Головуючий суду 1 інстанції - Колядов В.Ю.  

Доповідач -Луганська В.М.

Справа № 431/1499/20

Провадження № 22-ц/810/635/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року                                                         м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Луганської В.М.

суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.

за участю секретаря: Пономарьової В.С.

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року, ухвалене судом у складі Колядова В.Ю.

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання, в обґрунтування чого зазначив, що 14 листопада 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір зберігання, відповідно до якого позивач передав відповідачу на зберігання 150 т. насіння соняшнику і відповідач зобов`язався повернути це майно по вимозі позивача. Прийнявши товар на зберігання відповідач на підтвердження цього надав відповідачу розписку від 14.11.2011 року.

Згідно внесених до договору змін, станом на 19.09.2017 року кількість майна, що підлягає поверненню склала 140 т. насіння соняшнику.

Наприкінці 2019 року позивач неодноразово звертався до відповідача за поверненням насіння соняшнику, але отримав відповідь, що насіння соняшнику не має і відповідач йому нічого не винен.

Відповідно до цінової довідки Луганської регіональної торгово-промислової палати вартість тонни насіння соняшнику станом на 20.03.2020 року становить 9240,91 грн. Відповідач повинен відшкодувати позивачу вартість неповернутого майна за договором відповідального зберігання виходячи з кількісты неповернутого насіння соняшнику: 140 тон * вартість за тону насіння соняшнику (9240,91 грн) = 1293727,40 грн.

У зв`язку з викладеним просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість неповернутого майна за договором відповідального зберігання від 14.11.2011 року у розмірі 1293727,40 грн.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання відмовлено за необґрунтованістю.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 09 квітня 2020 року, якою було накладено арешт на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти відповідача ОСОБА_2 в рамках ціни позову у розмірі 1293727, 40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права просить суд скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 14 листопада 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання, згідно якого позивач передав відповідачу на зберігання 150 т. насіння соняшнику і відповідач зобов`язався повернути це майно по вимозі позивача. Прийнявши товар на зберігання відповідач на підтвердження цього надав позивачу відповідну розписку від 14.11.2011 року. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про невідповідність договору зберігання вимогам ч.1 ст.638 ЦК України, суд дійшов висновку, що письмова розписка не є доказом укладення сторонами договору відповідального зберігання, оскільки в ній не визначено ціну і предмет договору. Однак, у розписці чітко визначений предмет договору та зазначені його кількість, а отже умова щодо ціни договору не була обов`язковою.

Наданою позивачу розпискою, відповідач посвідчив прийняття речі на зберігання, зазначивши в розписці які саме речі він приймає на зберігання, його кількість та строк зберігання. Суд не взяв до уваги та не дав правової оцінки тим фактам, що відповідач фактично прийняв предмет договору на зберігання.

Про те, що договір виконувався сторонами свідчить той факт, що договір неодноразово письмово продовжувався сторонами, а також відповідачем частково повернуто позивачу 10 тон насіння. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_4 , апеляційну скаргу не визнав, вважає, що підстав для скасування рішення суду не має, зазначивши, що скаржником не надано жодних доказів про фактичну передачу насіння соняшнику в 2011 році. Позивачем не доведено фактичне виконання відповідального зберігання, не надано жодного доказу, окрім розписки.

В судове засідання ОСОБА_1 та його представник не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В судове засідання представник ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнала та вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників процесу, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що в розписці від 14.11.2011 року, яку позивачем надано як доказ на підтвердження укладення договору відповідального зберігання, відсутня умова щодо ціни договору, не зазначено предмет договору. Суд дійшов висновку, що розписка від 14.11.2011 року не є доказом укладення сторонами договору відповідального зберігання, оскільки її зміст не відповідає вимогам ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. ст. 936-937 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами першою, третьою статті 936 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно зі статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Судом встановлено, що згідно розписки ОСОБА_2 14.11.2011 року прийняв від ОСОБА_1 насіння соняшнику (товарного) на відповідальне зберігання в кількості 150 тон та взяв на себе зобов`язання на вимогу ОСОБА_1 повернути.

08.12.2014 року за взаємною згодою цю розписку було продовжено.

19.09.2017 року розписку за взаємною згодою було продовжено та зазначено, що борг складає 140 тон (а.с.60).

Тобто, вказана розписка є письмовим договором зберігання відповідно до ст.937 ЦК України, згідно якої відповідач прийняв на зберігання від позивача насіння соняшника (товарного) на зберігання та частково його виконав.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду, що вказана розписка не є укладанням між сторонами договору відповідального зберігання, оскільки такий висновок не відповідає встановленим по справі обставинам.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України  передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували укладання між ним та позивачем договору зберігання насіння соняшнику.

В судовому засідання представник відповідача не заперечувала, що відповідачем було написано вказану розписку.

Колегія суддів не приймає до уваги пояснення представника відповідача про те,що що вказану розписку у 2017 році було продовжено під погрозою, про, що пояснили у суді першої інстанції свідки, оскільки покази свідків не є належними та допустимими доказами на спростування чи підтвердження факту укладання правочину.

Так, відповідно до ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.Ні відповідачем ні його представником не надано суду належних доказів того, що у 2017 році дію договору зберігання було продовжено під погрозою позивача.

Згідно зі статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Згідно цінової довідки від 20.03.2020 року, яка видана Луганською регіональною торгово-промисловою платою середня оптова ціна на насіння соняшнику складає 9240, 91 грн. за тону (а.с.12).

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі вартості майна насіння соняшника, яке було на зберіганні у кількості 140 тон обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Наведена невідповідність висновків суду обставинам та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права справи відповідно до вимог пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про стягнення х ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості неповернутого майна за договором зберігання від 14.11.2011 року у розмірі 1293727, 40 грн.

Відповідно дост.141 ЦПК України  Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачаться із матеріалів справи позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про судовий збір» за подання позову майнового характеру, яка подається фізичною особою становить один відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання апеляційної скарги судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки, апеляційну скаргау ОСОБА_1 задоволено, то з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 15765, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заявлені вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , 1947 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2 вартість неповернутого майна за договором зберігання від 14.11.2011 року у розмірі 1293727(один мільйон двісті дев`яносто три тисячі сімсот двадцять сім) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 15765 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 11 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді: