Справа № 2-582/07 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2007 року                                               Олександрійський міськрайонний суд

Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді  Куковенкова С.В. при секретарі - Стасенко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1доОСОБА_2про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 28 грудня 2005 р. між нею та відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є інвалідом 2 групи, часто хворіє і потребує стороннього догляду. На час укладення зазначеного договору вона домовилася з відповідачем, який є її рідним онуком, що він забезпечуватиме її доглядом, харчуванням, утримуватиме її житловий будинок і присадибну ділянку в належному стані, а вона за це відпише онуку належний їй будинок АДРЕСА_1.

В кінці грудня 2005 р. вона уклала з відповідачем договір, тексту якого не читала через поганий зір, вважаючи, що у договорі передбачені всі права і обов'язки, про які вони усно домовилися і вважаючи, що це є договір довічного утримання.

Спочатку відповідач намагався виконувати свої зобов'язання, але потім взагалі припинив забезпечувати її харчуванням і доглядом, розпочав будівництво коридору, перебудував кладову під ванну кімнату і туалет, яким заборонив їй користуватися, викинув її речі з побутових будівель і заборонив ними користуватися, забравши ключі.

В останній час різко погіршився стан її здоров'я, вона потребує сторонньої допомоги і була змушена звернутися по допомогу до своєї дочки, ОСОБА_3, яка забезпечує її всім необхідним.

Через те, що онук не виконував своїх зобов'язань, вона вирішила розірвати договір довічного утримання. У БТІ м. Олександрії вона довідалася, що фактично між нею і відповідачем було укладено договір дарування будинку, чого вона не бажала. Весь цей час, вважаючи себе власницею будинку, вона продовжувала сплачувати вартість комунальних послуг, користуючись при цьому пільгами, передбаченими чинним законодавством.

Вважає, що договір дарування був укладений з метою приховати дійсну угоду про довічне утримання і тому є удаваною угодою.

У попередньому судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_4, вказане клопотання було задоволено.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав.

Відповідач та його представник - адвокат ОСОБА_5, позовні вимоги не визнали. В письмових запереченнях відповідач посилається на те, що позивач при укладенні договору розуміла, що укладається саме договір дарування будинку та уклала його свідомо. Після укладення угоди відбулась передача будинку, що підтверджується тим, що відповідач отримав від позивача ключі від будинку, проведена державна реєстрація переходу права власності, відповідачем у будинку проведено ремонт.

Стан здоров'я позивача не є таким важким, як вона стверджує, вона може обходитися без сторонньої допомоги, отримує велику пенсію.

2    

В судовому засіданні відповідач також пояснив, що допомагав та допомагає позивачу. Спочатку постійно їй допомагав, а згодом - менше, бо має свою сім'ю і маленьку дитину. Він ніколи не забороняв бабусі користуватися ванною і туалетом та іншими приміщеннями будинку, за виключенням літньої кухні, у якій він обладнав собі майстерню і закриває її на замок, оскільки там зберігаються його інструменти. За комунальні послуги бабуся сплачувала з власної ініціативи, щоб допомогти йому, оскільки він має дружину і дитину і не має постійної роботи.

Третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивач особисто була присутня при нотаріальному посвідченні договору дарування будинку, вона зачитувала вголос текст договору і роз'яснювала його зміст сторонам а також правові наслідки його укладення, будь-яких заперечень з боку позивача не надходило. Тому вважає, що сторони уклали саме той договір, який бажали укласти.

Вислухавши доводи сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  підлягають  задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу на праві власності належав будинок АДРЕСА_1.

Згідно договору дарування від 28 грудня 2005 p., позивач подарувала відповідачу зазначену квартиру. Договір посвідчено нотаріально.

