює секретарем в Замглайському дитячому будинку – інтернаті. Вона готувала наказ по будинку-інтернату № 65 від 30.10.2009 року,  під особистий розпис кожного було попереджено про скорочення чисельності працівників, в той час, як ОСОБА_4 відмовилась від підпису в ньому, про що директором ОСОБА_8 складено акт, в її присутності та присутності ОСОБА_10. Новий штатний розпис вони отримали вдень 31.12.2009 року, тому був підготовлений наказ про звільнення у зв’язку із скороченням чисельності штату, в якому були вказані прізвища тих працівників, про яких сказав директор будинку-інтернату. Наказ був вивішений на дошку оголошень для ознайомлення. Причини звільнення саме ОСОБА_4 вона не знає.

Допитана судом свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона була присутньою при складанні акту про відмову позивачки підписати додаток до наказу про скорочення 30 жовтня  2009 р., безпосереднім свідком цих подій не була. Заперечувала проти пояснень представника позивача ОСОБА_5 стосовно складання цього акту «лівою датою».

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 в суді пояснили, що їм, як і позивачці 31 грудня 2009 р. пропонувалась посада вчителя-реабілітолога, і вони як і позивачка в кабінеті у ОСОБА_8 відмовились від цієї посади, про що був складений відповідний акт, іншими свідчення щодо звільнення позивачки вони не володіють.  

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_4, її представників ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7, покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

По справі встановлено, що:

- ОСОБА_4 працювала у відповідача з 04.02.1970 р. на посаді педагогічного працівника – вихователя, останнім часом на посаді вихователя І категорії ( соціального по роботі з дітьми-інвалідами ), що підтверджується копією її трудової книжки,

- в штатному розписі з 1 листопада 2009 р. по Замглайському дитячому будинку-інтернату передбачалось 95 штатних одиниці, в тому числі 6 штатних одиниці вихователів 1 категорії (педагогічних працівників), що підтверджується його копією (а.с. 31-34),

- до 31 грудня 2009 р. посади вихователів 1 категорії (педагогічних працівників) займали ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, остання була звільнена за власним бажанням,

- в зв’язку з досягненням 18-ти річного віку частиною вихованок закладу та переходом їх до молодіжного відділення, була зменшена кількість груп дітей другого профілю, які підлягають навчанню, в штатному розписі з 31 грудня 2009 р. по Замглайському дитячому будинку-інтернату розробленому відповідно до вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 411 від 01.10.2008 р. « Про затвердження Норм часу і норм чисельності працівників будинків-інтернатів (усіх типів) та стаціонарних відділень територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян системи праці та соціального захисту населення», і затвердженому Головним управлінням праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації передбачається 88,5 штатних одиниці, в тому числі 4 штатних одиниці вихователів 1 категорії (педагогічних працівників), і з нього вбачається, що в порівняні з штатним розписом який діяв з 1 листопада 2009 р. з штату були виведені зокрема 2 одиниці вихователів І категорії та введена одна посада вчителя-реабілітолога І категорії, яку на даний час ніхто не займає,

- наказом № 65 від 30.10.2009 року педагогічних працівників та молодший персонал (няня палатна) Замглайського дитячого будинку – інтернату попереджено про скорочення чисельності працюючих з 31 грудня 2009 року, позивачка відмовилась підписати цей додаток, про що був складений акт директором будинку-інтернату ОСОБА_8, в присутності ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а.с. 29),

- наказом № 72 від 31.12.2009 року ОСОБА_4 була звільнена з займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується його копією (а.с. 39),

- ОСОБА_4 отримала: розрахунок при звільнені – 21.01.2010 р., трудову книжку – 29.01.2010 р..

З встановленого суд робить наступні висновки.

Ч. 1 ст. 60 ЦПК України зобов'язує кожну з сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Стаття 42 КЗпП України визначає, що при скороченні  чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації  виробництва  і  праці  переважне  право  на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

В той же час, при рівних   умовах   продуктивності   праці  і  кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

          1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

        2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

          3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

          4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

        5) учасникам бойових дій,  інвалідам війни та особам, на яких поширюється  чинність  Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

          6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

          7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі,  організації трудове    каліцтво   або   професійне захворювання;

          8)  особам  з  числа  депортованих  з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

          9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб,  які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

          Крім того, перевага в залишенні  на  роботі  може  надаватися  й  іншим
категоріям  працівників,  якщо це передбачено законодавством України.

При чому, за приписами ст.ст. 20-22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи» віднесення особи до ІV категорії потерпілих не дає їй переваг в залишенні на роботі.  

Відповідно до чинного трудового законодавства учасники трудового спору вправі подавати будь-які допустимі ЦПК докази,  що підтверджують факт наявності у працівника,  який звільняється,  більш високої чи більш низької кваліфікації чи продуктивності праці.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватись окремо,  але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників,  які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Позивач обґрунтовувала вимоги тим, що вона при рівній продуктивності праці та кваліфікації мала перед іншими працівниками таку перевагу, як тривалий і безперервний стаж на підприємстві, а відповідач приймаючи рішення про звільнення позивачки виходив з того, що у неї нижча продуктивність праці перед іншими працівниками, які залишені на роботі.

