Справа № 344/17464/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/937/20

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Бойчук

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю ОСОБА_1 та його представника, представників сторін, приватного нотаріуса Дорошенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак ОСОБА_3 Тарасівна, про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року під головуванням судді Антоняка Т.М. в м.Івано-Франківськ,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дорошенко О.В., приватний нотаріус Квочак Л.Т., про визнання недійсним договору міни нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги мотивували тим, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.07.1998 за № 298 затверджено спільне рішення адміністрації та профкому про виділення житла в будинках, побудованих господарським способом, зокрема, трикімнатну квартиру № 11 , житловою площею 41,07 кв.м., ОСОБА_7 та їм.

ОСОБА_7 02.11.1998 року отримав ордер № 004322 на зайняття житлового приміщення, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , для себе та членів його сім`ї: дружини ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.08.2003 у справі № 2-6382/2003 розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.05.2008 у справі № 2-468/2008 встановлено порядок користування даною квартирою, за яким в користування ОСОБА_7 виділено кімнату площею 13,1 кв.м, а кімнати площею 19,1 кв.м та 9,4 кв.м залишено в користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Кухня, туалет, ванна, кладова та два коридори залишено в спільному користуванні.

Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 11.12.2008 їм та ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яким посвідчено право спільної сумісної власності ОСОБА_7 та членам його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних долях на квартиру АДРЕСА_2 , та 19.12.2008 Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію за ними права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 21338685.

Після приватизації квартири, вони та ОСОБА_7 фактично припинили спілкуватися. Після смерті ОСОБА_7 вони у 2014 році дізналися, що 23.12.2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір міни нерухомого майна, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дорошенко О.В, за яким сторони обміняли належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 на належну ОСОБА_7 1/4 частину їх квартири, отримавши від ОСОБА_4 копію вказаного договору.

Про факт укладення даного договору, яким порушено їх права співвласників, їм відомо не було і згоди на його укладення вони не давали.

ОСОБА_4 у квітні 2015 року відділив кімнату площею 19,01 кв.м від загальної площі квартири і розпочав проводити у ній реконструкцію з метою провадження підприємницької діяльності.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як спадкоємці першої черги за законом, звернулися до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т., що підтверджується Інформаційною довідкою із Спадкового реєстру № 41893362 від 23.10.2015 року.

ОСОБА_4 фактично завершив незаконну реконструкцію частини їх квартири, встановив окремі двері, зробив ремонт, планує використовувати дане приміщення для ведення підприємницької діяльності. Протягом проведення реконструкції частини квартири відповідач постійно чинив перешкоди у користуванні належною їм квартирою.

Посилаючись на те, що такі дії відповідача та третіх осіб є грубим порушенням їх прав, з врахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати недійсним договір міни нерухомого майна 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 23.12.2008, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4976; скасувати запис про державну реєстрацію прав від 19.01.2009 на підставі договору міни, 4976, 23.12.2008, приватний нотаріус Дорошенко О.В.; застосувати наслідки недійсності правочину; скасувати свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 25.03.2014, на квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_3 та скасувати запис про державну реєстрацію прав на підставі вказаного свідоцтва.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31.05.2016 до участі у справі залучено ОСОБА_8 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.09.2016 проведено зміну статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_8 та залучено її до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.09.2016 року до участі в справі залучено ОСОБА_5 в якості співвідповідача.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.01.2019 залишено без розгляду позов в частині вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25.03.2014 року та скасування запису про державну реєстрацію прав на підставі вказаного свідоцтва.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дорошенко О.В., приватний нотаріус Квочак Л.Т., про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав.

Визнано недійсним договір міни нерухомого майна - 1/4 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 23 грудня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 4976, та скасовано запис про державну реєстрацію прав від 19 січня 2009 року на підставі договору міни, 4976, 23.12.2008, приватний нотаріус Дорошенко О.В.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 на час укладення спірного договору міни не перебувала у спільній частковій власності померлого ОСОБА_7 та інших членів його сім`ї, а відповідно до Свідоцтва про право власності від 11 грудня 2008 року, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, належала ОСОБА_7 та позивачам на праві спільної сумісної власності.Відтак, відсутність згоди всіх співвласників квартири на відчуження її частки порушує права позивачів.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких посилалися на допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року та ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14 травня 2020 року залишено без змін.

Після закінчення апеляційного розгляду справи ОСОБА_6 , посилаючись на те, що рішення суду стосується її майнових прав, її не було залучено до участі у справі як співвідповідача, судом першої інстанції грубо порушено її право на доступ до правосуддя та фактично її було позбавлено права власності, подала апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , маючи у спільній сумісній власності квартиру АДРЕСА_3 , 23.12.2008 обміняли її на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , шляхом укладення оспорюваного договору міни нерухомого майна.

Відповідно до п. 7.1. оспорюваного договору вбачається про те, що на час укладення такого вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та майно, що відчужувалося за ним шляхом обміну, є спільною сумісною власністю подружжя. Вчинивши такий обмін вона стала, поряд з ОСОБА_4 , власницею 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , і така частка квартири є їх спільною сумісною власністю.

Зазначає, що 18.07.2020 від ОСОБА_1 вона дізналася про ухвалення Івано-Франківським міським судом оскаржуваного рішення. При цьому, її чоловік про будь-які судові справи та ухвалені судові рішення її не повідомляв.

Ознайомившись із оскаржуваним рішенням суду, вона дізналася, що справа розглядалася без її залучення до участі у такій в якості співвідповідача та судом її не повідомлялося про розгляд справи. Суд першої інстанції, маючи в розпорядженні оспорюваний договір міни, зобов`язаний був дослідити всі пункти договору, зокрема і п. 7.1. договору, а також і ту обставину, що окрім ОСОБА_4 вона є також власницею частки квартири і така належить їй на правіспільної сумісної власності. Залучення її до участі у справі в якості співвідповідача дало б їй можливість скористатися своїми процесуальними правами, в тому числі і подати докази на заперечення позовних вимог.

Вказує, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Також позивачами при зверненні до суду з позовом було порушено строк позовної давності і при цьому, вони не клопотали перед судом про поновлення їм цього строку. Згідно практики Європейського суду з прав людини відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням ст. 6 Конвенції. Позивачі з грудня 2008 року не проявляли інтересу до належної їм квартири, не несли витрат по її утриманню, внаслідок чого, відповідно до ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Ткачишин С.М. покликається на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Зазначає, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 травня 2008 року позивачів примусово вселено у спірну квартиру та встановлено порядок користування житлом, оскільки встановлено, що у 1998 році на сім`ю ОСОБА_7 в складі 4-ох осіб видано ордер на право заселення в таку квартиру, а з 2003 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вимушено проживали у с. Н. Вербіж Коломийського району та не проживали у спірній квартирі з поважних причин, так як ОСОБА_7 чинив їм перешкоди в користуванні квартирою. На підставі розпорядження міського голови від 08.12.2008 Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 11.12.2008 позивачам та ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. За умови тривалого конфлікту між сторонами, спільне користування квартирою було неможливо і після її приватизації, тому позивачі залишились проживати у Коломийському районі, а ОСОБА_7 залишився проживати у спірній квартирі з іншою жінкою. При цьому, відносини між сторонами були настільки неприязні, що вони припинили спілкуватися.

Між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 23.12.2008 укладено договір міни нерухомого майна та судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивачі не були присутні при укладенні спірного договору, згоди на його укладення у встановленому законом порядку не надавали, про що не заперечують і відповідачі. Лише після смерті батька та після початку проведення ОСОБА_4 реконструкції у спірній квартирі у квітні 2015 року, коли останній відділив кімнату площею 19,01 кв.м від загальної площі квартири, позивачі дізналися, що було укладено спірний правочин, що підтверджується їх неодноразовими письмовими зверненнями до Управління ДАБІ в Івано-Франківській області, МВС та інших органів з приводу неправомірних дій відповідача.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися у грудні 2015 року, тобто в межах загального строку позовної давності.

Відзиви на апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , якими вже подавалася апеляційні скарги, а також відзив на апеляційну скаргу третьої особи приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. всупереч вимог ч. 2 ст. 360 ЦПК України не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

В апеляційному суді представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

ОСОБА_1 та його представник, представник ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_6 17.11.2020 та 30.11.2020 подала заяви у яких вказала, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просилапро розгляд такої за її відсутності.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в засідання апеляційного суду не з`явилися.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України не вбачає перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою.

Вислухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , представників сторін, думку третьої особи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.07.1998 за № 298 затверджено спільне рішення адміністрації та профкому про виділення житла в будинках, побудованих господарським способом, зокрема, трикімнатну квартиру № 11 , житловою площею 41,07 ОСОБА_7 . Склад сім`ї - 4 особи (він, дружина, донька - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_1 ) (а.с. 7 т. 1).

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_7 отримав ордер на №004322 на право зайняття житлового приміщення в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , в якому зазначено він та троє членів його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 6, т. 1).

Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження міського голови від 08.12.2008 року № 780-р видано 11.12.2008 свідоцтво про право власності, згідно якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності в рівних долях ОСОБА_7 , ОСОБА_2 - дружині, ОСОБА_3 - дочці та ОСОБА_1 - сину (а.с. 13, 14, 156, т. 1).

Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 18.12.2008 прийнято рішення про реєстрацію права власності на вказану квартиру та зареєстровано право власності на таку за ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстраційний номером № 25848122, номер запису: 7244 в книзі: 193, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.12.2008 № 21338685 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2016 року № 52486331 (а.с. 14, 64-65, т. 1).

23.12.2008 між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено Договір міни нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Дорошенко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 4976, відповідно до якого сторони обміняли належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 на 1/4 частину належної ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_2 (а.с. 15, 91 т. 1).

Відповідно до п. 7.1. цього договору ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі, майно, що відчужується за цим договором є спільною сумісною власністю подружжя. Згода другого із подружжя на укладення даного договору отримана у встановленому законом порядку та підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Дорошенко О.В. 23.12.2008 по реєстру № 4973.

Згідно п. 7.2. даного договору 1/4 частини квартири набута внаслідок приватизації та є особистою приватною власністю ОСОБА_7 .

Відповідно до копій витягу прореєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.01.2009 № 21599046 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2016 року№ 52486331, на підставі договору міни від 23.12.2008 № 4976 19.01.2009 внесено запис про право власності ОСОБА_4 на 1/4 квартири АДРЕСА_2 , та прийнято рішення про закриття запису від 18.12.2008 за ОСОБА_7 , підстава закриття права власності: відчуження долі (а.с. 17, 64-65, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження рішення суду, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження рішення суду учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Прийняття судом рішення про права, інтереси, обов`язки особи, яка не брала участі у справі, є підставою для скасування відповідного судового акта.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу.

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 369 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди одного зі співвласників на укладення договору про відчуження об`єкта спільної сумісної власності позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що на час укладення оспорюваного договору вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , який вчинив такий правочин, та майно, що відчужувалося за ним шляхом обміну, є спільною сумісною власністю подружжя, а вчинивши такий обмін вона стала, поряд з ОСОБА_4 , власницею 1/4 частини квартири і така частка квартири є їх спільною сумісною власністю. При цьому, судом першої інстанції її не було залучено в якості співвідповідача.

Разом з тим, ОСОБА_6 не є стороною оспорюваного договору, а надавала згоду на його укладення,тобто не є особою, що має бути притягнутою до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. У зв`язку з цим, у апелянта не виникає обов`язку повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, на підставі оспорюваного договору в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зроблено запис про право власності ОСОБА_4 на 1/4 квартири АДРЕСА_2 та прийнято рішення про закриття запису від 18.12.2008 за ОСОБА_7 . Таким чином, такі доводи апеляційної скарги є безпідставними.

У випадку якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною ( ч. 2 ст. 216 ЦК України). Тому відповідно до ст. 16 ЦК України особа, яка вважає, що має право на таке відшкодування, може звернутися із позовом в суд до завдавача шкоди за захистом порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок сторони щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, також визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним рішенням суду, яким визнано недійсним договір міни нерухомого майна, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 23 грудня 2008 року, та скасовано запис про державну реєстрацію прав від 19 січня 2009 року на підставі договору міни, не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У зв`язку з вищенаведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що відкрите у цій справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 підлягає закриттю, про що слід постановити відповідну ухвалу.

Керуючись п. 3 ч.1 ст. 362, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак ОСОБА_3 Тарасівна, про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошенняі може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 4 грудня 2020 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта