СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-з/759/273/20

ун. № 759/19814/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року Святошинський районний суд м. Києва

в складі головуючого - Бабич Н.Д.,

за участі секретаря судового засідання - Волошина А.О.,

розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталії Володимирівни про визнання договорів купівлі-продажу недійними, застосування застосування реституції та скасування реєстрації прав власності,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2020 р. до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталії Володимирівни про визнання договорів купівлі продажу недійними, застосування застосування реституції та скасування реєстрації прав власності.

24.11.2020 р. до Святошинського районного суду м.Києва надійшла заява ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_2 про забезпечення позову в даній справі, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 694,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 0,1001 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0020, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1069035180000; на земельну ділянку площею 0,1001 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1069035180000; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 246972080000. Заява мотивована тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Розгляд заяви здійснено судом у строки, визначені ч. 1 ст. 153 ЦПК України, в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, що відповідає правилам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

За наслідками розгляду відповідних матеріалів суд прийшов таких висновків.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тобто, однією із причин, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч. 1 ст. 149 ЦПК України.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників у справі з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №922/4587/13.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснень Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 258-260, 353 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 ,про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталії Володимирівни про визнання договорів купівлі продажу недійними, застосування застосування реституції та скасування реєстрації прав власності,- задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, а саме:

- житловий будинок загальною площею 694,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованому у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1069035180000;

- земельну ділянку площею 0,1001 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1069035180000;

- земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:155:0007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 246972080000, - шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб.

Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше.

Виконання ухвали доручити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Суддя Бабич Н.Д.