КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 759/11453/20

Апеляційне провадження 22-ц/824/14078/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

сторони

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану через представника Крилову Олену Леонідівну, на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

у липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 21.05.2011 у сумі 60 751,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідачем з метою отримання банківських послуг 21.05.2011 підписано заяву № б/н, згідно з якою ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладенні на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач не виконує належним чином зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 31.05.2020 у сумі 60 751,03 грн, яка складається із 39 662,02 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 17 719,91 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 500 штраф (фіксована частина), 2 869, 10 грн штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що відповідач особистим підписом засвідчив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку та згоден, що заява разом з цими документами складає договір. Відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Відповідач використовував отримані кошти. Судом не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.04.2019 по справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 по справі № 428/2873/17, від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц та від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц. Вважає, що суд безпідставно послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин. Судом також не враховано положення ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вважає, що суд не мав жодних підстав для відмови у стягненні відсотків по кредиту та допустив грубе порушення норм банківського кредитування, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. Суд не врахував, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Судом не враховано ст. 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно - правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права, щодо необхідності сплати боржником процентів по кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи.

Враховуючи ціну позову, а також ту обставину, що позивач, у позовній заяві зазначив про розгляд справи у його відсутності, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2011 ОСОБА_1 підписав анкету - заяву без номера про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Відповідно до розрахунку, складеного позивачем, відповідач станом на 31.05.2020 має заборгованість у сумі 60 751,03 грн, яка складається із 39 662,02 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 17 719,91 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 500 штраф (фіксована частина), 2 869, 10 грн штраф (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не довів досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору: розміру, відсотків за користування кредитом, пені, штрафу, строку дії договору. Крім того, суд зазначив, що за даними позивача відповідач не має заборгованості за поточним тілом кредиту, а належного розрахунку заборгованості за простроченим тілом кредиту не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію заяви - анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі Умови) довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти; виписки з картки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 за період з 07.10.2011 по 04.05.2020 та розрахунок заборгованості за період з 07.10.2011 по 31.05.2020.

Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про те, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

У анкеті - заяві не вказано яку платіжну картку мав би отримати відповідач. Позивач проводить розрахунки відповідно до тарифів, що відносяться до кредитної картки «універсальна, 55 днів пільгового періоду». Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, на яких умовах надано кредитні кошти, та яку кредитну картку отримав відповідач не є підтвердженням наявності заборгованості у розмірі, визначеному самим позивачем.

Позивач не надав доказів про те, що відповідач на час підписання анкети - заяви достовірно знав про розмір процентів за користування кредитом та можливі штрафні санкції, а також був повідомлений про зміну процентів за користування кредитними коштами.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав кредит, то достовірно знав про необхідність сплати процентів за користування кредитом та їх розмір грунтуються на припущеннях. Саме по собі користування кредитними коштами не свідчить про обізнаність відповідача про розмір процентів за користування кредитом.

У той же час з виписки по рахункам (а.с. 20-36) вбачається, що позивач на власний розсуд проводив списання відсотків за користування кредитними коштами та пені.

У разі, якби позивач не списував зазначені суми, у розрахунку заборгованості була б відсутня заборгованість по тілу кредиту.

Крім того, згідно довідки про зміну умов кредитування кредитний ліміт у різні періоди встановлювався від 18 000 грн до 24 800 грн, а з 18.07.2018 склав 0 грн.

Встановлення кредитного ліміту означає, що особа не може отримати кредит у розмірі, що перевищує кредитний ліміт.

Разом з тим, у розрахунках, які складені самим позивачем за різний період відповідачу нарахована заборгованість по тілу кредиту від 22 987,31 грн до 40 922,40 грн. За який саме період нарахована прострочена заборгованість у сумі 39 662,02 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача та з яких підстав цей розмір перевищує розмір кредитного ліміту позивач не вказав та доказів на підтвердження цих обставин не надав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надав доказів про те, що відповідач на час підписання анкети - заяви достовірно знав про розмір процентів за користування кредитом та суму штрафних санкцій. За розрахунком же позивача розмір процентів змінювався від 30 % до 42 %, а з 01.06.2015 по 31.05.2020 складала від 2,7 до 3,5 %, а також проценти за прострочений кредит 84%.

Відтак самі по собі розрахунки заборгованості, складені самим позивачем не є доказом наявності заборгованості відповідача.

Як вказувалося вище позивач самостійно списував проценти за користування кредитними коштами та пеню, у розмірах, визначених на власний розсуд, без погодження з відповідачем, а тому дані про рух коштів по картковому рахунку відповідача не підтверджують наявність простроченої заборгованості останнього на суму 39 662,02 грн.

Висновки суду першої інстанції відповідають висновках Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що рішення суду суперечить ст. 169 Кодексу європейського договірного права та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безпідставними, оскільки саме на позивачеві лежить обов`язок викласти умови договору такими, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки у договорі не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відтак доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення процентів на підставі ст. 1048 ЦК України суперечать положенням ч. 1 ст. 12 ЦПК України, оскільки таких вимог у суді першої інстанції не заявлено.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Постанова складена 07.12.2020.

Головуючий Л.Д. Махлай

Судді В.А. Кравець

О. Ф. Мазурик