ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8961/20 Справа № 190/566/20 Суддя у 1-й інстанції - Митошоп В. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року        Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

                суддів         - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”

на рішення П`ятихацького районного суду  Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року,  -

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 13.09.2012 року між банком та  ОСОБА_1 , укладено кредитний договір (підписана заява) б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, в результаті чого станом на 28.04.2020 року утворилась прострочена заборгованість по кредиту, а саме: 25661,08 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредита; 7135,51 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 6345,60 грн. - нарахована пеня; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1957,11 грн. штраф (процентна складова). Загальна сума заборгованості складає 41599 грн. 30 коп., яку просять стягнути з відповідача в примусовому порядку. Крім того просять стягнути з відповідача 2102грн.00 коп. сплаченого судового збору (а.с. 3-7).

Рішенням П`ятихацького районного суду  Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.104-107).

В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволення позову, оскільки відсутність підпису відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, а також, що заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що Умови укладені поза межами кредитного договору та є недопустимими доказами. Отже, є доведеним факт укладання між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та тарифів. Незастосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи призвели до ухвалення незаконного рішення. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, він підлягає виконанню (а.с.109-113).

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останнього положень цього договору та погодження всіх його істотних умов, видачі кредиту та обґрунтованості розрахунку заборгованості.

Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону та змісті договорів.

Так, за змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що між сторонами 13.09.2012 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 20 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 13.09.2012 року, Тарифи банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідач неналежно виконує свої зобов`язання, і у нього перед позивачем станом на 28.04.2020 року утворилася заборгованість у сумі 41599,30 грн., яка складається з: 25661,08 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредита; 7135,51 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 6345,60 грн. - нарахована пеня; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1957,11 грн. штраф (процентна складова) (а.с.8-15).

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано анкету-заяву від 13.09.2012 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка підписана сторонами (а.с.21); розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с.8-15), витяг з тарифів обслуговування кредитних карт (а.с.22); витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.23-50).

Однак, як вбачається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті – заяві виявлено намір відповідача про оформлення на своє ім`я пенсійної карти, а не кредитної (а.с.21).

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1,2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 3 ст.642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що між сторонами дійсно був укладений саме кредитний договір від 13.09.2012 року, оскільки анкета-заява, що містить підпис відповідача про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить даних, що відповідач мав скористатись кредитною послугою та оформити відповідну картку, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), вказана анкета-заява містить відмітку про бажання відповідача оформити пенсійну карту.

Крім того, наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку не містить підпису відповідача, а тому його не можливо вважати належним, допустимим та достатнім доказом ознайомлення відповідача з вказаними Умовами та тарифами, а також доказом погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст.ст.207,1055 ЦК України.

Також, долучений до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна – Contract», «Універсальна – Gold».

Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.

Тобто, надані позивачем покази на обґрунтування своїх позовних вимог, позбавляють суд з`ясувати з якими тарифами погодився позичальник та перевірити обґрунтованість розрахунку заборгованості.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Позивачем не надано доказів на підтвердження укладання кредитного договору від 13.09.2012 року, розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих сум заборгованості відповідачу не є можливим, отже суд дійшов правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимоги, колегія судів не бере до уваги, оскільки, подані до позовної заяви докази, не мають правового значення для правильного вирішення спору за встановлених судом обставин, оскільки зі справи вбачається, що доказів на підтвердження укладання саме кредитного договору від 13.09.2012 року, у розмірі, зазначеному у позові, відсутності.

Крім того під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК” – залишити без задоволення.

Рішення П`ятихацького районного суду  Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року -  залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: