РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 листопада 2020 р. Справа № 120/4025/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Воронюк Віти Володимирівни,

представника позивача: Іванова Юрія Віталійовича,

представника позивача: Калинчука Сергія Ігоровича,

представника відповідача: Лозінської Ілони Анатоліївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 34939304, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028)

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028), Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ: 43005393, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003640515 про нарахування грошових зобов`язань на суму 1691565,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003650515 про нарахування грошових зобов`язань на суму 728751,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003660515 про нарахування грошових зобов`язань на суму 2207958,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 07.07.2020 року № 6591/5/99-00-06-02-02-05.

В обґрунтування позовних вимог представник Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області вказав, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року, відповідачем складено акти від 10.01.2020 року № 55/0515/34939304 та від 16.03.2020 року № 972/0515/34939304.

Проте, як стверджує представник позивача, під час проведення перевірки відповідачем зроблені висновки, що не відповідають чинному законодавству та обставинам, які встановлені перевіркою.

Зокрема, у висновках акту перевірки вказано про порушення пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, а саме: не здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на дату виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціях з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів на загальну суму 253727,00 грн.

Під час проведення зазначеної перевірки, Головному управлінню ДПС у Вінницькій області надано інформацію про те, що транспортні засоби на обліку (реєстрації) в територіальних органах державної виконавчої служби Вінницької області не перебували, у зв`язку із чим первинні бухгалтерські документи щодо надходження, обліку та вибуття транспортних засобів органами державної виконавчої служби не складалися. Фактично, органи державної виконавчої служби не були ані власниками, ані розпорядниками цього майна та лише вчиняли дії щодо виконання рішень судів щодо конфіскованого майна.

Відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 985, у разі коли майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець вносить на розгляд комісії, яка утворена відповідно до пункту 11 даного Порядку, пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім`ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі.

У рамках виконавчих проваджень щодо конфіскації транспортних засобів територіальними органами державної виконавчої служби Вінницької області було забезпечено чітке дотримання норм зазначеного Порядку, а тому відповідні рішення щодо безоплатної передачі транспортних засобів були прийняті одноголосно, комісійним рішенням за участю представників ДПС (членів комісії).

Згідно з вказаним Порядком здійснення відображення в податковому та бухгалтерському обліку операцій з передачі конфіскованих транспортних засобів покладено на органи, які їх прийняли (у даному випадку державні органи, які отримали на безоплатній основі транспортній засоби за комісійним рішенням). При цьому, передане безоплатно майно, що підлягало оподаткуванню митними платежами, якщо вони не були сплачені, може бути відчужене виключно за умови сплати мита та інших податків і зборів, передбачених законодавством під час його ввезення на територію України.

Представник позивача наголошує на тому, що у зв`язку із відсутністю купівельного попиту транспортні засоби примусово реалізувати було неможливо. В іншому випадку, виручені кошти від реалізації транспортних засобів були б направлені на погашення нарахованих ДПС митних платежів та зборів. А тому, відповідні операції з реалізації товарів позивачем не здійснювались.

У свою чергу, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 2 статтею 42 цього Закону витрати виконавчого провадження - це витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.

Тобто, на думку представника позивача, здійснення органами державної виконавчої служби виконавчих проваджень не може розглядатись як діяльність з надання послуг, а витрати виконавчого провадження, відповідно, як об`єкт оподаткування з податку на додану вартість.

Щодо нарахування та сплати акцизного податку зазначено, що відповідно до пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України платником податку є особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку. Таким чином, позивач не підпадає під визначення підпункту 212.1.4. пункту 212.1 вказаної статті як платник акцизного податку, оскільки структурними підрозділами Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області не здійснена реалізація конфіскованих транспортних засобів, а згідно з пунктом 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 985, з метою забезпечення розпорядження конфіскованим майном у способи, відмінні від реалізації, здійснена безкоштовна передача.

На підставі висновків актів перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003640515, № 0003650515 та № 0003660515.

Користуючись правом, визначеним статтею 56 Податкового кодексу України, 27.04.2020 року Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області звернулося до Державної податкової служби України зі скаргою на вищезазначені рішення контролюючого органу. За результатами розгляду скарги, Державною податковою службою України прийнято рішення від 07.07.2020 року № 6591/5/99-00-06-02-02-05, яким скаргу позивача залишено без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення, а також рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

03.09.2020 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що з метою отримання документів стосовно безоплатної передачі транспортних засобів, конфіскованих за рішенням суду, відповідачем були надіслані запити установам - отримувачам конфіскованих транспортних засобів та в Державну митну службу України. У відповідності до отриманих актів приймання-передавання майна, головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області безоплатно передав, а представники установ - отримувачів прийняли транспортні засоби.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Перелік операцій, що звільнені від оподаткування, визначений статтею 197 цього Кодексу.

За приписом підпункту 197.1.26 пункту 197.1 цієї статті звільняються від оподаткування операції з передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 184 Митного кодексу України), у розпорядження державних установ або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або постачання згідно із законодавством, а також операції з безоплатної передачі зазначеного в цьому пункті майна у випадках, визначених законодавством, у володіння і користування державних органів, установ (організацій), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, а також закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей.

При цьому, відповідно до пункту 197.5 статті 197 Податкового кодексу України звільнення від оподаткування, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними в розділі VI цього Кодексу.

Оскільки транспортні засоби у відповідності до розділу VI цього Кодексу віднесені до підакцизних товарів, на операції з передачі конфіскованих транспортних засобів поширюється загальний режим оподаткування податком на додану вартість із застосуванням ставки податку 20 відсотків.

На дату передачі конфіскованого транспортного засобу, особа, яка здійснює передачу такою майна (за умови реєстрації її платником податку на додану вартість), має скласти податкову накладну із застосуванням ставки ПДВ 20 відсотків (при безоплатній передачі база оподаткування ПДВ визначається з урахуванням вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).

Таким чином, на думку представника Головного управління ДПС у Вінницькій області, позивачем занижено податкове зобов`язання за рахунок ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціях з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів установам та організаціям.

Також, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено, що підрозділами Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області безоплатно передано конфісковані транспортні засоби, обернені на користь держави, без нарахування акцизного податку.

Разом із тим, представник відповідача зауважує на тому, що відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є також постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до підпункту 197.1.18 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняється від оподаткування постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов`язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо.

З огляду викладене, представник відповідача вважає, що для застосування норми підпункту 197.1.18 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України необхідне одночасне виконання таких вимог:

послуги повинні бути державними та надаватися органом виконавчої влади; послуги, які надаються, повинні бути платними;

обов`язковість отримання фізичними та юридичними особами послуг повинна бути встановлена законодавством;

кошти за надані послуги у повному обсязі повинні надходити до бюджету.

Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, а саме: авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Враховуючи зазначене та те, що при наданні виконавчою службою послуг з організації та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень не виконуються вимоги підпункту 197.1.18 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, надання таких послуг є об`єктом оподаткування податком на додану вартість і оподатковується на загальних підставах.

Отже, на думку представника відповідача, приймаючи оскаржувані рішення, контролюючий орган діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Одночасно, представником відповідача подано клопотання про виклик свідка у судове засідання для надання пояснень щодо обставин даної справи та відповідей на поставлені питання суду і учасників справи.

Позиція Державної податкової служби України з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Таким чином, рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача та не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки.

09.09.2020 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій матеріалів зустрічних звірок щодо Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

28.09.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній вважає доводи Головного управління ДПС у Вінницькій області безпідставними та необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Правом подання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Даною ухвалою викликано у судове засідання в якості свідка головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників Вінницького управління, управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Вінницькій області ОСОБА_1 .

Викликаний у судове засідання свідок надав додаткові роз`яснення стосовно висновку за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

26.10.2020 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій додатків до акта від 16.03.2020 року № 972/0515/34939304.

27.10.2020 року представником позивача, зокрема, надано належним чином засвідчені копії виписки з депозитного рахунку відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області за 07.06.2019 року та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 10.06.2019 року.

У судовому засіданні, призначеному на 11.11.2020 року, представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у позовній заяві, просили суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області є бюджетною установою та утримується за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228 (зі змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09.10.2019 року № 870, наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" від 16.10.2019 року № 3173/5 вирішено ліквідувати Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області та утворити Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), як юридичну особу публічного права.

На підставі направлень від 10.12.2019 року № 1155, № 1152, виданих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, ОСОБА_1 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників Вінницького управління, управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Вінницькій області та Чайкою Михайлом Юрійовичем - головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Вінницькій області відповідно до статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 04.12.2019 року № 2455, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатами якої складено акт від 10.01.2020 року № 55/0515/34939304

Не погоджуючись з окремими висновками, зазначеними в акті документальної позапланової виїзної перевірки, 04.02.2020 року позивач подав заперечення у порядку, визначеному пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України.