Поясненнями сторін та довідками квартального комітету № 8 встановлено, що позивач прописана у спірному будинку.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона є дочкою позивача і матір'ю відповідача. При нотаріальному посвідченні договору дарування будинку вона була присутня разом з позивачем і відповідачем. Мати хотіла укласти такий договір, щоб будинок перейшов у власність онука лише після її смерті і щоб онук за нею доглядав, але вона сама умовила матір підписати договір у такому вигляді, запевнивши, що онук її буде доглядати, оскільки останній це їй обіцяв у присутності нотаріуса. Спочатку син начебто намагався виконувати свою обіцянку, але потім повністю змінив своє ставлення до бабусі, почав над нею знущатися, ображати її словесно, обмежувати у користуванні приміщеннями будинку. Ніякої допомоги бабусі взагалі не надає.

Аналогічні показання дав свідок ОСОБА_5, батько відповідача, який також пояснив, що на сімейній раді вони спільно прийняли рішення про те, що необхідно умовити позивача укласти договір дарування будинку на користь ОСОБА_5, а натомість той повинен бути доглядати за бабусею, тобто фактично це повинен був бути договір довічного утримання. Після укладення договору син повністю змінив своє ставлення до бабусі, почав над нею знущатися, ображати її словесно, обмежувати у користуванні приміщеннями будинку. Ніякої допомоги бабусі взагалі не надає.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7пояснили, що позивач з самого початку хотіла, щоб її онуку дістався будинок, але лише за умови, що той буде її доглядати, забезпечувати усім необхідним для життя, навідувати у лікарні. ОСОБА_7також пояснила, що після укладення договору онук ніякого догляду за бабусею не здійснював, натомість всіляко їй перешкоджав нормально жити. Висловлювався на її адресу образливими словами.

Аналогічні показання дав суду свідок ОСОБА_8

З пояснень свідка ОСОБА_9, яка є дружиною відповідача, вбачається, що вони проживають разом з позивачем на протязі 4 років. Спочатку відносини були нормальними, але потім погіршилися, через те, що бабуся не розуміє їх з чоловіком прагнень поліпшити свої житлові умови, з метою чого ними було зроблено ремонт у будинку. Одночасно погіршилися і їх стосунки з батьками чоловіка, які вимагали, щоб син добровільно розірвав договір дарування будинку. її чоловік і вона ніколи з позивачем не сварилися і не перешкоджали їй у доступі до будь-яких приміщень будинку. Бабуся не є такою хворою, якою хоче здаватися.

З пояснень свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 встановлено, що вони допомагали позивачу робити ремонт у будинку влітку 2006 р. і не бачили, щоб міжОСОБА_2 і його бабусею існували якісь напружені стосунки.

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що вона доводиться відповідачу тещею. Вважає, що ніяких поганих відносин між зятем і його бабусею не було.

Поясненнями сторін, матеріалами справи встановлено, що після укладення спірного договору дарування, позивач зареєстрована і проживала у цьому будинку та оплачувала комунальні послуги.

3   

Судом встановлено, що позивач іншого житла не має, все, що вона придбала за трудове життя, подарувала відповідачу. На даний час позивач досягла 81-літнього віку, за віком та станом здоров'я не здатна до праці.

Відповідно до ч.1, ч,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правих наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що при укладенні спірної угоди між сторонами існувала домовленість про те, що відповідач буде надавати допомогу позивачу після відчуження йому будинку позивачем і позивач була впевнена, що за її життя зазначений будинок належить їй і сподівалась одержувати допомогу від відповідача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що угода укладена сторонами не була безоплатною, як цього передбачає договір дарування, а укладена з метою приховати дійсну угоду про довічне утримання, а тому є удаваною угодою.

Разом з тим, укладений 28 грудня 2005 р. між сторонами договір не відповідає вимогам закону стосовно форми та змісту договору довічного утримання.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р.( з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", у тому разі, коли такий правочин суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсним укладеного сторонами правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочину, який вони мали на увазі.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 3,5,6 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на ви конання цього правочину.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки позовні вимоги задовольняються, з відповідача на користь позивача підлягають  стягненню понесені позивачем судові витрати в сумі 7 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст.10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 235 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування будинкуАДРЕСА_1, укладений 28 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вважаючи його удаваною угодою.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 28 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

ОСОБА_2повернути у власність ОСОБА_1будинокАДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 7 грн. 50 коп. понесених позивачем судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 134 грн. 41 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 22 грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.