У х в а л а

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/24587/19

провадження № 61-12771ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП»,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. та просила, а саме: визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна від 07 серпня 2019 року; визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. щодо передчасного прийняття постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 59655485 та скасувати її.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (далі - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП») відмовлено.

27 серпня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції їй не було вручено, не надавши, цьому підтвердження, тому ознайомилася з повним текстом оскаржуваної постанови апеляційного суду лише 28 липня 2020 року на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

На усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 рокузаявник направила до суду запитувані матеріали.

Частинами першою та другою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження судових рішень ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, вважаємо за можливе його поновити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.

Положеннями частини другої, третьої статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року, позов ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (далі - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП»), задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суму у розмірі 848 217 грн 62 коп., з яких: заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року у розмірі 428 299 грн 41 коп.; заборгованість за кредитним договором від 13 квітня 2007 року у розмірі 419 918 грн 21 коп.

На підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 березня 2012 року було видано виконавчий лист № 2-136 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року у розмірі 428 299 грн 41 коп.; заборгованість за кредитним договором від 13 квітня 2007 року у розмірі 419 918 грн 21 коп.

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. від 26 липня 2019 року було винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника. Зазначену постанову приватним виконавцем було направлено у банківські та фінансові установи, які були зазначені в самій постанові.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, з відповідей на вказану постанову, повідомлено, що на рахунках ОСОБА_1 недостатньо коштів для виконання постанови приватного виконавця, тому банком було відмовлено приватному виконавцю у виконанні його постанови. Такі ж відповіді надходили з інших фінансових установ, з яких вбачалося, що ОСОБА_1 не обслуговується в зазначених у постанові приватного виконавця банках та фінансових установах, тому постанова про арешт коштів боржника від 26 липня 2019 року була повернута виконавцю без виконання.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням приватного виконавця, звернулася до суду мотивуючи скаргу тим, що при винесенні постанови про арешт майна (коштів) боржника, постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 59655485 для подальшої реалізації вищезазначеного арештованого майна порушив чинне законодавство України, оскільки 07 серпня 2019 року боржником було надано приватному виконавцю довідки, які були видані Дарницькою районною в м. Києві Державною адміністрацією про реєстрацію місця проживання малолітніх, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 28 розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 у редакції наказу Міністерства юстиції від 29 червня 2016 року № 2832/5 розробленої відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, критично ставлячись до даного твердження, так як незважаючи на умови іпотечного договору скаржник проігнорувала приписи договору та ініціювала реєстрацію місця проживання малолітніх дітей за місцезнаходженням іпотечного майна.

Крім того, відповідно до статей 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на нерухоме майно, у тому числі, яке є предметом застави (іпотеки).

Згідно з частиною сьомою статі 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на нерухоме майно боржника, як предмета іпотеки в порядку примусового виконання визначено статтями 41-49 Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на яке звертається за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною першою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна вилученого з цивільного обороту, зазначеного у частині 8 статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 57 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.1.10 Іпотечного договору передбачено заборону реєструвати в квартирі, що є предметом іпотеки будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя.

Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відтак, судом попередньої інстанції зроблено правильний висновок, що малолітні діти були зареєстровані в іпотечній квартирі після укладення договору іпотеки та без згоди на це іпотекодержателя, тому, враховуючи вимоги положень пункту 44 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2012 року № 5, якою визначено, що дитина не наділена правом користування предметом іпотеки, тому наявність самого факту реєстрації місця проживання малолітньої особи в квартирі після укладення договору іпотеки не може розцінюватись як обґрунтування відсутності можливості звернення на нього стягнення.

Крім того, суд не бере до уваги доводи скарги, про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували наступне: коли приватним виконавцем отримано відповіді з банківських установ; чи було встановлено приватним виконавцем інше майно боржника відмінне від спірної квартири, черговість якого передує реалізації нерухомого майна, які є безпідставними, оскільки, як зазначено судами попередніх інстанцій, приватним виконавцем Телявським А. М. було надано до суду першої інстанції копію виконавчого провадження № 59655485. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що приватний виконавець Телявський А. М. діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для визнання протиправними дій приватного виконавця щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна та визнання протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та скасування постанови приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні є безпідставними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання. У статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв`язку із цим на нього покладається обов`язок здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення є сферою регулювання статті 6 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав і обов`язків.

Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань, та правомірне очікування на виконання ухваленого рішення.

Крім цього в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року визначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Відтак, розглядаючи скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази й надали їм належну оцінку, крім того, правильно встановили обставини справи, як наслідок ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Забезпечуючи єдність судової практики, Верховний Суд має стежити за тим, щоб не була вихолощена сама суть доступу до правосуддя. Завданням Верховного Суду є вироблення правової традиції, згідно з якою безмотивне, неаргументоване відступлення від свого ж правового висновку є неможливим; це забезпечить стабільність судової практики, авторитет Верховного Суду, отже й судової влади в цілому.

Отже, постановлені судові рішення, їх зміст та мотивування, а також доводи касаційної скарги, які по суті стосуються лише переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки неправильного застосування норм права не встановлено.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара