Дата документу 24.11.2020 Справа № 336/5622/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 336/5622/18                                        Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.

№ 22-ц/807/3293/20                                                Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого:                Крилової О.В.

суддів:                Бєлки В.Ю.

                       Полякова О.З.

секретар:                Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», державного реєстратора виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області про скасування реєстрації права власності і поновлення реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ

В вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ПАТ «ПУМБ», державного реєстратора виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області про скасування реєстрації права власності і поновлення реєстрації права власності на нерухоме майно,

В обґрунтування позову зазначали, що 9 жовтня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу стали учасниками права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , чиї частки в праві спільної власності є рівними і дорівнюють 1/3 частині квартири.

5 червня 2008 року позивач ОСОБА_1 передала означене житло в іпотеку публічному акціонерному товариству «Перший Український міжнародний банк» в забезпечення зобов`язання за кредитним договором № 6460330, укладеним в той же день між нею і фінансовою установою.

6 липня 2018 року державний реєстратор виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області Зінченко Ю.О. прийняв рішення № 41928238 про реєстрацію права власності на спірну квартиру за публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк», про що позивачі дізналися з інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухомість.

Реєстрація права власності, зазначають в позові позивачі, здійснена незаконно та підлягає скасуванню з таких підстав.

Можливість звернення стягнення на нерухомість, передану позичальником кредитодавцю в забезпечення виконання основного зобов`язання, передбачена статтею 33 Закону України «Про іпотеку», а статтями 36, 37 означеного закону внормовано процедуру задоволення за рахунок предмету іпотеки вимоги до іпотекодавця. Зокрема, у відповідності до ст. 37 Закону іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, а у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. З наведених положень спеціального закону беззаперечно випливає, що набуття права власності на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання можливо лише за умови проведення оцінки предмета іпотеки із залученням суб`єкта оціночної діяльності, в противному випадку набуття права власності не допускається. За правилами, встановленими в ст. ст. 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким майно належить на законних підставах або у яких воно перебуває на законних підставах чи представники за дорученням вказаних осіб. Позивачі стверджують, що вони відповідного договору про оцінку не укладали і не доручали здійснення оцінки спірної квартири жодній особі; відсутнє посилання на здійснення оцінки і в переліку документів, на підставі яких проведено реєстрацію права власності за відповідачем, що дає підстави прийти висновку про непроведення оцінки іпотечного майна, яка в силу закону є обов`язковою.

На час реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно в спірній квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня особа, тому є обов`язковою згода органу опіки та піклування на укладення правочину щодо відчуження такого житла, проте відповідної згоди відповідачем отримано не було, що, на думку позивачів, є самостійною підставою для задоволення позову.

Окрім зазначеного, відчуженням на свою користь предмету іпотеки відповідач порушив встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборону на примусове стягнення іпотечного майна, так як в силу вказаного Закону протягом його дії не може бути примусово стягнуте, тобто відчужене без згоди власника, нерухоме житло, якщо воно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті, та за умови, що таке житло використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя. Так як власники житла не надавали згоди на його відчуження та воно використовується ними як місце постійного помешкання, були відсутні підстави для реєстрації права власності і з цих підстав.

Окрім того, в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на нерухомість, реєстрація права власності за банком здійснена у відсутність жодних з документів, зазначених в законі.

Посилаючись на зазначені обставини просили суд, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 06.07.2018 року, індексний номер 41928238, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області Зінченком Ю. О., та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26919353 від 03.07.2018 року про реєстрацію за публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; поновити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, що становлять 1/3 частину квартири, за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2020 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 06.07.2018 року, індексний номер 41928238, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області Зінченком Ю. О., та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26919353 від 03.07.2018 року про реєстрацію за публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Поновлено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, що становлять 1/3 частину квартири, за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк, державного реєстратора виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області Зінченка Юрія Олексійовича на користь ОСОБА_1 по 528 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «ПУМБ» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

До апеляційного суду апелянт не з`явився, представником подана заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.

Судова колегія відхилила клопотання апелянта про відкладення розгляду справи заявлене з тих підстав, що представник хвордє. При цьому апеляційний суд виходив з того, що у відповідності до ст. 43 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі.

Апелянт є юридичною особою, жодних відомостей про те, що юридична особа не може направити до апеляційного суду іншу компетентну особу крім тієї, яка хворіє, не представлено. Таким чином апелянт реалізував надане йому ст. 43 ЦПК України право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 5 червня 2008 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» укладений договір іпотеки, за яким позичальник в забезпечення зобов`язання за кредитним договором № 6460330, укладеним в той же день між нею і фінансовою установою, передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 14-15).

6 липня 2018 року державний реєстратор виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради у Запорізькій області прийняв рішення № 41928238 про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 19-20).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступних плоень закону.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки внормовані статтями 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» і до них, зокрема, відноситься невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підстави для позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки визначені статтею 36 Закону «Про іпотеку», з якої випливає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, суд пешої інстанції зробив правильний висновок про те, що, закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договором про іпотеку між сторонами передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки (п. п. 4.2., 4.7. договору (а. с. 15, зворотний бік).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої у разі порушення основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, передбачено обов`язковість повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця (1); документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (2); заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу) (3).

Судом першої інстанції була надана оінка доводам позивачів  та також встановлено, що банком було подано оригінали документів, необхідних в силу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації права власності на нерухомість на підставі застереження в договорі іпотеки.

Але законом не передбачено надання державному реєстратору звіту про оцінку майна.

Разом з тим така оцінка була проведена іпотекодержателем, як випливає із змісту висновку про вартість майна, наданого відповідачем (а. с. 49), проте наявність або відсутність оцінки не є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухомість, оскільки визначена вартість майна є предметом правовідносин між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо права іпотекодавця на відшкодування вартості предмета іпотеки.

Твердження позову про те, що лише власники спірної квартири вправі укладати договір з суб`єктом оціночної діяльності і виступати замовником оцінки є неспроможними, оскільки: по-перше, в силу Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути не лише його власники, а й особи, у яких майно перебуває на законних підставах, а правомірність передачі спірного житла в іпотеку фінансовій установі ніколи не оспорювалось; по-друге, як зазначено, вартість майна не має значення для вирішення цього спору.

Отримання згоди органу опіки та піклування для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також не передбачено спеціальним законом, а сама реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права (пп. 1 п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ), здійснення якої за певних обставин обумовлено сторонами договору іпотеки від 05.06.2008 року.

Тож суд першої інстанції частково відхилив доводи позивачів про необхідність скасування рішення про державну реєстрацію права власності через порушення законодавства про охорону дитинства.

Натомість позов суд визнав таким, що підлягає задоволенню виходячи з того, що на законі ґрунтуються вимоги позову про незаконність реєстрації права власності на іпотечне майно через заборону піддавати примусовому зверненню стягнення на предмет іпотеки, наданої в забезпечення зобов`язання за кредитними договорами, що отримані в іноземній валюті.

Судова колегія погоджується з такими висновками виходячи з того, що 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1 ч. 1 якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відтак введення тимчасового мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження унеможливлювало перехід права власності.

Як зазначено судом першої інстанції, квартира, право власності на яку набуто відповідачами на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2000 року, № 107 в будинку АДРЕСА_2 , має загальну площу 63,19 квадратних метри і не перевищує встановлену Законом вищу межу; вона використовується як місце постійного проживання позивачів; передана в іпотеку в забезпечення виконання основного зобов`язання, що встановлено договором № 64603330 від 05.06.2008 року про отримання позичальником споживчого кредиту в іноземній валюті (57000 доларів США).

Тож суд перешої інстанції зробив правильний висновок про те, що предмет іпотеки не може бути примусово вилучений з власності позивачів іпотекодержателем.

Відтак у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк».

Зазначений висновок суду пешої інстанції узгоджується з висновками, які містяться у постанові Великої Палата Верховного Суду від 20.11.2019 року в справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474 апп 19.

Суд першої інстанції також надав оцінку твердженням відповідача про те, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за банком не є примусовим стягненням, яке відбувається під час здійснення виконавчого провадження, а обумовлена домовленістю сторін при укладенні договору іпотеки, виходячи з такого.

Зокрема, суд першої інстанції зазначив наступне.

Як випливає із статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

До окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, прирівнюється застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі (ст. 36 Закону України «Про іпотеку).

За змістом ст. 37 Закону «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, зокрема, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наведених законодавчих норм, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що перереєстрація права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного застереження в силу ст. 33 Закону є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, який у даному випадку здійснюється без врахування волевиявлення іпотекодавця, тобто є примусовим стягненням.

Так, підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення ж є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.

Таким чином суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог .

Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були  допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2020 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено2 грудня 2020 р.

Головуючий                                                                О.В. Крилова

Судді:                                                                        В.Ю. Бєлка

       О.З. Поляков