КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/7661/20 Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В.

Провадження №22-ц/824/12942/2020 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» на рішення Шевченківського районного суду м. Києві від 10 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

.

у березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» від 10.02.2020 №45 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника 3 розряду Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (за 13 жовтня 2019) та з 10 лютого 2020 по день прийняття рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» від 10.02.2019 № 45 позивача було звільнено з посади охоронника 3 розряду Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» на підставі п.3ст. 40 КЗпП України.

Однак, у відповідача такі правові підстави для звільнення ОСОБА_1 були відсутні, оскільки останній не порушував трудову дисципліну, не допускав систематичне неналежне виконання трудових обов`язків, всі його відлучення з роботи узгоджувались.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 10 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасованонаказ від 10 лютого 2020 року №45-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника 3 розряду Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» з 10.02.2020 року.

Стягнуто із Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 50 936,25 грн. з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся представник відповідача КП виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» - адвокат Литвин О.Г., в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що 15.03.2020 року було відкрито провадження по даній справі, а справу вирішено розглядати в порядку спрощеного провадження. Одночасно задоволено клопотання про витребування доказів, зобов`язано відповідача направити до суду довідку про заробітну плату та додатки, що слугували підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення.

Відповідачем було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, до якого долучені документи, що витребовувались судом, які свідчать про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, яке передувало наказу про звільнення, та інші факти систематичного порушення позивачем трудової дисципліни.

27.05.2020 року відбулось судове засідання, на якому позивач та його представник заявили клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із необхідністю ознайомлення з відзивом та погодження правової позиції. Клопотання було задоволено судом.

22.07.2020 року позивачем надано письмові заперечення на відзив, які в подальшому (06.08.2020р.) позивач просив вважати відповіддю на відзив, та якими фактично змінено підстави позову. Так, позивачем зазначено такі підстави для задоволення позову:

- відсутність повноважень на прийняття на роботу та звільнення у ТВО керівника Відповідача - ОСОБА_8;

- відсутність у Відповідача статусу юридичної особи, необхідного для прийняття та звільнення з роботи;

- перевірка правильності накладення попереднього стягнення;

- невідповідність змісту наказу про звільнення вимогам до його складання в частині відсутності посилання на конкретні порушення трудового законодавства;

- відсутність пояснень Позивача в матеріалах, що передували звільненню.

Апелянт зазначає, що така зміна підстав позову була заявлена позивачем з порушенням вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України, згідно якої, у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Саме в такий спосіб суд в ході розгляду справи виказав і довів до учасників процесу свою правову позицію щодо пояснень представника позивача та змісту заперечення (відповіді) відзив в частині зазначення нових підстав позову.

Разом з тим,приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції аргументував його,посилаючись на ті підстави, які не були зазначені в позові та навіть не досліджувалися в ході судового засідання, а саме порушенням передбаченого ст. 148 КЗпП України місячного строку застосування дисциплінарного стягнення.

Однак,відповідно ст. 148 КЗпП України до строку притягнення до дисциплінарної відповідальності не рахується час звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. В позові, запереченнях та під час судового засідання позивачем та судом не піднімалося та не досліджувалося питання порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Суд не досліджував питання знаходження позивача у черговій відпустці та на лікарняному та документи з цього приводу. Клопотання про зміну підстав позову та про долучення документів щодо знаходження позивача у відпустці та на лікарняному, не заявлялося.

Разом з тим відповідно до Наказу №10 від 09.01.2020 року ОСОБА_1 було надано відпустку тривалістю 14 календарних днів з 10.01.2020 по 23.01.2020.

Крім того, відповідно до листка непрацездатності АДШ №775490 позивач знаходився на лікарняному з 22.01.2020 по 07.02.2020 року.

Таким чином з урахуванням відпустки та лікарняного місячний строк прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення пропущено не було .

Апелянт також не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у наказі про звільнення не зазначено, у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом для звільнення позивача, та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, а лише наведено перелік доповідних записок, пояснювальних записок у формі заяв, актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі, які стосуються також відсутності останнього на роботі за різні періоди.

Спростовуючи вказані висновки, апелянт зазначає, що в наказі №45-к від 10.02.2020 року зазначені достатні правові аргументи для звільнення, зокрема приводи:

- систематичне, невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку;

- наявність застосованих раніше заходів дисциплінарного стягнення;

та підстави:

- наявність дисциплінарної відповідальності, передбаченої п. 3 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на вказане, з урахуванням особливостей розгляду справи у спрощеному позовному провадженні (зокрема відсутність стадії дебатів), відповідач був позбавлений можливості доведення своєї правової позиції. Ухвалюючи рішення, суд обґрунтував свої висновки підставами, які не були зазначені у позові, не досліджувались судом та не були предметом доказування, що є підставою для скасування рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 посилається на її необґрунтованість, вважає рішення суду першої інстанції законним, обгрнутованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача Литвин О.Г. та Сіренко Ю.Є. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 , в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає рішення законним, просив залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

Представник позивача - адвокат Мойсеєнко Н.Д. в своїх поясненнях оцінила доводи апеляційної скарги, як безпідставні. Звернула увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що позивач жодного разу не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни, які відображені у доповідних, актах та пояснювальних записках, вказаних у оспорюваному наказі про звільнення. Зазначена обставина, на її думку, спростовує доводи сторони відповідача щодо систематичності порушень.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 10.02.2020 №45-к «Про звільнення ОСОБА_1 » Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» позивача ОСОБА_1 звільнено 10.02.2020 з посади охоронника 3 розряду Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, в судовому засіданні встановлено наявність технічної описки в примірнику копії наказу, наданої позивачу, в якому помилково вказана дата наказу 2019 рік замість 2020 року(а.с.12, 30).

