Справа №2- 244/10

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20  квітня  2010 року         Індустріальний   районний   суд    м. Дніпропетровська    

у    складі:       головуючого судді   Слюсар Л.П.

                         при секретарі    Карпенко І.Ю.  

                         за участю адвоката  ОСОБА_1

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за  позовною заявою   ОСОБА_2 до   ОСОБА_3   про розділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивачка в  вересні  2009 року  звернулася із позовною заявою до відповідача    ОСОБА_3   про розділ майна, в якій позивачка та  в ході судового засідання представник позивачки  посилалися на те, що із  відповідачем по справі  позивачка    перебувала у шлюбі  з 30  грудня 1983 року.   За  час проживання в шлюбі  ними було  набуто майно: житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований за адресою:   АДРЕСА_1. Просили  розділити  майно, що є  спільною сумісною  власністю подружжя  та визнати за ОСОБА_2   право власності  на 2/3 частини  будинку АДРЕСА_1

Відповідач   позовну заяву визнав частково,  не заперечував щодо визнання за позивачкою  права власності на Ѕ частину спірного  домоволодіння, оскільки майно було придбано в шлюбі за спільні кошти подружжя.  

Суд, вислухавши представника позивачки, відповідача, адвоката, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги     ОСОБА_2  підлягають   задоволенню   частково з  наступних підстав.

 Судом встановлено, що   сторони  знаходилися в шлюбі з 30 грудня  1983 року.  Від шлюбу мають дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та   неповнолітнього сина  ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб розірвано в серпні 2006 року.  Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку  від 13.05.2004 року,  посвідченого державним нотаріусом  Новомосковської  районної державної нотаріальної контори  Ріхтер Н.В.   ОСОБА_3   купив  у  ОСОБА_7 житловий будинок  з надвірними побудовами, який розташований за адресою:   АДРЕСА_1.  

Згідно ст.60 СК України,   майно  подружжя  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної  сумісної власності  незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини  ( навчання,  ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)  самостійного заробітку ( доходу).

Вважається, що кожна річ, набута  за час шлюбу, крім речей  індивідуального користування , є  об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 Відповідно до ст.70 СК України  у разі поділу майна, що є об’єктом  права спільної  сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду  частка майна  дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній  для їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.  

Згідно до п.23  Постанови  Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11  « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»  вирішуючи  спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело  і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу ( статті 60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до  частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

  Позивачка та її представник   просили відійти від рівності часток  та визнати за  ОСОБА_2  право власності на 2/3  частини спірного будинку, вказуючи на те, що відповідач  не турбується  про матеріальне забезпечення дітей.

Відповідач заперечував щодо ненадання ним допомоги на утримання  неповнолітнього сина ОСОБА_9, вказав, що він надає матеріальну допомогу  особисто сину .

В судовому засіданні встановлено,  і про  що не заперечували  сторони позовної заяви щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина  позивачка до суду  не подавала, доказів щодо  ненадання  матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина  суду не надано, як і не надано інших доказів, які б  обґрунтовували вимоги щодо збільшення  частки  .  

       Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України,  обставини,  визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

       Відповідно до ст.11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  в межах заявлених ними вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Виходячи із вищевикладеного, суд  не вбачає законних підстав  при розподілі спірного будинку відступити від рівності часток подружжя і збільшити частку позивачки,  та приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог  та  визнання за позивачкою    права власності  на Ѕ  частину будинку .

        Відповідно до ст.88 ЦПК України з  відповідача підлягають стягненню  на користь позивачки понесені судові витрати по справі в розмірі 186 грн.04 коп.  

        Керуючись:    Постановою  Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11  « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»   ст. ст. 60,68,69, 70,71 СК України ст. ст. 3,7,10, 11, 15, 60,61, 88,  212-215   ЦПК України,  суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2  задовольнити частково.

Розділити  сумісно нажите майно, житловий будинок з надвірними побудовами , який розташований за адресою:   АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2   право власності  на Ѕ  частину житлового  будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1

Стягнути із  ОСОБА_3  на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в розмірі 186 грн. 04 коп.  

Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня проголошення рішення.

              Суддя                                                                       Л.П. Слюсар