Виходячи з наданих відповідачем доказів, суд знаходить, що ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які в 2008 році навчались базі Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти на курсах підвищення кваліфікації вихователів будинків-інтернатів та їм підтверджені перші категорії вихователів, мають рівну високу кваліфікацію, як і позивачка. Наявність атестаційних листів на позивачку об’єктивно не свідчить про вищу кваліфікацію у неї перед іншими працівниками.

Щодо продуктивності праці позивачки, то суд враховує, що ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_16, як і позивачка не мають дисциплінарних стягнень, так як на протязі року до неї не притягувались, в Інтернаті відсутній порядок оцінки продуктивності праці вихователів І категорії ( соціальних по роботі з дітьми-інвалідами ), специфіка їх роботи не дає підстав стверджувати про наявність у будь-кого переваг щодо продуктивності праці.

Тому суд знаходить, що представниками відповідача та позивачем, її представниками не надано  належних та допустимих засобів доказування про те, що звільнений працівник ОСОБА_4 мала нижчу  або вищу продуктивність праці та кваліфікацію по зрівнянні з іншими вихователями І категорії (соціальних по роботі з дітьми-інвалідами), які  залишились на роботі.

Перевіряючи наявність в ОСОБА_4 переваг в залишенні на роботі над іншими працівниками, які передбачені ч. 2 ст. 42 КЗпП України, то суд враховує, що позивачка має більш тривалий безперервний стаж роботи в Інтернаті (з 4 лютого 1970 року) в порівняні з ОСОБА_14 (працює в ньому з 22 квітня 1975 року), ОСОБА_15 (працює в ньому з 15 червня 1977 року), ОСОБА_11  (працює в ньому з 14.01.1973 року), ОСОБА_12 (працює в ньому з лютого 1983 року), інших переваг на залишені на роботі, передбачених п.п. 1, 2, 4-9 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, як позивачка, так і інші працівники, які були залишені на роботі (ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_12.) не мають.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, положення ст.. 42 КЗпП України, суд вважає, що відповідач повинен був врахувати переваги, передбачені п.п. 1-9 ч. 2 ст. 42 КЗпП України при вивільненні ОСОБА_4, чого директор інтернату ОСОБА_8 не зробив, обмежившись при вирішенні питання щодо кандидатури на скорочення посади вихователя І категорії ( соціального по роботі з дітьми-інвалідами ), тим, що ОСОБА_4 має нижчу ніж інші особи продуктивність праці.

Слід зауважити, що ОСОБА_4, виходячи з наявних в матеріалах справах письмових засобів доказування, в свою чергу має переваги при залишення на роботі над ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_12 стосовно такого критерію, як тривалість безперервного стажу роботи в Інтернаті.

Правовий аналіз ст.. 42 КЗпП України та обставин справи, дає підстави суду стверджувати, що вивільнення ОСОБА_4 відбулось з порушенням ст. 42 КЗпП України, при неврахуванні такого критерію, як тривалість безперервного стажу роботи в Інтернаті.

Крім того, відповідачем при звільненні позивачки було порушені приписи ч. 3 ст. 492 КЗпП України і щодо несвоєчасного повідомлення центру зайнятості про наступне вивільнення конкретного працівника, а саме ОСОБА_4.

В той же час, суд погоджується з правомірністю дій відповідача щодо повідомлення позивачки 30 жовтня 2009 р. про її наступне вивільнення, так як в матеріалах справи мається акт від 30 жовтня 2009 р. про відмову позивачки підписати додаток до наказу, а посилання представника позивача ОСОБА_5 про його недійсність є зовсім абсурдними, і емоційними, стосується особистих його стосунків з ОСОБА_8, так як не підтверджені належними та допустимими засобами доказування про визнання його недійсними, та спростовується самим актом, показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які підтвердили обставини викладені в ньому.

Також не знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами, і посилання відповідача про те, що їй не пропонувалась посада вчителя-реабілітолога, пропонування вказаної посади підтверджували в судовому засіданні свідки ОСОБА_11, ОСОБА_16, та представник відповідача ОСОБА_7.

Тобто вимоги закону про пропонування наявної посади відповідачем позивачеві дотримані, як і дотримано порядок повідомлення за 2 місяці до звільнення про наступне вивільнення 2 посад педагогічного працівника (вихователя І категорії), передбачений ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України.

Враховуючи вказане в сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_4 . , на підставі п.1 ст.40 КЗпП України  відбулось з порушенням чинного трудового законодавства.

Оскільки законність наказу № 72 від 31 грудня 2009 року в частині звільнення ОСОБА_4 з роботи, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України є предметом судового розгляду, а позивачем заявлялись вимоги про визнання звільнення незаконним, суд знаходить, що слід визнати незаконним вказаний наказ, а не саме звільнення.

Враховуючи матеріали справи, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд знаходить, що ОСОБА_4 слід поновити на роботі в Замглайському дитячому будинку-інтернату   Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації  на посаді вихователя І категорії (соціального по роботі з дітьми-інвалідами) з 1 січня 2010 року.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_9 виплати за період вимушеного прогулу визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 лютого 1995 р. № 100.

