Справа № 522/11959/19

Провадження №2/522/174/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року 

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисенко А.О., 

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

       15 липня 2019 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа військова прокуратура Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Згідно до змісту позовних вимог, позивач просить:

-стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 заробіток та інші грошові доходи, які він втратив в внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду в розмірі 377 369 грн. та понесені судові витрати в розмірі 13 250 грн.

-стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 5 000 000 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.09.2015 р. старшим слідчим Військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І.М. за дорученням заступника військового прокурора Південного прокурору України Нетужийлова Є.В. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 24.09.2015 р. співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України було проведено затримання ОСОБА_1 за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. З цього моменту та на протязі періоду часу з 24.09.2015 р. по 28.02.2019 р. (3 роки 8 місяців 4 дні або 1342 дні) ОСОБА_1 перебував в статусі особи, яка притягається до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42015160690000049 (в суді № 521/18160/15-к) за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (отримання неправомірної вигоди). Після тривалого розгляду зазначеної кримінальної справи у суді Малиновським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу від 28.02.2019 р., якою було закрите кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. За роки, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, ОСОБА_1 , зазнав матеріальних втрат, отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені матеріальна та моральна шкода були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду при обставинах викладених у позовній заяві.

Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю Нікітіну С.Й.

Ухвалою суду від 23.07.2019 року провадження у справі було відкрито.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 29.08.2019 року №22/0/15-19 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів сторін по справі, а також дотримання розумних строків розгляду справи, здійснено повторний авто розподіл справи. 

У порядку повторного авторозподілу справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. 04.10.2019 року. Ухвалою суду від 22.10.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.11.2019 року.

25.11.2019 року у підготовчому судовому засіданні за клопотанням представника позивача адвоката Глазова О.О. судом в якості співвідповідача було залучено  військову прокуратуру Південного регіону України, та з виключенням її з кола третіх осіб. В підготовче судове засідання з`явились позивач, який позов підтримав, та представник військової прокуратури Південного регіону України, який позов не визнавав. Представник Державної казначейської служби України у підготовче засідання не з`явився, суд належним чином сповістив його про день, час та місце розгляду справи. Згідно вимог ст. 197, 198 ЦПК судом ухвалено проводити підготовче засідання у відсутності зазначеної сторони на підставі наявних в матеріалах справи доказах. Судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.

24.06.2020 р. суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, після проведення судових дебатів вийшов до нарадчої кімнати для винесення рішення по справі. Під час знаходження суду у нарадчій кімнаті, суд прийшов до висновку про необхідність поновлення судового розгляду по справі у зв`язку з тим, що необхідно з`ясувати додаткові обставини по справі (щодо з`ясування складових заробітної плати позивача за останні два місяці до його звільнення у зв`язку з заявленням вимоги про стягнення втраченого заробітку). Керуючись ст. 244, 258-260 ЦПК України, суд прийняв рішення про поновлення судового розгляду та продовження слухання справи по суті.

15.10.2020 р. представником позивача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи листа Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 1984/01-20 від 24.07.2020 р. з довідкою із деталізації складових частин сум доходів отриманих ОСОБА_1 в період за червень – вересень 2015 року включно. Крім того, відповідачем - військовою прокуратурою Південного регіону України було подано клопотання про заміну назви зазначеного органу у зв`язку із реорганізацією на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонної сфери Південного регіону України. Зазначені клопотання сторін було задоволено.

18.11.2020 р. в судовое засідання з`явились позивач, який позов підтримав та представник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонної сфери Південного регіону України, який позов не визнав. Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, належним чином сповіщений та повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Суд, з урахуванням думки присутніх, згідно вимог ч.3 ст. 223 ЦПК України, ухвалив слухати справу за відсутності представника казначейської служби України.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, та зважаючи на те, що суддя з 23.11.2020 року по 04.12.2020 року перебувала на лікарняному, датою складення цього судового рішення є 09.12.2020 року.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини:

19.09.2015 р. старшим слідчим Військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І.М. за дорученням заступника військового прокурора Південного прокурору України Нетужийлова Є.В. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесені відомості про кримінальне правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

24.09.2015 р. співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України Березівським Ю.О., в лівій полосі руху по вул. Іцхака Рабіна навпроти будинку № 86 по вул. Ак. Філатова (площа Дерев`янака), було проведено затримання ОСОБА_1 . Підставою для затримання, за версією слідчого, стало те, що ОСОБА_1 застали безпосередньо після вчинення злочину. (протокол затримання особи від 24.09.2015 р.).

О 00:19 годин 25.09.2015 р. ОСОБА_1 було вручене повідомлення про підозру, згідно із яким ОСОБА_1 підозрювався у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище – керуючий справами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, при пособництві ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 годині в ресторані « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 а висловив громадянину ОСОБА_4 , як представнику ТОВ «Капітан лімітед», прохання надати неправомірну вигоду у розмірі в сумі 3000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складало 64 794,3 грн. за вчинення в інтересах ОСОБА_4 дій з використанням наданої влади та службового становища – організацію підписання уповноваженою особою Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради схеми розміщення майданчика для паркування автомобільного транспорту за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 65 В (на розі вул. Радісна) та підтверджень її погодження, а також засвідчення гербовою печаткою адміністрації факту погодження цієї схеми. 23.09.2015 близько 15 години 30 хвилин, у приміщенні кафе-бару «Гурман» за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 20, та 24.09.2015 близько 17 години 18 хвилин в автомобілі Toyota Land Cruizer, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , біля будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Гайдара 13а за посередництвом ОСОБА_3 одержав від вказаної особи неправомірну вигоду в значному розмірі.

Таким чином, ОСОБА_1 підозрювався, а потім обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України – прохання службової особи, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду і одержання неправомірної вигоди у значному розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їй влади та службового становища.

За твердженнями позивача, які в цілому підтверджуються наданими копіями кримінального провадження, та не спростовувались відповідачами по справі, безпосередньо при затриманні ОСОБА_1 , в присутності великої кількості людей на вулиці, був витягнутий зі свого автомобіля співробітниками поліції із застосуванням грубої фізичної сили та покладений на капот автомобіля, а в його автомобілі (марки BMW д/н НОМЕР_2 ) розпочався обшук. Зазначені обставини було зафіксовано на відеокамеру, запис з якої є додатком до протоколу обшуку від 24.09.2015 р.

Відповідно до змісту зазначеного протоколу обшуку в автомобілі було виявлено 1000 доларів США, за версією слідства, переданих в якості неправомірної вигоди.

Згідно із змістом постанови прокурора військової прокуратури від 28.02.2019 р., погодженої з заступником військового прокурору Південного регіону України Сиводєд І., обшук в автомобілі позивача було проведено з численними порушеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Одразу після затримання ОСОБА_1 заявляв про відсутність відношення до будь-яких кримінальних правопорушень, а також те, що вилучені в його автомобілі грошові кошти були підкинуті. (протокол затримання від 24.09.2015 р., протокол допиту від 25.09.2019 р.).

Після затримання  ОСОБА_1  був доставлений до Ізолятора тимчасового тримання ГУНП в Одеській області, де перебував до 28.09.2015 р.

Після затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на офіційному веб-сайті Військової прокуратури Південного регіону України (https://vppdr.gp.gov.ua) та на інформаційних сайтах Одеської області, було розміщено повідомлення про затримання ОСОБА_1 за отримання неправомірної вигоди. Відповідні обставини підтверджуються доданими до позовної заяви інформаційними публікаціями, роздрукованими з мережі Інтернет.

25.09.2015 р. ОСОБА_1 було доставлено до Приморського районного суду м. Одеси для обрання відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2015 р. клопотання прокурора було задоволено та застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі УДПСУ в Одеській області строком на 60 діб з визначенням суми застави в розмірі 1 000 428 грн .

Зазначена ухвала була оскаржена з підстав недоведеності прокурором обґрунтованості пред`явленої підозри та відсутності ризиків, а також очевидною відсутністю складу злочину, в скоєнні якого підозрювався ОСОБА_1 . Але 01.10.2015 р. Апеляційний суд Одеської області відмовив у задоволені апеляційної скарги адвоката Глазова О.О. та ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2015 р., залишив без змін.

Крім того, 25.09.2015 р. та 28.10.2015 р. слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси також було задоволено клопотання прокурора та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), а також постановлено ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_1 (автомобіль, квартира).

