ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р.                                                                Справа № 921/193/20

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)                                        Якімець Г.Г.,

Суддів:                                                                      Бойко С.М.,                                                                                                                        Мирутенко О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Лагутін В.Б.,

та представників сторін:

від позивача – Бондар М.Л.

від відповідача – Свірський Т.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», вих.№187-10 від 31 липня 2020 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року (підписане 29.05.2020), суддя Охотницька Н.В.

та на додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року (підписане 16.06.2020), суддя Охотницька Н.В.

у справі №921/193/20

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», м. Київ в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», м. Рівне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т», м. Тернопіль

про стягнення 40 201,50 грн. заборгованості

в с т а н о в и в :

19 березня 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т» про стягнення 40  201,50 грн. – неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за період з липня по вересень включно 2018 року.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року у справі №921/193/20 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір оренди №959 від 31.03.2014 року продовжено з 01 липня по 30 вересня 2018 року, тобто у вказаний період між сторонами існували орендні правовідносини, відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача за вказаний період неустойки у вигляді подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна у сумі 40 201,50 грн. Судом встановлено відсутність повідомлення позивачем відповідача про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, згідно ч.2 ст.26  ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», у зв`язку з чим, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року у справі №921/193/20 присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т» 12  000 грн. – витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення мотивоване тим, що відповідачем доведено належними і допустимими доказами понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 12  000 грн., при цьому, позивачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та не подано суду доказів неспівмірності таких витрат. У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача у повному обсязі та стягнення вказаних витрат з позивача на користь відповідача.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року у справі №921/193/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 40  201,50 грн. заборгованості. Також просить апеляційний суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року у справі №921/193/20, а всі судові витрати покласти на відповідача. Зокрема, зазначає, що термін дії договору оренди закінчився, строк для повернення майна був визначений – 30 червня 2018 року, акт приймання-передачі нерухомого майна підписано лише 01 жовтня 2018 року, відтак, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку за користування приміщенням за період липня, серпня та вересня 2018 року. Апелянт наголошує, що 25 квітня 2018 року вручив відповідачу повідомлення про припинення дії договору у формі додаткової угоди від 25 квітня 2018 року до договору оренди. Крім цього, не погоджуючись із додатковим рішенням місцевого господарського суду, скаржник зазначає, що заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним з складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від  06 серпня 2020 року (колегією суддів: Хабіб М.І. (головуючий суддя), Данко Л.С., Мирутенко О.Л.) відкрито апеляційне провадження у справі №921/193/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

19 серпня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив зокрема, про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку з звільненням у відставку судді Данко Л.С., розпорядженням в.о. керівника апарату суду №288 від 02 вересня 2020 року призначено автоматизовану заміну складу суду для розгляду справи №921/193/20.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2020 суддю Данко Л.С. замінено на суддю Бойко С.М.

Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року за клопотанням відповідача розгляд справи призначено в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 13 жовтня 2020 року.

09 жовтня 2020 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №916/1319/19.

13 жовтня 2020 року від відповідача до суду надійшла заява, в якій останній повідомив суд, що до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, відповідачем будуть подані докази на підтвердження розміру судових витрат, пов`язаних з розглядом справи апеляційним судом.

В судовому засіданні 13 жовтня 2020 року оголошено перерву до 10 листопада 2020 року.

У зв`язку із звільненням у відставку судді Хабіб М.І., розпорядженням керівника апарату суду №459 від 09 листопада 2020 року призначено автоматизовану заміну складу суду для розгляду справи №921/193/20.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу №921/193/20 розподілено колегії суддів у складі: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бойко С.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року розгляд справи призначено на 01 грудня 2020 року за клопотанням відповідача в режимі відеоконференції з Тернопільським окружним адміністративним судом.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року у справі №921/193/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 40 201,50 грн. заборгованості, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року у справі №921/193/20, а всі судові витрати покласти на відповідача, з підстав, зазначених у апеляційній скарзі.

