ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6884/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Карпушової О.В., Пилипенко О.Є.,

секретаря Ткаченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги та податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги та податкових повідомлень - рішень, якими визначено грошове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, військовому збору, податка на додану вартість, штрафним санкціям та єдиному внеску.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що всі витрати за 2016 рік підтверджені належним чином, визначена контролюючи органом сума заниження доходу за 2017 рік є такою, що повернута як помилково сплачена, а твердження відповідача про завищення податкового кредита по податку на додану вартість не ґрунтується на нормах Податкового кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0002574204, №0002584204, №0002604204, №0002594204, рішення від 18 січня 2019 року №0002564204, №0002534204, №0002544204, №0002614204 та вимога про сплату борга (недоїмки) від 18 січня 2019 року №Ф-18. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов відхилити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає ті самі доводи, які були викладені у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на тому, що відповідач не навів у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Наголошує на тому, що рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою та замінено відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині, з таких підстав.

Судом установлено, що у період з 30 листопада по 20 грудня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві провело документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за періоді з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 07 жовтня 2014 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої 28 грудня 2018 року складено акт.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягають сплаті до бюджету в загальній сумі 104141,83 грн, в тому числі по періодах: за 2016 - 98442,97 грн; за 2017 - 5698,86 грн;

- пункта 161 підрозділа 10 розділа ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з військового збору, що підлягають сплаті до бюджету в загальній сумі 8678,48 грн, у тому числі по періодах: за 2016 - 8203,58 грн; за 2017 - 474,90 грн;

- підпункта «г» пункта 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ за період, що перевірявся, в результаті чого перевіркою встановлено: завищення суми від`ємного значення (різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ) у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 148567 грн; заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 167724 грн.;

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування (ЄСВ), що підлягає сплаті і до бюджету в загальній сумі 92651,61 грн;

- пункта 8 цієї правової норми в частині несвоєчасної сплати внеска;

- підпункта 16.1.7 пункта 16.1 статті 16, пункта 63.3 статті 63 Податкового кодексу України в частині не подання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП до органів ДФС;

- підпункта «б» пункта 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в частині не подання податкового розрахунку сум/доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 1 квартал 2016 року до органів ДФС.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 18 січня 2019 року прийняті наступні рішення:

податкове повідомлення - рішення № 0002574204, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на 130177,29 грн, з яких основний платіж - 104141,83 грн та штрафні санкції 29035,46 грн.;

податкове повідомлення - рішення № 0002584204, відповідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 10848,1 грн, з яких основний платіж - 8678,48 грн та 2169,62 грн штрафні санкції;

податкове повідомлення - рішення № 0002604204, яким збільшено грошового зобов`язання позивача з ПДВ на 209655 грн, з яких основний платіж складає 167724 грн та 41931 грн штрафні санкції;

податкове повідомлення - рішення №0002594204, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за відповідні періоди;

податкове повідомлення - рішення №0002624204, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510 грн за порушення вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України;

податкове повідомлення - рішення №0002634204, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 170 грн за порушення підпункта 16.1.7 пункта 16.1 статті 16 розділа І, пункта 63.3 статті 63 розділа ІІ Податкового кодексу України;

вимогу №Ф-18 про сплату недоїмки у розмірі 92651,61 грн.;

рішення №0002614204 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 680 грн за несвоєчасне подання звітності з ЄСВ;

рішення №0002564204 про застосування штрафних санкцій у розмірі 18045 грн за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого платником ЄСВ;

рішення №0002534204 про нарахування штрафу у розмірі 833,61 грн та пені у розмірі 211,66 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ;

рішення №0002544204 про нарахування штрафу у розмірі 1264,81 грн та пені у розмірі 87,46 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ.

Не погоджуючись з правомірністю цих рішень, ФОП ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують понесення у 2017 році витрат у розмірі ?405619,75 грн., а також факт повернення помилково сплачених коштів у розмірі 31660,31 грн. у 2016 році, що виключає правові підстави для їх віднесення до складу доходів. Також відповідачем не спростовано факта придбання позивачем у ПАТ «ЗЗБК ім. С. Ковальської» будівельних матеріалів, зокрема, бетона з метою використання його у господарській діяльності. Разом з тим, відсутність у висновках акта перевірки інформації про виявлення за результатами її проведення порушення позивачем вимог пункта 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», виключає правові підстави для накладення стягнення за відповідне порушення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходити до наступного.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються положеннями статті 177 Податкового кодексу України, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України).

Згідно пункта 177.2 цієї правової норми об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат на які зменшується загальний оподатковуваний доход для визначення об`єкту оподаткування.

При цьому, згідно з підпунктом 177.4.5 цього пункта не включаються до складу витрат підприємця документально не підтверджені витрати.

Згідно пункта 161 підрозділа 10 розділа ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI з наступними змінами та доповненнями у реакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2464-VI).

Згідно визначення, закріпленого у пункті 2 частини 1 статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону України №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку ЄСВ. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку ЄСВ; платники ЄСВ; порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ; розмір ЄСВ; орган, що здійснює збір та веде облік ЄСВ, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку ЄСВ.

Згідно пункта 4 частини 1 статті 4 України №2464-VI платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до пункта 1 частини 2 статті 6 Закону України №2464-VI платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати внесок.

Пунктом 2 цієї частини закріплено, що базою нарахування ЄСВ є сума доходу, отримана від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Згідно визначення, закріпленого у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI недоїмкою є сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом частини 3 статті 9 та частини 11 статті 25 Закону України №2464-VI у разі донарахування контролюючим органом за результатом перевірки своєчасно не нарахованого платником ЄСВ застосовуються відповідні штрафні санкції.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що базою нарахування єдиного внеска, податка на доходи фізичних осіб та військового збора, є чистий оподатковуваний дохід платника.

На підтвердження дотримання наведених положень Податкового кодексу України та Закону України №2464-VI позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджуються факт повернення помилково сплачених коштів у сумі 31660,31 грн., а також придбання в рамках здійснення господарської діяльності бетона.

Встановлення контролюючим органом під час проведення перевірки того, що зазначений бетон ще не використаний позивачем, не спростовує правомірності включення сум податка на додану вартість, сплачених за нього до складу податкового кредита, оскільки відсутні докази на підтвердження використання його в операціях, що не є господарською діяльністю позивача.

Наведене свідчить про помилковість висновків відповідача про наявність підстав для збільшення грошових зобов`язань з податка на доходи фізичних осіб, військового збора, податка на додану вартість та єдиного внеска.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення №0002614204 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 680 грн. за несвоєчасне подання звітності з ЄСВ.

Як убачається зі змісту акта перевірки, контролюючим органом встановлено несвоєчасне подання позивачем звітності з ЄСВ за липень 2015 року, травень, серпень, вересень 2016 року.

Допущення зазначеного порушення позивачем жодними доказами не спростовано.

Не зазначення у висновках акта перевірки інформації про встановлення за її результатами допущення позивачем відповідного порушення, на переконання колегії суддів, є формальним недоліком, який не спростовує встановлене під час перевірки порушення та не може бути самостійною підставою для скасування результата перевірки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №809/1031/16.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов в частині визнання протиправним та скасування рішення №0002614204 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 680 грн. за несвоєчасне подання звітності з ЄСВ задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи в частині.

Керуючись статтями 33, 34, 134, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення №0002614204 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 680 грн. за несвоєчасне подання звітності з ЄСВ. У задоволенні позову Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.В. Карпушова

О.Є. Пилипенко