03.12.20

22-ц/812/1534/20

Провадження №22-ц/812/1534/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2020 року                                                       м. Миколаїв

                                                                                   Справа № 487/4527/18

Миколаївський апеляційний суд у складі  колегії суддів:

головуючого судді  – Шаманської Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.

із секретарем судового засідання – Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,

про визнання договорів недійсними,

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_6

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Павловою Ж.П. 16 червня 2020 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена

у с т а н о в и в:

13 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів фіктивними.

В обґрунтування позову зазначала, що перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з  19 квітня 1996 року по 24 червня 2014 року. Під час перебування у шлюбі ними придбано квартиру АДРЕСА_1 .

22 серпня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, яка була об`єктом спільної сумісної власності позивачки та колишнього чоловіка ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_3 передав вказану квартиру за договором іпотеки від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 в забезпечення договору позики, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

27 серпня 2014 року вищезазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченком С.А.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнуто на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 жовтня 2016 року у задоволенні її позову про визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу квартири та договору іпотеки було відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року вищезазначене рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року та додаткове рішення від 3 жовтня 2016 року в цій частині залишено без змін.

ОСОБА_1 зазначала, що договір купівлі продажу від 22 серпня 2014 року , договір позики від 27 серпня 2014 року та договір іпотеки від 27 серпня 2014 року є фіктивними, оскільки вчинені учасниками правочинів з метою виведення нерухомості з власності ОСОБА_2 , щоб уникнути поділу квартири між подружжям та позбавити позивачку та дітей житла.

Посилаючись на викладене, просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим доказам щодо умислу обох сторін правочинів ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності ОСОБА_2 з метою уникнути поділу квартири між подружжям.

       Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

       Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, просили розглядати справу за їх відсутності, залишити рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 185,197 т.2, а.с. 16 т.3 ).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність   та обґрунтованість судового рішення в межах доводів  та вимог апеляційної скарги,   колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що учасники спірних правочинів не мали наміру створити правові наслідки оспорюваних правочинів.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з  19 квітня 1996 року.

Під час шлюбу, 11 травня 2006 року, відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 250 000 грн.

З 2014 року сторони припинили подружні стосунки та позивачка разом з неповнолітніми дітьми переїхала до квартири АДРЕСА_1 .

24 червня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Під час розгляду справи їй стало відомо, що 22 серпня 2014 року, відповідач ОСОБА_2 , без її згоди, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Продаж вказаної квартири відповідно до договору здійснено за 345299 грн.

В подальшому ОСОБА_3 передав вказану квартиру за договором іпотеки    від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 в забезпечення договору позики, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в цей же день.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 18 квітня 2018 року, квартира АДРЕСА_1 визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову компенсацію 1/2 частини квартири.

Отже, договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено відповідачем в період виникнення спору про поділ майна подружжя, з метою позбавити позивачку права на проживання в спірній квартирі, незважаючи на те, що іншого житла позивачка не має. Відсутнє й майно, яке б належало їй на праві власності.

Як пояснила позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні, покупець за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 та іпотекодаржатель спірної квартири – ОСОБА_4 є давніми знайомими та товаришують з її колишнім чоловіком ще зі студентських років. В квартирі ОСОБА_3 жодного разу не був, не оглядав її не предмет покупки, що свідчить про відсутність у останнього наміру дійсно придбати спірну квартиру у власність. Позивачка разом з неповнолітньою донькою до теперішнього часу проживає в спірній квартирі .

Зазначених обставин відповідачі не спростували, у судові засідання не з`являлись та не надавали жодних пояснень з цього приводу .

З пункту 2 договору купівлі-продажу вбачається, що продаж квартири за домовленістю сторін здійснюється за 345299 грн., які Продавець одержав від Покупця повністю на свій розрахунковий рахунок до підписання цього договору і своїми підписами сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, а також відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо розрахунку.

Разом з тим,  у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів отримання ним коштів на розрахунковий рахунок від відповідача ОСОБА_3 .

За таких обставин, спірний договір купівлі-продажу може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків – тобто як фіктивний правочин.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України».

Проте, вирішуючи спір, не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За такого, рішення суду в частині   вирішення позовних вимог  про визнання недійсним  договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки підлягає скасуванню,   а порушене право позивача на проживання в спірній квартирі підлягає захисту, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Також слід визнати недійсним й договір іпотеки укладений 27 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за яким квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку ОСОБА_4 , оскільки відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути нерухоме майно яке належить іпотекодавцю на праві власності. Враховуючи, що договір, на підставі якого у ОСОБА_3 виникло право власності на спірну квартиру, визнано недійсним, то є підстави й для визнання недійсним договору іпотеки.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 27 серпня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , то колегія суддів вважає, що зазначений договір не порушує прав позивача, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1. 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції по 469 грн. 87 коп. з кожного.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог скарги по 704 грн. 80 коп. з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

                                                                                                               Апеляційну скаргу         ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченком Сергієм Анатолійовичем.

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 27 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за яким квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченком Сергієм Анатолійовичем.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави з кожного по 469 грн. 87 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з кожного по 704 грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий                           Н.О. Шаманська

Судді: В.В. Коломієць

І.В. Лівінський

Повний текст постанови складено 8 грудня 2020 року.