Разом з тим, представник відповідача в судовому засіданні не підтримав подане раніше клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №916/1319/19. Одночасно судом встановлено, що постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі №916/1319/19 залишено без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 01 серпня 2019 року у справі №916/1319/19. Відтак, враховуючи наведене, колегія суддів залишила без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 15 серпня 2020 року). Зокрема, зазначав, що оскільки договір оренди в період липня-вересня 2018 року не був припинений, у позивача відсутні підстави вимагати сплати неустойки на підставі ст.785 ЦК України.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (в тексті договору – орендодавець) та Приватним підприємством «Стандартбуд», код ЄДРПОУ – 34826445 (в тексті договору – орендар), за погодженням начальника Тернопільської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Львівська залізниця», укладено договір оренди №959 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину будівлі пакгаузу з багажним відділенням (склад №5) станції Тернопіль, загальною площею 218,5 кв. м, інвентарний номер 010011020, реєстровий номер 01059900.20021.АААВВЖ498, розміщеної за адресою: майдан Привокзальний, 2, м. Тернопіль (в тексті договору – майно), що перебуває на балансі відокремленого підрозділу «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» (в тексті договору – балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30 вересня 2013 року та становить 286 790 грн. без ПДВ.

Згідно з п.3.10 Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п.5.10 Договору орендар зобов`язався, у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. У разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря, відновити майно або відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі неможливості його відновлення.

У п.10.1 Договору сторони погодили, що останній укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 31 березня 2014 року по 30 березня 2015 року включно.

Продовження дії договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови належного виконання орендарем всіх обов`язків за договором оренди та неотримання за три місяці до закінчення дії договору оренди орендарем та орендодавцем повідомлення органу уповноваженого управляти майном про те, що орендоване майно необхідне для його потреб, і оформляється додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору (п.10.4 Договору).

Згідно з п.10.9 Договору у разі припинення або розірвання договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Відповідно до п.10.10 Договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення (п.10.11 Договору).

На виконання умов договору оренди 31 березня 2014 року за актом приймання-передавання нерухомого майна, балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину будівлі пакгаузу з багажним відділенням (склад №5) станції Тернопіль, загальною площею 218,5 кв.м, інвентарний номер 010011020, реєстровий номер 01059900.20021.АААВВЖ498, розміщеної за адресою: майдан Привокзальний, 2, м. Тернопіль.

У подальшому, у період з 04.07.2014 по 25.04.2018 сторони уклали ряд додаткових договорів до договору оренди нерухомого майна від 31.03.2014 №959, якими продовжували строк дії договору, узгоджували розмір орендної плати та вносились зміни щодо найменування сторін.

Так, додатковими угодами від 24.04.2015, від 25.06.2015, від 29.01.2016, від 31.03.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 26.10.2016, від 17.11.2016, від 07.04.2017, від 08.06.2017, від 15.12.2017 та від 09.01.2018 вносились зміни до п.10.1 договору оренди, якими продовжувалась його дія.

Додатковим договором №1 від 14 липня 2014 року внесено зміни в п.1.1 договору оренди та змінено Відокремлений підрозділ «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», на Відокремлений підрозділ «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №2» ДТГО «Львівська залізниця».

Додатковим договором від 29 січня 2016 року, у зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до ЗУ «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року №4442-VI, постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року №200 та керуючись ст.15 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», сторони погодили, зокрема, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 31 березня 2014 року за №959 є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», а також замінити найменування «відокремлений підрозділ "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №2» ДТГО «Львівська залізниця» на виробничий структурний підрозділ «Тернопільське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та підрозділ Тернопільське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд.

Додатковим договором від 07 квітня 2017 року в результаті реорганізації (перетворення) Приватного підприємства «Стандартбуд» та створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т», яке є правонаступником ПП «Стандартбуд», внесено зміни в договір оренди та замінено сторону договору.

Додатковим договором від 15 грудня 2017 року у тексті договору оренди найменування «Виробничий структурний підрозділ «Тернопільське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» замінено на виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Додатковим договором від 09 січня 2018 року п.10.1 викладено у наступній редакції: «Цей договір діє з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року включно».

Додатковим договором від 25 квітня 2018 року п.10.1 викладено у наступній редакції:  «Цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно без подальшого продовження».

Поряд з тим, судом встановлено, що листом за №ФБМЕС-01/372 від 04 травня 2018 року філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» повідомила орендаря про припинення 30 червня 2018 року дії договору оренди та необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу.

25 липня 2018 року на адресу відповідача повторно надіслано лист з вимогою повернути майно АТ «Укрзалізниці» та попереджено відповідача, що у разі не виконання обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплату неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

25 вересня 2018 року орендодавець – філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звернувся до орендаря з листом №2191, у якому повідомив, що у зв`язку із неповерненням майна із орендного користування, орендодавцем прийнято рішення про нарахування неустойки за неповернення майна, скасовано нарахування орендної плати за липень та серпень 2018 року та виставлено рахунок №12 від 24.09.2018 на суму 45 251,08 грн (неустойка за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном за липень-серпень 2018 року). Поряд з цим, у вказаному листі позивач просив письмової згоди відповідача щодо зарахування суми передоплати в рахунок погашення заборгованості по нарахованій неустойці.

Майно, що було об`єктом оренди за договором оренди №959 від 31 березня 2014 року, повернуто орендарем балансоутримувачу за актом приймання-передачі від 01 жовтня 2018 року. Вказаний акт підписано представниками сторін без будь-яких зауважень.

06 лютого 2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію №273 з вимогою оплатити протягом 10-денного строку з моменту отримання претензії, заборгованість зі сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування майном в сумі 40 201,50 грн., у відповідь на яку відповідач листом за №4 від 15 лютого 2019 року повідомив, що у зв`язку із сезонними коливаннями обсягів продажу в сфері торгівлі будівельними матеріалами, щільними графіками оплати кредиторської заборгованості перед постачальниками, а також із закінченням терміну дії кредитних договорів з банком і як наслідок – необхідністю погашення кредитів, зобов`язується оплатити вказану заборгованість частково до 31 березня 2019 року, а решту – до 20 травня 2019 року. Представник відповідача в судовому засіданні зазначав, що такого листа відповідач не надсилав.

19 березня 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т» 40 201,50 грн. – неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням у період з липня по вересень включно 2018 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення закріплені у ч.1 ст.283 ГК України, ч.1 ст.2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною 1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5 вказаної статті).

Відповідно до ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст.26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у ч.2 ст.291 ГК України.

Поряд з тим, згідно з ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У п.10.4 Договору оренди сторони погодили, що продовження дії договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови належного виконання орендарем всіх обов`язків за договором оренди та неотримання за три місяці до закінчення дії договору оренди орендарем та орендодавцем повідомлення органу уповноваженого управляти майном про те, що орендоване майно необхідне для його потреб, і оформляється додатковим договором, який є невід`ємною частиною Договору.

Разом з цим, у п.4.1 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №12 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» роз`яснено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

При цьому, норма ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.

Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, при цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість – відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії. Тобто, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №906/742/18, від 22 жовтня 2019 року у справі №910/3705/19, від 31 жовтня 2019 року у справі №905/2018/18).

Так, позивач зазначає, що повідомив відповідача про припинення договору, у підтвердження чого, посилається на заяву філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» №ФБМЕС-01/372 від 04 травня 2018 року про припинення дії договору оренди, адресовану відповідачу, в якій повідомив орендаря про припинення дії договору оренди – 30 червня 2018 року та про необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу.

Проте, як правильно встановлено місцевим господарським судом, як доказ надіслання відповідачу вказаної заяви позивач долучив до матеріалів справи копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому у графі «Найменування адресата» зазначено: ТОВ «Стен»; адреса: вул. Текстильна, 30А, м. Тернопіль, 46023; дата вручення – « 23.05 уповноваженому Білінська». В той час, як Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандартбуд Т» заперечує факт отримання вказаної заяви, а згідно пояснень представника відповідача за адресою – вул. Текстильна, 30 А, м. Тернопіль, 46023 знаходиться декілька підприємств, в тому числі і ТОВ «Стен», якому направлено заяву №ФБМЕС-01/372 від 04 травня 2018 року. Позивач, посилаючись на довідку №БМЕС-ТУ-18/13/ю від 21 травня 2020 року, також вказує про те, що за адресою: місто Тернопіль, вул. Текстильна буд. 30А знаходиться два підприємства, а саме: ТзОВ «Стандартбуд Т» та ТзОВ «Стен», однак засновником згаданих товариств є одна особа, у зв`язку з чим, кореспонденція надсилалась безпосередньо на адресу власника згаданих вище товариств.

Поряд з цим, згідно довідки №8 від 14 травня 2020 року відповідач зазначає, що особа із прізвищем ОСОБА_1 (чи Блінська) у трудових відносинах з ТзОВ «Стандартбуд Т» не перебуває та ніколи не перебувала, що підтверджується Звітом з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за травень 2018 року та табелем обліку використання робочого часу за травень 2018 року.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заява філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» №ФБМЕС-01/372 від 04 травня 2018 року не може бути підставою для припинення дії договору оренди нерухомого майна №959 від 31 березня 2014 року, оскільки таку надіслано не орендарю, а іншому підприємству – ТзОВ «Стен», при цьому кореспонденцію вручено особі, яка у трудових відносинах із ТзОВ «Стандартбуд Т» не перебувала. Докази надіслання вказаної заяви орендарю – відповідачу у справі у матеріалах справи відсутні та суду не надано.

Одночасно колегія суддів не вважає належним доказом повідомлення орендаря про припинення орендних правовідносин, лист філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» №1816 від 25 липня 2018 року, адресований відповідачу (вул. Текстильна, 30А, м. Тернопіль, 46023), оскільки у матеріалах справи відсутні докази направлення вказаного листа на адресу відповідача чи його вручення відповідачу особисто.

Поряд з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на умову п.10.1 договору оренди (в редакції додаткового договору від 25 квітня 2018 року) щодо дії договору по 30 червня 2018 року без подальшого продовження, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, право на пролонгацію договору оренди гарантовано імперативною нормою ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» і сторона не може бути позбавлена цього права. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі №910/321/18).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з огляду на вказану норму ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», що має вищу юридичну силу, посилання позивача на те, що прописана в додатковому договорі від 25.04.2018 умова про те, що «даний договір діє з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно, без подальшого продовження» підтверджує факт заперечення орендодавця проти продовження договору оренди на новий строк, є безпідставними. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 по справі № 906/557/19).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів та судом встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт повідомлення відповідача про припинення дії договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, а відтак, у відповідності до вимог ч.2 ст.26  ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у звязку з чим, договір оренди №959 від 31 березня 2014 року продовжений з 01 липня 2018 року по 30 вересня 2018 року.

У п.3.10 Договору сторони погодили, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач у період з 01 липня по 30 вересня 2018 року користувався об`єктом оренди та сплачував орендну плату на підставі виставлених рахунків.

Як вбачається з виписки по рахунках позивача, відповідачем сплачено позивачу за оренду приміщення за червень 2018 року – 11 392,52 грн., за липень 2018 року – 11 312,77 грн. та за серпень 2018 року – 11 512,76 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків №2386 від 23.10.2018 року та не заперечувалося сторонами у справі.

Не зважаючи на наведене, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної орендної плати в сумі 40  201,50 грн. за період з 01 липня по 30 вересня 2018 року на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України).

У п.10.11 Договору сторони погодили, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України, відтак, одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить ст.61 Конституції України (Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №910/12949/16 та від 17 грудня 2018 року у справі №906/1037/16).

Разом з цим, судом встановлено, що договір оренди №959 від 31 березня 2014 року продовжено до 30 вересня 2018 року, у зв`язку з чим, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна у сумі 40 201,50 грн.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 40 201,50 грн. – неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України та п.10.11 укладеного сторонами договору оренди.

Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає наступне:

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позову з підстав його необґрунтованості, апеляційний суд не вважає за необхідне переглядати мотиви суду першої інстанції, з яких він виходив при визначенні позовної давності у цій справі та відхиленні заяви відповідача. Оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті (недоведеність позивачем підстав для стягнення з відповідача неустойки), відтак, не застосовував в цьому випадку позовну давність.

Крім цього, в апеляційній скарзі позивач не погоджується і з додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року у справі №921/193/20, яким присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 12  000 грн. – у відшкодування витрат на послуги адвоката. Так позивач вважає, що зазначений розмір витрат є неспівмірним з складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу положень ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №903/390/18, від 21 січня 2020 року у справі №916/2982/16, від 07 липня 2020 року у справі №914/1002/19).

Згідно з ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст.126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п.п.1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5 та 6 ст.126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19).

Колегія суддів встановила, що в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача, подані суду першої інстанції, про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу із обґрунтуванням доводів щодо такого зменшення та поданням відповідних доказів, у зв`язку з чим, в апеляційного суду відсутні підстави оцінювати заявлені до стягнення витрати відповідача на професійну правничу допомогу на предмет їх співмірності, а доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі, за відсутності відповідного клопотання в суді першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду.

За наведених вище обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника про скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції є безпідставними.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року у справі №921/193/20 та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2020 року у справі №921/193/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №921/193/20 повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Повну постанову складено 07 грудня 2020 року

Головуючий (суддя-доповідач)                                                  Якімець Г.Г.

Суддя                                                                                           Бойко С.М.

Суддя                                                                                          Мирутенко О.Л.