При визначенні даної суми судом враховується, що в жовтні, листопаді 2009 р. заробітна плата ОСОБА_4 становила 1972 грн. 96 коп., та 1992 грн. 12 коп. відповідно, при п’ятиденному тижні за вказаний період кількість робочих днів становила 22 та 21 відповідно, тобто середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 складає 92 грн. 21 коп. (1982, 54 грн. / 21,5 днів = 92.21 грн.), а кількість робочих днів у період вимушеного прогулу з 01.01.2010 р. по 06.05.2010 р. складає 83 робочих днів /лист Мінпраці від 25.08.2009 р. № 9681/0/14-07/13/. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню   середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7653 грн. 43 коп. (92,21 грн. х 83 днів = 7653 грн. 43 коп.), з якого належить утримати обов'язкові платежі. При цьому розрахунок, проведений представником позивача ОСОБА_6 розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу повністю суперечить названому вище Порядку обчислення середньої заробітної плати, і свідчить про низькій рівень юридичної обізнаності з цього питання його, як практикуючого адвоката.  

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, на підставі ст. 2371 КЗпП України, суд погоджується з доводами останньої про те, що шляхом незаконного звільнення її з роботи відповідач завдав їй втрат немайнового характеру у вигляді стресу, моральних страждань, порушення звичного способу життя. Враховуючи вищеописані характер і спосіб завдання цих втрат, тривалість їх, виходячи з засад розумності, виваженості й справедливості, приймаючи до уваги фінансове-матеріальне становище відповідача, як бюджетної установи, суд погоджується з позицією ОСОБА_7 стосовного того, що розмір визначений позивачем моральної шкоди в сумі 12 500 грн. є занадто перевищеним.

Виходячи зі всіх обставин справи, суд знаходить, що розмір відшкодування ОСОБА_4 моральної шкоди належить визначити у розмірі 300 грн., який буде достатнім для справедливої сатисфакції.

Щодо вимог ОСОБА_4 до Замглайського дитячого будинку-інтернату про відшкодування 855 грн. 40 коп. майнової шкоди, пов’язаної з її лікуванням, які підтверджені необхідними чеками, то суд враховує, що відповідно до положень ст. 1166 ЦК України для покладення відповідальності на заподіювача майнової шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди, при цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Судом встановлено, що позивач дійсно понесла витрати в сумі 855 грн. 40 коп., які підтверджені чеками, нею додані до матеріалів справи певні показання невролога, та інших лікарів, проте відсутні прямі засоби доказування про причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача, тобто Замглайського дитячого будинку-інтернату та самою шкодою.

Вказане свідчить про порушення позивачем приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України щодо доведеності ним причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача, як обов’язкової умови для покладення відповідальності на заподіювача майнової шкоди, та свідчить про наявність підстав для відмови позивачу в позові стосовно цих вимог.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд знаходить за необхідне допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.

При розподілі судових витрат, виходячи з вимог ст.ст. 12, 56, 79, 81, 84, 88 ЦПК України, положень п.п., п.п. „а", „д" п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», п. 1 Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затверджених постановою КМУ від 21.12.2005 р. № 1258 (з наступними змінами), Постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», суд знаходить, що з Замглайського дитячого будинку-інтернату на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 450 грн., з Замглайського дитячого будинку-інтернату в доход місцевого бюджету Ріпкинського району підлягає стягненню судовий збір в розмірі 85 грн. 03 коп. пропорційно задоволеним вимогам, а в доход державного бюджету Ріпкинського району підлягає стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 120 грн., від яких позивач була звільнена при зверненні до суду .

Керуючись ст.ст. 40, 42, 47, 492, 235, 2371 КЗпП України, ст.ст. 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 56, 60, 61, 79, 81, 84, 88, 208, 209, 215, 218, п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди  -   задовольнити частково.

Наказ по Замглайському дитячому будинку-інтернату № 72 від 31 грудня 2009 року в частині звільнення ОСОБА_4 з роботи, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України – визнати незаконним.

Поновити ОСОБА_4 на роботі в Замглайському дитячому будинку-інтернату   Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації  на посаді вихователя І категорії (соціального по роботі з дітьми-інвалідами) з 1 січня 2010 року.

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації   на користь ОСОБА_4   середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7653 грн. 43 коп. /з обов’язковим відрахуванням належних платежів/.

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації   на користь ОСОБА_4   моральну шкоду в розмірі 300 грн..

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації   на користь ОСОБА_4   витрати на правову допомогу розмірі 450 грн..

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації в доход державного бюджету Ріпкинського району  (р/р 31215259700421, код ЄДРПОУ 21409644, банк одержувача ГУДК у Чернігівській області, МФО 853592)  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ   в розмірі 120 грн..

Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації в доход місцевого бюджету Ріпкинського району  (р/р 31112095700421, код ЄДРПОУ 21409644, банк одержувача ГУДК у Чернігівській області, МФО 853592) судовий збір в розмірі 85 грн. 03 коп..

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд Чернігівської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий                     В.Б.Сташків