ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1646/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.04.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач) з вимогою про зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено - рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Водночас в Україні склалася негативна тенденція, коли органи Пенсійного фонду України відмовляють у призначенні виплати пенсії громадянам України, що постійно проживають за кордоном. Причина відмов - відсутність укладених міжнародно-правових угод між Україною та країною постійного проживання українця щодо пенсійного забезпечення. З метою реалізувати своє право на призначення пенсії 29.09.2017 представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області особисту заяву позивачки про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. Заява позивачки прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій.

Проте, 09.10.2017 представником позивача отримано відмову відповідача №16201/02-21 від 04.10.2017 у поновленні пенсії позивачці на підставі того, що позивачем, нібито, не була дотримана вимога щодо особистого звернення за призначенням пенсії, та що буцім-то особиста заява позивачки, підписана нею особисто перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, не є особистим зверненням позивачки і тому, на його думку, відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсії за віком; та що позивачем нібито не надано належним чином завірені копії документів.

Вищезазначену відмову, позивачем оскаржено до суду та рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 812/1069/18, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018, відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки від 04.09.2017 про поновлення пенсії.

Проте, відповідач своїм рішенням від 09.10.2018 за № 2018 знову відмовив в поновленні пенсії.

З посиланням на норми статті 46 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 8, частину четверту статті 24, частину першу статті 26, статті 35, 44, 46, 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", статтю 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", представник позивача вважає відмову відповідача у поновленні виплати пенсії позивачу протиправною та зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (том. 2 арк. спр. 2-6), у якому зазначив, що позивачка на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку не перебуває та ніколи не перебувала.

02.11.2017 на адресу УПФУ в м. Сєвєродонецьку надійшов лист Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 25.10.2017 № 14962/св-11, до якого було додане звернення ОСОБА_1 та копії документів, доданих до його звернення, а саме: копія довіреності, копія паспорта на ім`я позивача (дійсний до 31.07.2012), копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я позивача, копія посвідчення № НОМЕР_1 копія заяви ОСОБА_2 про поновлення пенсії.

Листом від 10.11.2017 № 279/1/Я-8 на звернення позивача відповідач надав роз`яснення ОСОБА_1 про необхідність надання певних документів.

Також, відповідач зазначає, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 812/1069/18 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву позивача від 04.09.2017 про призначення/перерахунок пенсії. На виконання цього рішення суду, відповідачем розглянуло заяву позивача про призначення пенсії від 04.09.2017 та прийняло рішення від 09.10.2018 № 2018 про відмову в поновленні пенсії з огляду на те, що заявник не звернувся до управління особисто; заявником не надано оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує його вік; заявником не надано документу, який посвідчує його особу на території України (паспорту громадянина України); неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства; заявником не підтверджено факт відсутності отримання пенсії в державі проживання; заявник звернувся через представника за довіреністю до органу, що призначає пенсію, в якому ніколи не перебувала на обліку; в управлінні відсутня пенсійна справа заявника та будь-які документи щодо призначення їй пенсії, оскільки пенсія йому в управлінні не призначалась, виплата її не припинялась; заявником не надано будь-якого документа про місце фактичного проживання в межах України, що унеможливлює виплату пенсії навіть при наявності всіх підстав для її поновлення; відсутній законодавчо встановлений механізм призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення (зокрема, Ізраїль); норми статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування по те, що право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України на цей час неконституційними не визнані.

Крім того, відповідач посилається, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, а клопотання про поновлення строку не подано.

Вимоги про призначення пенсії у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а також про компенсацію втрати частини доходів відповідач так само вважає безпідставними.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача через відділ діловодства та обліку звернень громадян надав до суду відповідь на відзив (том 2 арк. спр. 87-117).

Процесуальні дії під час розгляду справи:

Ухвалою суду від 17.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) (том 1 арк.спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 27.07.2009 прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданим 31.07.2002 органом 1200 з терміном дії до 31.07.2022 (том 1 арк. спр. 62-78).

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 видане 29.08.2000 позивачці призначено пенсію за віком (том 1 арк. спр. 80).

Копією трудової книжки позивача підтверджується, що з 11.08.2000 Жовтневим УСЗН позивачу призначена пенсія (том 1 арк. спр. 81-94).

Відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення від 25.10.2017 №14962/СВ11 та звернення представника позивача б/н та б/д до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 (том. 1 арк. спр. 136).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справ 812/1069/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком задоволено частково та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 04.09.2017 про призначення/перерахунок пенсії (том 2 арк. спр. 146-150, 151-153).

Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання вчинити дії (том 2 арк.спр. 154).

Рішенням від 09.10.2018 № 2018 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відмовлено у поновлені пенсії за віком ОСОБА_2 за заявою від 04.09.2017 (том 1 арк. спр. 161-165, том 2 арк. спр. 174-178).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 по 28.09.2017 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду (арк. спр. том 2 арк. спр. 185-186).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 09.10.2018 № 2018 про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_2 за заявою від 04.09.2017; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 29.09.2017 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відмовлено (том 2 арк. спр. 187-191).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 апеляційну скаргу залишено без задоволення; ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 в адміністративній справі № 360/1646/19 залишено без змін (том 3 арк. спр. 104 - 105).

Постановою Верховного Суду від 29.10.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 задоволено; ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 скасовано, а справу №360/1646/19 направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 28.09.2017 (том 4 арк. спр. 132-144).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 прийнято адміністративну справу до провадження в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 28.09.2017; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (том 4 арк. спр. 150-151).

Вирішуючи адміністративну справу в межах та по суті вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №812/1069/18, яке набрало законної сили 26.09.2018 встановлено, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Однак, суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Суд наголошує, що відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Однак відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Суд звертає увагу, що відповідач не наводить жодних доказів того, що відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Судом встановлено, що 20.09.2017 представник позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до пенсійного органу із заявою ОСОБА_2 від 04.09.2017 про поновлення виплати їй пенсії, а відтак позивачем вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте їй відмовлено в такому поновленні.

За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної їй пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 та у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №160/10737/19.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає таке.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії позивачці шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів є передчасними, оскільки до прийняття відповідного рішення спір про поновлення виплати пенсії (чи відмову в поновленні) не може бути предметом судового розгляду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 по 28.09.2017 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки позов задовольняється лише з коригування обраного судового захисту, з урахуванням рішення суду від 11.06.2019 у справі № 360/1646/19, відповідно до приписів частини третьої статті 139 КАС України, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 по 28.09.2017 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" задовольнити.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 07.10.2009 по 28.09.2017 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя Т.В. Смішлива