15.10.2015 р. слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси було задоволено клопотання прокурора про відсторонення  ОСОБА_1  від посади керуючого справами Малиновської районної адміністрації строком на 2 місяці. У подальшому строк дії відсторонення продовжувався на підставі ухвал суду за відповідними клопотаннями прокурора, що додані до матеріалів справи. Зокрема строк відсторонення від посади продовжувався до 17.10.2017 р.

28.09.2015 р. ОСОБА_1 був переведений з Ізолятора тимчасового тримання до Одеського слідчого ізолятора УДПСУ в Одеській області де перебував до 29.12.2015 р.

Під час проведення досудового слідства по цій справи стороною захисту та дружиною ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , подавались скарги щодо неналежного органу досудового слідства по зазначеному кримінальному провадженню, які були або проігноровані або відхилені. (лист ГПУ №№ 10/1/2-24701-15 від 21.10.2015, від 09.11.2015 р.).

Крім того, на стадії досудового слідства, за не спростованими відповідачами твердженнями позивача, стороною захисту надавались слідчому докази відсутності у ОСОБА_1  взагалі повноважень та можливості на здійснення дій, які інкримінували йому згідно до повідомлення про підозру та обвинувального акту, що підтверджувало відсутність складу злочину, передбаченого ст. 368 КК України. Зокрема надавались: лист Департаменту надання адміністративних послуг № 147/01-27 від 30.10.2015 р., лист МРА № 3556/01-20 від 23.10.2015 р., лист. МРА 3851/0420 від 19.11.2015 р..

Проте, зазначені докази до уваги стороною обвинувачення прийняті не були та кримінальне провадження було направлене до суду з обвинувальним актом.

05.11.2015 р. ОСОБА_1 був вручений обвинувальний акт та 10.11.2015 р. кримінальне провадження № 42015160690000049 надійшло до Малиновського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

20.11.2015 р. Малиновським районним судом м. Одеси було розглянуте питання про призначення справи до розгляду та продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою з визначенням суми застави у розмірі 482 300 грн. За поясненнями представника позивача, не спростованим відповідачами та підтвердженими довідками про доходи (які надавались суду при обранні запобіжного заходу), у позивача не було фінансової можливості для внесення зазначеної суми застави, у зв`язку із чим, він залишився під вартою.

29.12.2015 р., позивач був звільнений у зв`язку внесенням застави на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28.12.2015 р., якою було зменшено розмір застави до 110 240 грн. При цьому, після звільнення позивача з під варти та до 17.10.2017 р., він не мав можливості вийти на місце працевлаштування, адже строк відсторонення від посади послідовно продовжувався, що позбавляло позивача можливості отримувати заробітну плату.

Згідно із наявними в матеріалах справи журналів судових засідань починаючи з початку літа 2018 року, коли прокурору вкотре було повідомлено про необхідність забезпечення явки свідків по справі (журнал судового засідання від 31.05.2018 р.), представники державного обвинувачення не з`являлись до судових засідань, що стало предметом скарги до Генеральної прокуратури України з боку сторони захисту (скарга від 22.09.2018 р., лист ГПУ № 19/2-133070ВИХ-18 від 27.09.2018 р., лист Прокуратури Одеської області № 19-р-18 від 03.10.2018 р., лист Військової прокуратури Південного регіону України № 15-695-вих. 18 від 02.11.2018 р.).

На підставі розпорядження міського голови про звільнення № 434-К від 02.04.2018 р. ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади.

28.02.2019 р. в судовому засіданні по справі прокурором було оголошено постанову, погоджену з заступником військового прокурору Південного регіону України Сиводєд І., про відмову від підтримання державного обвинувачення у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, що стало підставою для постановлення Малиновським районним судом м. Одеси ухвали від 28.02.2019 р. про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом національного права, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. На недопустимості порушення вимог цієї статті багато разів наголошувалось ЄСПЛ, в тому числі, в рішеннях по справах: Сіреджук проти Украі?ни (Siredzhuk v. Ukraine рішення у справі від 21 січня 2016 року, заява № 16901/03), Кривошеи? проти Украі?ни (Krivoshey v. Ukraine, рішення у справі від 23 червня 2016 року, заява № 7433/05).

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, шкода завдана, фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі – Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 2 частини 1 ст. 2 Закону передбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно із ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до ч.ч.1, 5 і 6 ст.4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до пунктів 4, 10 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 (далі - Положення) завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Таким чином, зазначене законодавство передбачає відшкодування шкоди (збитків) у повному обсязі.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 11 Закону також встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

З урахуванням позиції Великої палати Верховного суду, зокрема: постанова Великої палати Верховного суду від 03.10.2018 р. по справі № 713/216/17; постанова Великої палати Верховного суду від 13.06.2018 р. № 755/13879/16-ц; постанова КЦС ВС від 28.03.2018 р. по справі № 757/32334/15-ц, постанова ВССУ від 19.04.2017 р. № 346/4623/15-ц, відповідні спори необхідно розглядати в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, позивач має право на звернення до суду, діючи відповідно до норм цивільного судочинства та ст. 55, ст. 124 Конституції України, якими зокрема передбачено те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Позов по цій справі подано у спосіб, передбачений пунктом 8 ч.2 ст.16 ЦК України та спрямований на захист цивільного права позивача.

За викладених обставин та вимог нормативно-правових актів суд вважає, що позивач отримав право, передбачене ст.ст.1 і 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" на відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди, яка була йому завдана в результаті його незаконного затримання, взяття і тримання під вартою, безпідставного пред`явлення обвинувачення у скоєні злочину, обмеженням в праві на працю, обшуками за місцем роботи, мешкання та в автомобілі. При цьому, розмір відповідного відшкодування повинен визначатись на підставі конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.

На обґрунтування заявленого розміру матеріальної шкоди, позивач надав «Розрахунок невиплачених ОСОБА_1 сум у зв`язку із його відстороненням від посади та притягненням до кримінальної відповідальності в період 25.09.2015 по 05.04.2018 р.», з посиланням на довідку Малиновської районної адміністрації ОМР № 0658/01-20 від 15.03.2019 р. на адвокатський від 11.03.2019 р., розпорядження одеського міського голови: № 27 Пр від 04.12.2015 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2015 р.”, № 27 Пр від 25.10.2016 “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівниками та заступниками керівників виконавчих органів Одеської міської ради у 2016 р.”, № 31 ПР від 24.11.2016 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2016 р.”, № 36 ПР від 20.12.2016 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2016 р. з нагоди державного свята – Нового року”, № 07 Пр від 07.03.2017 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2016 р. з нагоди державного свята – Міжнародного жіночого дня”, № 25 Пр від 25.10.2017 “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівниками та заступниками керівників виконавчих органів Одеської міської ради у 2017 р.”, № 28 ПР від 24.11.2017 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2017 р.”, № 34 ПР від 18.12.2017 р. “Про преміювання з нагоди державного свята – Нового року керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2017 р.”, лист-відповідь МРА ОМР № 0981/01-20 від 18.04.2019 р. на адвокатський запит від 08.04.2019 р., лист-відповідь МРА ОМР № 1360/01-20 від 30.05.2019 р. на адвокатський запит від 27.05.2019 р., а також довідку № 1768/01-20 від 01.07.2019 р.

З урахуванням наведених доказів позивач зазначає, що сума невиплачених грошових коштів ОСОБА_1 за відповідний період (матеріальна шкода), складає: 377 369 грн.

Проте, суд критично ставиться до наданого позивачем розрахунку матеріальної шкоди, адже зазначений розрахунок здійснено не у відповідності до чинного законодавства України.

Разом з тим, керуючись принципом jura novit curia ("суд знает законы"), відповідно до висновків Верховного суду, які містяться в постанові ВП ВС від 04.12.2019 р. по справі № 917/1739/17, вважає за належне застосувати необхідні норми діючого законодавства України.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

25.09.2015 року Малиновської районною адміністрацією Одеської міської ради на запит адвоката була видана довідка вих. № 3115/01-20 щодо розміру доходів ОСОБА_1  з помісячним зазначенням сум отриманих доходів за 2015 рік, яка була долучена до позовної заяви при зверненні до суду. Листом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 1984/01-20 від 24.07.2020 р. з довідкою із деталізації складових частин сум доходів отриманих ОСОБА_1 в період за червень – вересень 2015 року включно, було надано інформацію щодо деталізації сум середньомісячного заробітку для визначення розміру відшкодування шкоди для його обчислення у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Таким чином позивач був відсторонений від виконання свої обов`язків у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності в період з 29.05.2015р. по 17.10.2017р., а 02.04.2018р. звільнився за своєю заявою.

