Справа   № 2-2430

                                                                                                                                                   2010 рік

                                                                      Р  І  Ш  Е  Н  Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 16 квітня 2010 року                                                                                      м. Білгород - Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого – одноособово судді Боярського О.О.

           при секретарі - Рачицькій І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, вказуючи, що договір купівлі-продажу, укладений 18 вересня 2008 року між ОСОБА_1                          та ОСОБА_2 є фіктивним, оскільки був укладений без мети створення будь-яких                   правових наслідків.

Позивачка у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у попередньому судовому засіданні з позовом згодна, проти задоволення позовних вимог не заперечує.                    

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведені попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку , встановленому ст.174 цього ж Кодексу. Згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі  визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 18 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила цілісний майновий комплекс будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор», розташований в АДРЕСА_1.

Згідно розписки від 18 вересня 2008 року ОСОБА_2 тимчасово оформила на своє ім’я цілісний майновий комплекс домів дитячого оздоровчого табору «Ізвор», який фактично належить на праві власності ОСОБА_5, вказаний договір купівлі-продажу укладено без мети створення правових наслідків, при цьому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 усвідомлюють його фіктивність, крім того ОСОБА_2 зобов’язується за першою вимогою ОСОБА_5 нотаріально переоформити, фактично належну їй, нерухомість на неї або на осіб, на яких вона вказує. Розписка завірена особистими підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Згідно п. 24 Постанови № 9 ПВСУ від 06 листопада 2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підтвердили факт того, що              ОСОБА_5 за сімейними обставинами начебто продала, а ОСОБА_2 начебто купила оспорювану нерухомість.

В матеріалах справи є апеляційна скарга ОСОБА_7 про зняття арешту у зв’язку з тим, що це майно належить йому. При накладені арешту суд виходив із того, що це майно за договором купівлі-продажу належить ОСОБА_8, тому були застосовані заходи забезпечення позову. У зв’язку з тим, що позивач не ставить питання про визнання права власності на майно суд вважає за можливе не залучати в якості третьої особи ОСОБА_7, бо він не приймав участі в укладені оспорюваного правочину. Суд виходив із того, що визнавати право власності необхідно за участі всіх зацікавлених сторін, але визнавати правочин недійсним за роз’ясненнями Постанови № 9 ПВСУ від      06 листопада 2009 року особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В даному випадку договір купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки сторони у судовому засіданні підтвердили, що він був укладений без наміру створення будь-яких правових наслідків, крім того, даний факт підтверджується розпискою від 18 вересня 2008 року, підписаною ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною п'ятою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

 Керуючись ст.ст. 203, 215, 655 ЦК України, ст.ст. 130, 174, 213-215 ЦПК України, суд, –  

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним – задовольнити.

          Визнати договір купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила цілісний майновий комплекс будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор», розташований в АДРЕСА_1 – недійсним.

Рішення  може бути оскаржене  в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: