КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-5010/09 Головуючий у 1-й інстанції: Сушко О.О.
Суддя-доповідач: Швед Е. Ю.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" квітня 2010 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Шведа Е.Ю., суддів Попович О.В. та Мельничука В.П., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 2 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про виплату недосплачених сум щорічної разової допомоги, -
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2007 року позивач звернувся в суд з позовом про стягнення щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальних захисту»за 2006 рік.
Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 2 квітня 2007 року позов задоволено, а саме; зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради сплатити ОСОБА_2 суми недосплаченої разової допомоги за 2006 рік у розмірі 1500 грн.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що оскільки пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього рівня, який не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
На думку апелянта, оскаржуване судове рішення винесене із грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, судом надано неправильну правову оцінку усім обставинам справи, а тому дане рішення підлягає скасуванню.
Сторони в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з постановленням нової, з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 198, п.3. 4 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову, якщо висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України від 20 грудня 2005 року №3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»установлено виплату цієї допомоги в значно меншому розмірі, а саме 250 грн.
Зазначений закон України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII), не визнаний неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 роки»фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог, а тому постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 2 квітня 2007 року підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з набранням чинності 10 березня 2010 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18.02.2010 року №1691-УІ та відповідно до статей 323, 325, 327 ЦПК України, підпункту 9 пункту 3 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України»перегляд даної справи у касаційному порядку здійснює судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, ст. ст. 319, 323, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області –задовольнити.
Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 2 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про виплату недосплачених сум щорічної разової допомоги –скасувати та постановити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
(Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2010 року)
Головуючий суддя Е.Ю. Швед
Суддя О.В. Попович
Суддя В.П. Мельничук