З урахуванням довідки про оплату за 2 останні місяці перед його притягненням в розмірі 14703,34 грн. та : на 43 робочих дні= то розмір заробітку за 1 робочий день складатиме 683,88 грн.

При розрахунку розміру відшкодування шкоди згідно із Порядком № 100, та вищезгаданими доказами, сума матеріальної шкоди повинна складати 683,88 грн. х 598раб дні= 408 957,88 грн.

При цьому, враховуючи, що самим позивачем до стягнення було заявлено лише 377 369 грн., суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" встановлюється, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Суд не бере до уваги доводи Державної казначейської служби України про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Відповідно до положень статей 3, 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Зазначені норми Закону не зобов`язують суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Таким чином, законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного суду від 28.11.2018 року по справі №461/14688/14-ц, та постанові Верховного суду від 04.12.2019 року № 468/901/17-ц.

Загальний строк перебування позивача під судом і слідством складає 3 роки 8 місяців 4 дні або 1342 дні, тобто, з урахуванням вимог ст. 13 Закону, позивач має безумовне право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

З урахуванням усіх перелічених у позовній заяві факторів, які характеризують глибину душевних страждань позивача та їх тривалості, позивач оцінює розмір нанесеної йому моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн.

Обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди підтверджується висновком комісійної психологічної експертизи № 30/19 від 21.06.2019 р., проведеної відповідно до ст.ст.102, 106 ЦПК України, яким встановлено наявність відповідних моральних страждань у ОСОБА_1 , а також можливий розмір відшкодування – від 3 500 000 грн. до 5 000 000 грн.

На підтвердження наявності та глибини нанесеної позивачу моральної шкоди він посилається на наступні обставини, які частково підтверджені доданими до позову доказами, а також показами свідка:

Факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності за корупційний злочин дуже суттєво та негативно вплинув на його життя, адже він мав багаторічну кар`єру державного службовця та добру репутацію чесної людини. Без наявних для цього підстав він був підданий принизливій процедурі затримання на очах великої кількості людей, коли його витягнули з автомобілю співробітники поліції із застосуванням грубої фізичної сили та поклали на капот автомобіля. З 24.09.2015 року та до 29.12.2015 року ОСОБА_1 був вимушений перебувати під вартою в жахливих умовах Одеського слідчого ізолятора, адже не мав матеріальної можливості внести заставу, у встановленому судом розмірі. ОСОБА_1 перебував у відчаї від безвихідності його положення. Перебування в умовах слідчого ізолятора та доставки його до суду на судові засідання, які не завжди відбувались, надзвичайно сильно травмували його не тільки морально, а і фізично. Зазначене травмування було пов`язане з дуже поганими умовами тримання у слідчому ізоляторі: обмежене, недостатнє для нормального перебування 4-6 дорослих осіб, задуха, антисанітарні умови у камерах, їжа, яку неможливо їсти, таргани, комари, сирість, відсутність постійного доступу до душу, неможливість залишитись наодинці. Виїзди до судових засідань супроводжувались необхідністю підійматись о шостій ранку, очікуванням у тісних «боксах», в яких набивали велику кількість людей, що не давало можливості впродовж багатьох годин присісти. Крім того, незалежно від того, на який час було призначене судове засідання заарештовані повинні перебувати в «боксах» суду весь день, та вимушені приймати їжу, яку їм надає конвой, та яка нерідко представляла собою хліб та консервовану баклажану ікру дуже сумнівного вигляду. Позивачу довелось відчути великий сором також у зв`язку з наданням достатньо великого розголосу обставин його затримання в засобах масової інформації, що відбувалось за ініціативою прокуратури, в якій вирішили не чекати вироку суду.

За твердженнями ОСОБА_1 його душевні страждання дуже сильно підсилювались, оскільки він розумів, що його дружина за відсутності достатнього об`єму грошей повинна була збирати передачі з їжею та ліками для нього. Як з`ясувалось пізніше для цього дружина ОСОБА_1 змушена була брати гроші в борг, які їх родина віддає до цього часу. Зазначені обставини були підтверджені показами свідка ОСОБА_6 , допитаного під час розгляду справи, який також підтвердив, що грошові кошти в розмірі 110 240 грн., внесені зрештою часу в якості застави, були позичені також у нього.

Після звільнення, ОСОБА_1 не мав можливості вийти на роботу, оскільки за клопотаннями прокурора суд продовжував строк дії відсторонення від посади. Тобто, ОСОБА_1 на протязі двох років був позбавлений можливості отримувати заробітну платню та засоби до існування. Позивач фактично не мав можливості реалізовувати своє право на працю відповідно до своїх здібностей та професійного рівня та отримувати заробітну платню за це. Це надзвичайно підірвало його соціальний статус та стосунки у родині, самооцінку себе як особистості. Стресова ситуація, викликана перебуванням під вартою, надзвичайно змінило звичний образ життя, навіть після виходу на волю. Коли ОСОБА_1 вийшов на своє місце роботи, за його твердженнями, у зв`язку із тим, що він продовжував бути у статусі обвинуваченого за тяжкий корупційний злочин, він зіштовхнувся з великим нерозумінням та засудженням з боку переважної кількості співробітників, з якими раніше були добрі стосунки. Це було великим соромом для ОСОБА_1 , адже усе життя він дуже опікувався своєю репутацією чесної людини, яка відповідально ставиться до своєї роботи. Така ситуація на роботі сильно позначилась на соціальній мотивації ОСОБА_1 та його самопочутті, було дуже важко працювати в обстановці суцільної недовіри. Незабаром він вимушений був звільнитись, оскільки просто не міг так працювати (розпорядження міського голови про звільнення № 434-К від 02.04.2018 р.). На ґрунті зазначених подій та засмучення, пов`язаного з необхідністю залишити улюблену роботу, у ОСОБА_1 17.04.2018 р. відбувся гіпертонічний криз, що стало причиною неявки до одного із судових засідань по його кримінальній справі. Зазначені обставини підтверджені копією журналу судового засідання від 17.04.2018 р.

Суд оцінивши вищезазначені доводи позивача та надані на їхні підтвердження докази, вважає, їх обґрунтованими та підтвердженими належними та допустимими доказами.

Зокрема, з синтезуючої частині висновку комісійної психологічної експертизи #30/19 від 21.06.2019 р. випливає, що «…досліджувана ситуація призвела до кардинальної негативної зміни життя ОСОБА_1 . В результаті дій заподіювачів шкоди був суттєво порушений психологічний стан ОСОБА_1 , його соціальне функціонування. Внаслідок безпідставного затримання його правоохоронними органами 24.09.2015 р. притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тривалий розгляд його справи у суді, були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 (життєвий час, матеріальні витрати, моральні сили, повноцінне соціальне функціонування тощо) деякі з втрат можуть виявитись непоправними…».

Суд критично ставиться до позиції відповідача щодо відсутності доказового значення висновку психологічної експертизи для встановлення наявності моральних страждань та розміру компенсації.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: ь1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, висновок експерта окремо визначений як вид доказу у цивільному процесі.

Частинами 1 і 2 ст 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Отже, висновок комісійної психологічної експертизи № 30/19 від 21.06.2019 р. (проведеної відповідно до ст.ст.102, 106 ЦПК України) є належним та допустимим доказом розміру заявленої до стягнення суми моральної шкоди, незгода з зазначеними висновками експерта повинна бути мотивована.

Оскільки у суду не має підстав обґрунтовано ставити під сумнів висновок експерта, суд зобов`язаний враховувати його при оцінці доказів по справі та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Визначення висновку експерта як науково-практичної рекомендації не відповідає, як викладеним нормам ЦПК України, так і розділу п. 1.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, п. 6.6. розділу VI Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, яким визначена можливість вирішення питання можливого розміру компенсації за понесені моральні страждання.

Позиція відповідачів стосовно завищеного розміру відшкодування моральної шкоди та відсутності доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями органів прокуратури та завданою йому шкодою, сприймається як така, що не відповідає вимогам законодавства України.

Суд в даному випадку повинен керуватися не інтересами збереження бюджетних коштів, а імперативними вимогами ст. 3 Конституції України, згідно із якими права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Таким чином, за наявності належного обґрунтування суд має задовольнити заявлені позовні вимоги.

Крім того, в процесі розгляду справи по суті представником прокуратури були надані пояснення, зокрема, щодо відсутності підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у випадку закриття кримінального провадження судом у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання обвинувачення, посилаючись на те, що ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" не встановлено права на відшкодування шкоди у випадку відмови прокурора від обвинувачення.

Проте, судом відхиляються такі доводи представника відповідача, адже пунктом 2 частини 1 ст.2 Закону передбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

З постанови прокурора про відмову від обвинувачення, яка стала процесуальною підставою для винесення ухвали Малиновського районного суду м.Одеси від 28.02.2019 р. про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 , випливає, що відмова від обвинувачення була обґрунтована саме «не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати», а також встановленням суттєвих порушень при проведені досудового слідства у відповідному кримінальному провадженні .

Таким чином, закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 відбулось саме у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Слід зазначити, що п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" визначається не конкретний вид процесуального рішення (на відміну від пункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону), а лише відповідна підстава, зокрема, не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Призначення та мета Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" передбачає відшкодування шкоди особі саме у випадках її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосуванню до неї заходів процесуального примусу.

При цьому, як і у випадку визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд зобов`язаний керуватись імперативними вимогами ст. 3 Конституції України та правильно оцінювати мету відповідного Закону – відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Крім того, право на відшкодування шкоди передбачено також ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.56 Конституції України, ст.1176 ЦК України.

За таких обставин, з урахуванням сукупності наявних доказів наданих сторонами пояснень суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 3 500 000 грн.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України (діючий) державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» також встановлено, рішення про стягнення коштів з державних органів, з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст.1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою КМУ № 215 від 15.04.2015 р., Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністерство фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно із п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 р., безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно із п.3 того ж Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Підпунктом 1 п.35 того ж Порядку встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. (п. 36 Порядку).

Відповідно до ч.ч.1 і 4 ст.3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частинами 1-3 ст.6 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” також передбачено, кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.

З наведених норм чинного законодавства випливає, що саме Державна казначейська служба України є державним органом, який відповідає за відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та за наявності передбачених законом підстав, має звертатись з позовом в порядку регресу до конкретних посадових осіб, діями яких (умисно чи не умисно) було завдано шкоду громадянинові.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має залучити як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є відповідачі по справі. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів Вищезазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16, постанові ВП ВС, 20.11.18, справа № 5023/10655/11 (провадження 12-161гс18, № у реєстрі 78215459; пункт 4.19 постанови ВП ВС, 26.02.19, справа № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), № у реєстрі 81329465; пункт 26 постанови ВП ВС, 26.06.19, справа № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), № у реєстрі 84573553.

Відповідні доводи Державної казначейської служби України про те, що служба не повинна відповідати за завдану шкоду суд відхиляє, адже вони не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

Відповідно до ч.ч.1 і 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Разом з позовною заявою позивачем було надано суду попередні розрахунок судових витрат та письмові докази, згідно із якими за кошти позивача було проведено та сплачено висновок комісійної психологічної експертизи №30/19 від 21.06.2019 р. Вартість проведеної експертизи складає 13 250, 00 грн.

За таких обставин зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача по справі в розмірі 13 250, 00 грн. відповідно до ч.ч.2, 8 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 56 Конституції України, ст.15-16, 22, 1176 ЦК України, ст.ст.1, 2, 3, 11, 12 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст.ст.1, 2, 3, 13, 19, 42, 43, 48, 49, 59, 76-81, 82, 89, 95, 141, 209, 210, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заробіток, не одержаний ним за час відсторонення від роботи, у розмірі 377 369, 00 грн. (триста сімдесят сім тисяч триста шістдесят дев`ять гривень 00 копійок) та судові витрати у розмірі 13 250 грн. (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнути із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду, у розмірі 3 500 000, 00 (три мільйони п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України.

Повний текст рішення суду буде складено 09.12.2020р..

Суддя:                                                                        Домусчі Л.В.