За результатами розгляду заперечень, відповідачем надано відповідь листом від 17.02.2020 року № 4504/9/023 та повідомлено, що з метою збору доказової бази щодо встановлених у ході проведення перевірки порушень були надіслані запити у Державну митну службу України від 26.12.2019 року № 10802/9/02-32-05-15 та Подільську митницю Держмитслужби від 14.01.2020 року № 930/9/02-32-05-15.

У ході розгляду заперечень позивача, на адресу Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов лист Подільської митниці Держмитслужби від 04.02.2020 року із матеріалами на 76 аркушах, які стосуються предмета перевірки та оскарження. У зв`язку з необхідністю вивчення та аналізу отриманих від Подільської митниці Держмитслужби документів, виникла потреба у проведенні документальної позапланової перевірки.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 17.02.2020 року № 944 головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників Вінницького управління, управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Вінницькій області ОСОБА_1 та головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Вінницькій області Чайкою Михайлом Юрійовичем, керуючись статтею 20, пунктом 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року.

За наслідками документальної позапланової виїзної перевірки складено акт від 16.03.2020 року № 972/0515/34939304, у якому зафіксовані наступні порушення:

- пункту 185.1 статті 185, підпункту 197.1.18, 197.1.26 пункту 197.1, пункту 197.5 статті 197 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 2304043,00 грн.;

- пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, а саме не здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 1457502,00 грн., на дату виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціях з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів на загальну суму 253727,00 грн.; та дату виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціях з отримання сум відшкодування виконавчих витрат на загальну суму 1203775,00 грн.;

- підпункту 212.1.4 пункту 212.1 статті 212, підпункту 213.1.4 пункту 213.1 статті 213, статті 216 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено акцизний податок у сумі 1766366,00 грн.

01.04.2020 року, не погоджуючись із висновками акта щодо оподаткування податком на додану вартість операцій з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів та операцій з відшкодування виконавчих витрат, нездійснення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на вищевказані операції та нарахування акцизного податку на операції з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів, Головним територіальним управлінням юстиції у Вінницькій області подано до Головного управління ДПС у Вінницькій області відповідні заперечення на акт від 16.03.2020 року № 972/0515/34939304.

Листом Головного управління ДПС у Вінницькій області від 10.04.2020 року № 5170/10/02-32-05-15 висновки акта від 16.03.2020 року № 972/0515/34939304 залишено без змін.

На підставі висновків документальної позапланової виїзної перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003640515, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1691565,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003650515, яким до позивача застосовано штрафні санкції у загальній сумі 728751,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003660515, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок на 2207958,00 грн.

27.04.2020 року податкові повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003640515, № 0003650515 та № 0003660515 оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка своїм рішенням від 08.07.2020 року № 21278/6/99-00-06-02-05-06 скаргу Головного територіальним управлінням юстиції у Вінницькій області залишила без задоволення, а оспорюванні рішення - без змін.

Наведене слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі за текстом Податковий кодекс України).

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 вказаної статті передбачено, що податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 21.1.1-21.1.5 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У відповідності до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Відповідно до пункту 78.4, 78.5 та 78.8 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки контролюючим органом встановлено, що за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року позивач був зареєстрований неприбутковою установою згідно з рішенням від 09.11.2016 року № 1602284601233. Код ознаки неприбутковості - 0031 (бюджетні установи).

За вказаний період позивачем задекларовано податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 6686246,00 грн.

Перевіркою правомірності визначення податкового зобов`язання за вказаний період встановлено його заниження на загальну суму 2304043,00 грн. внаслідок невключення до об`єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з безоплатної передачі конфіскованих транспортних засобів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року всього у сумі 3978252,80 грн.

Водночас, з метою отримання інформації щодо безоплатної передачі транспортних засобів, конфіскованих за рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області надіслані запити установам - отримувачам конфіскованого майна, Державній митній службі України та Подільській митниці Держмитслужби.

У відповідності до отриманих актів приймання-передавання майна, головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області безоплатно передав, а представники установ - отримувачів прийняли транспортні засоби.

Також, відповідачем встановлено, що підрозділами Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області безоплатно передано конфісковані транспортні засоби, обернені на користь держави, без нарахування акцизного податку.

Отже, спірним питанням у межах даної адміністративної справи є, серед іншого, порядок оподаткування операцій з безоплатної передачі на користь відповідних установ, конфіскованого за рішенням суду майна, яке відноситься до підакцизних товарів.

Статтею 62 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом.

Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Розпорядження конфіскованим майном та майном, яке не підлягає реалізації, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі цього майна органам державної виконавчої служби і розпорядження ним (далі за текстом Порядок № 1724), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2001 року № 1724, відповідно до якого саме державний виконавець є особою, уповноваженою на реалізацію конфіскованих автомобілів.

Так, зазначеним Порядком встановлено декілька способів розпорядження конфіскованим майном, а саме: його реалізація за ціною, яка визначається спеціалізованою торговельною організацією з її обов`язковим погодженням з митним органом, а у випадку неможливості реалізації, - безоплатна передача майна або його знищення, утилізація, промислова переробка.

Процедура розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, врегульована приписами Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 985 (далі за текстом Порядок № 985), пункт 11 якого передбачає, що з метою забезпечення розпорядження конфіскованим майном у способи, відмінні від реалізації, керівник органу державної виконавчої служби утворює комісію, яка складається з представників відповідного органу державної виконавчої служби, державної податкової інспекції у районі, місті (крім м. Києва), районної у місті, об`єднаної та спеціалізованої державної податкової інспекції головного управління ДФС (далі - місцева податкова інспекція), а якщо майно вилучено митницею ДФС - представників відповідної митниці ДФС. Рішення комісії приймаються простою більшістю голосів, підписуються присутніми на засіданні членами комісії та затверджуються керівником відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 14 Порядку № 985 у разі коли майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець вносить на розгляд комісії, яка утворена відповідно до пункту 11 цього Порядку, пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім`ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі.

У повідомленні про безоплатну передачу майна зазначається інформація про оподаткування операцій з безоплатної передачі майна, у тому числі підакцизних товарів, з посиланням на норми законодавства.

Аналогічні приписи містяться у пункті 16 Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядженні ним, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної митної служби України від 12.10.2009 року за № 1833/5/943, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

У свою чергу, відповідно до пунктів 23, 24 Порядку № 985 товарно-матеріальні цінності, крім тих, обіг яких обмежено законом, безоплатно передаються державним органам, установам, організаціям на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України. Безоплатна передача зазначених товарно-матеріальних цінностей здійснюється за ринковою вартістю, визначеною згідно із законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність і Податковим кодексом України.

Майно, що перейшло у власність держави і отримано безоплатно відповідними юридичними особами, відображається в бухгалтерському обліку та звітності в порядку, встановленому законодавством. Передане безоплатно майно, що підлягало оподаткуванню митними платежами, якщо вони не були сплачені, може бути відчужене виключно за умови сплати мита та інших податків і зборів, передбачених законодавством під час його ввезення на територію України.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 12, 12-2 Порядку № 1724.

Таким чином, необхідність сплати обов`язкових платежів, навіть при безоплатній передачі підакцизних товарів, прямо встановлена діючими нормами Порядку № 985.

За таких обставин, суд звертає увагу, що одержання відповідними органами державної влади та військовими формуваннями транспортних засобів згідно з чинним законодавством України можливе виключно після сплати ними обов`язкових платежів.

Як передбачено підпунктом 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України реалізація підакцизних товарів (продукції) - це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Тобто, безоплатна передача підакцизних товарів (продукції) є однією із форм реалізації таких.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до підпункту 197.1.26 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 184 Митного кодексу України), у розпорядження державних установ або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або постачання згідно із законодавством, а також операції з безоплатної передачі зазначеного в цьому пункті майна у випадках, визначених законодавством, у володіння і користування державних органів, установ (організацій), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, а також закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей.

При цьому, приписи пункту 24 Порядку № 985 стосуються тієї категорії товарів, що підпадають під дію вказаної норми Податкового кодексу України, та передбачають, що подальше відчуження такого майна буде можливе за умови сплати мита та інших податків і зборів.

Однак, пунктом 197.5 статті 197 Податкового кодексу України встановлено, що звільнення від оподаткування, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними в розділі VI цього Кодексу.

За приписами пункту 215.1 статті 215 Податкового кодексу України до підакцизних товарів належать, зокрема, автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів.

Окрім того, у пункті 213.3 статті 213 цього Кодексу наведено перелік випадків звільнення від оподаткування акцизним податком, проте, операції з безоплатної передачі товарів підакцизної групи у ньому відсутні.

З системного аналізу наведеного правового регулювання слідує, що оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованого майна, яке є підакцизним товаром, здійснюється на загальних підставах, тобто зі сплатою усіх належних податків і зборів. Будь-яких преференцій чи пільг щодо сплати податків, зборів чи інших платежів при здійсненні таких операцій відносно товарів підакцизної групи Податковий кодекс України також не встановлює.

У даному випадку, конфісковані транспортні можуть бути передані безоплатно у власність юридичним особам лише після сплати ними акцизного податку та податку на додану вартість відповідно до положень Податкового кодексу України та Порядку № 985.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі № 823/1873/18.

За правилами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, висновки Головного управління ДПС у Вінницькій області у даній частині є помилковими.

Також, судом встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003640515, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1691565,00 грн., слугував висновок контролюючого органу про невключення Головним територіальним управлінням юстиції у Вінницькій області до об`єкта оподаткування операцій з відшкодування виконавчих витрат за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на загальну суму 7571803,64 грн.

Однак, суд не може погодитись із вказаним висновком з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом

При цьому, як встановлено статтею 1 цього Кодексу цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Витрати виконавчого провадження - це витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (частина 2 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, надходження на спеціальний рахунок Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області коштів на відшкодування витрат на проведення виконавчих дій, стягнутих з боржників державною виконавчою службою, не являє собою операцій цивільно-правового характеру, а тим більше, наданням безпосередньо органами державної виконавчої служби послуг.

При цьому, суд зауважує, що згідно з листом Державної податкової адміністрації України від 15.02.2011 року № 1998/5/16-1516 кошти, які належать до витрат на організацію та проведення виконавчих дій, стягнуті з боржника, не можуть розглядатися як об`єкт оподаткування з податку на додану вартість.

Вказане свідчить про протиправність висновків Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо віднесення операцій з відшкодування виконавчих витрат до об`єкту оподаткування з податку на додану вартість та необґрунтованість їх ототожнення із наданням послуг.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2020 року № 0003640515 та № 0003660515 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно обґрунтованості прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003650515, яким до позивача застосовано штрафні санкції у загальній сумі 728751,00 грн., суд зазначає наступне.

Абзацом першим пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За правилами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

У пункті 201.10 вказаної статті також встановлено строки реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Як встановлено судом, штрафні санкції були застосовані до позивача на підставі пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, тобто за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з вказаною правовою нормою відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У разі реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції, передбачені абзацом другим цього пункту та пунктом 120-1.1 цієї статті, не застосовуються.

Обов`язок особи скласти в установлені терміни податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у строк не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, а саме, з настанням однієї із подій: або зарахування коштів на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, або відвантаження поставленого товару.

Аналізуючи питання про притягнення позивача до відповідальності за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних, суд вважає, що можливість застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з пунктом 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України наявна лише у разі, якщо платник податків - продавець товарів/послуг був зобов`язаний відповідно до вимог цього Кодексу скласти та зареєструвати податкові накладні у зв`язку з настанням однієї з подій: постачання товарів/послуг або надходження попередньої оплати.

Вказані висновки щодо застосування норм права узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.05.2020 року у справі № 804/3513/17.

Відповідно до статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, для можливості накладення штрафних санкції на платника податків, які передбачені статтею 120-1 Податкового кодексу України, обов`язковим є встановлення вчинення ним податкового правопорушення, як це зазначено у статті 109 цього Кодексу.

Встановлена у ході судового розгляду справи відсутність факту виникнення податкових зобов`язань виключає обов`язок позивача скласти та зареєструвати податкові накладні.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та, як наслідок, протиправність прийнятого Головним управлінням ДПС у Вінницькій області податкового повідомлення-рішення від 15.04.2020 року № 0003650515.

Щодо правомірності прийняття Державною податковою службою України рішення про результати розгляду скарги, суд зазначає наступне.

За приписами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Відповідно до пунктів 56.1, 56.2 та 56.10 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду.

Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги від 07.07.2020 року № 6591/5/99-00-06-02-02-05.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскаржуване рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує його права та інтереси.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.07.2019 року у справі № 813/5256/13-а, від 24.06.2019 року у справі № 826/11001/15, від 31.05.2019 року у справі № 826/1023/16 та від 29.01.2019 року у справі № 826/10853/17.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Окрім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 21020,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Як уже встановлено судом, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

При цьому, обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.

З огляду на те, що судом встановлено протиправність оскаржуваних рішень, які порушують права та законні інтереси платника податку, внаслідок чого позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 21020,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 15.04.2020 року № 0003640515.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 15.04.2020 року № 0003650515.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 15.04.2020 року № 0003660515.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 21020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 34939304, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028);

Відповідач 1: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028);

Відповідач 2: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053).

Повний текст рішення складено: 30.11.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна