КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-3494/09 Головуючий у 1-й інстанції: Гришковець А.Л.
Суддя-доповідач: Швед Е. Ю.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" квітня 2010 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Шведа Е.Ю., суддів Попович О.В. та Мельничука В.П., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради Житомирської області на постанову Овруцького районного суд Житомирської області від 5 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, -
В С Т А Н О В И Л А:
18.11.2008 ОСОБА_2 звернувся до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом про визнання дій відповідача у неправильному нарахуванні коштів передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними та стягнення доплати громадянам, які працюють та проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Постановою Овруцького районного суд Житомирської області від 5 січня 2009 року позов задоволено частково, а саме: визнано дії управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради по виплаті доплати до заробітної плати, що встановлена в Законі Україні «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, а згідно постанови КМ України № 836 від 26.07.1996 року неправомірними; стягнуто на користь ОСОБА_2 з управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради, передбачену ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»доплату до заробітної плати за період з 14.06.2004 року по 30.06.2005 року у сумі 2206, 75 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено за безпідставністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи і відноситься до 4 категорії, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення.
Крім того, судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач з 14.06.2004 року по квітень 2005 року працював в ТОВ Малинсьа фабрика спеціального паперу»
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 № 796, громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Розрахунок зазначеної доплати позивачу, здійснено не згідно ст. 39 Закону № 796, а згідно постанови КМ України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26.07.1996 № 836, в зв’язку з чим позивачу вони були виплачені у менших розмірах.
У 2004-2005 роках дія ст. 39 Закону № 796 не зупинялась, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при визначенні розмірів спірних доплати та грошової допомоги, передбачених Законом № 796, слід виходити із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами.
Зокрема, такий висновок суду першої інстанції збігається із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його постановах від 24 червня та 1 липня 2008 року у справах № 21-387во08 і № 21-783во08.
Разом з тим, колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України не було досліджено питання пропущення річного строку звернення до суду за період з 2004 року до 2005 року, тоді як позивач не просив про його поновлення, а відповідач наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог, у зв’язку із пропущенням строку звернення до суду, що згідно до вимог ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що заявлені із пропуском зазначеного строку.
Посилання суду першої інстанції, на те що відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому сум заробітної плати без обмежень будь-яким строком є необгрнутованими, оскільки доплата працюючим в зоні гарантованого добровільного відселення не є складовою заробітної плати в розумінні ст. 94 КЗпП України.
Крім того, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, враховуючи наступне.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 21 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що грошова допомога, передбачена статтею 39 Закону № 796, є шкодою, заподіяною позивачу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, виходячи з наступного.
Із змісту статті 22 ЦК України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Виходячи із аналізу статті 22 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що грошова допомога, яка передбачена ст. 39 Закону № 796, не є шкодою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з набранням чинності 10 березня 2010 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18.02.2010 року №1691-УІ та відповідно до статей 323, 325, 327 ЦПК України, підпункту 9 пункту 3 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України»перегляд даної справи у касаційному порядку здійснює судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, ст. 319, 323, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И В Л А:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради Житомирської області –задовольнити.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 5 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Малинської міської ради Житомирської області про стягнення невиплачених коштів –скасувати та постановити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий суддя Е.Ю. Швед
Суддя О.В. Попович
Суддя В.П. Мельничук