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що наказом № 163-к від 19.06.2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу охоронником в КП «Муніципальна охорона» з 20 червня 2019 року (том 1 а.с. 11)

Встановлено також, що 28 листопада 2019 року наказом т.в.о. директора КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» ОСОБА_8 за № 496-ДС ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (відсутність на роботі 27.11.2019 року з 8:00 до 11:30). (том 1 а.с. 53)

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» від 10.02.2020 №45 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що при застосування такого заходу, як звільнення, відповідач обмежився виключно загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, не зазначивши, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом для звільнення позивача. Крім того, судом було встановлено порушення передбаченого ст. 148 строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Зі справи вбачається, що у КП «Муніципальна охорона» трудові, соціально-економічні, навчально-виховні відносини між роботодавцем та трудовим колективом врегульовано Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом, укладеним 09 березня 2018 року.

За умовами Колективного договору, трудовий колектив зобов`язується, зокрема, дотримуватися трудової дисципліни та режиму робочого часу, згідно затверджених правил трудового розпорядку.

Згідно Посадової інструкції охоронника 3-го розряду (далі - Інструкції), затвердженої т.в.о. директора КП «Муніципальна охорона» 04.10.2019 року, охоронник безпосередньо відповідає за охорону об`єкта і товарно-матеріальних цінностей, що на ньому зберігається, забезпечення пропускного режиму (при наявності). Згідно п. 3.2. Інструкції, охоронник прибуває на робоче місце за 15 (п`ятнадцять) хвилин до початку роботи з працездатними та зарядженими засобами зв`язку, знаходиться на об`єкті охорони в форменому одязі встановленого зразка, з посвідченням охоронника КП «Муніципальна охорона», жетоном, спеціальними засобами.

Згідно розділу V Інструкції, охороннику забороняється порушувати графік несення служби; залишати пост без дозволу осіб, яким підпорядковується, порушувати встановленого зразка форму одягу.

Із доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву документів, вбачається наступна хронологія подій.

05 грудня 2019 року ОСОБА_1 прибув на роботу на об`єкт Парк «Наталка» о 08 год. 55 хв., замість 07 год. 45 хв.

Зазначені обставина підтверджується доповідною запискою охоронника 3-го розряду ОСОБА_4 , доповідною запискою оперативного чергового від 05.12.2019р. та заявою ОСОБА_1 (том 1 а.с. 39-41)

21 грудня 2019 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 10 год. 00 хв. до 13 год. 30 хв., що підтверджується Актом № 1, доповідною запискою старшого зміни, докладною запискою ОСОБА_1 (том 1 а.с. 50-52)

02 січня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 08 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., що підтверджується Актом № 2, доповідною запискою начальника Лівобережного управління ОСОБА_6 доповідною запискою начальника відділення охорони ОСОБА_7, доповідною запискою старшого зміни ОСОБА_5 , пояснювальною ОСОБА_1 (том 1 а.с.42-45, 48-49)

06 січня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 11 год. 30 хв. до 14 год. 00 хв., що підтверджується Актом № 3, доповідною запискою начальника Лівобережного управління ОСОБА_6 доповідною запискою старшого зміни ОСОБА_5 , доповідною запискою старшого зміни, заявою ОСОБА_1 (том 1 а.с.33-37)

Крім того, з доповідних записок начальника Лівобережного управління ОСОБА_6 від 03.01.2020р, начальника відділення охорони ОСОБА_7 03.01.2020р. , старшого зміни ОСОБА_5 від 29.12.2019р. вбачається, що ОСОБА_1 систематично не виконує функціональні обов`язки, а саме: запізнюється на роботу, порушує носіння форменого одягу, не виконує вказівки старшого зміни. (том 1 а.с. 43-45)

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року в справі N 363/4221/16-ц (провадження N 61-28075св18).

Згідно з матеріалами справи, наказ т.в.о. директора КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» ОСОБА_8 за № 496-ДС від 28 листопада 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни позивачем оскаржений не був та не втратив юридичної сили на день звільнення ОСОБА_1 з роботи.

З дня йоговидання не минуло більше року до дня видання наказу цього товариства від 10.02.2020року №45 про його звільнення з роботи.

Таким чином, ОСОБА_1 у грудні 2019 року та січні 2020 року допустив порушення трудової дисципліни після винесення йому догани за порушення трудової дисципліни, а тому у відповідача виникло право на звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 148 КЗпПУ дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно безпідставності висновку суду про порушення роботодавцем строку застосування дисциплінарного стягнення, оскільки матеріалами справи підтверджується, що з 10.01.2020р. по 23.01.2020р. позивач перебував у відпустці, що підтверджується наказом №10 від 09.01.2020року (том 1 а.с. 241), а з 22.02.2020 року по 06.02.2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (том 1 а.с. 243).

Визначаючи порушення положень статті 148 КЗпП України, як одну з підстав для скасування наказу про звільнення позивача, суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та не перевірив.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що невиконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків, а саме: відсутність на роботі у визначені проміжки часу 05.12.2019 року, 21.12.2019 року, 02.01.2020 року та 06.01.2020 року було безпосередньо пов`язане із складовими його трудової функції, як охоронника, пов`язане із недотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, та носило систематичний характер, що підтверджується відповідними Актами, доповідними та пояснювальними записками.

За правилом ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України).

В ході розгляду справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів поважності причин своєї відсутності на роботі у визначені проміжки часу 05.12.2019 року, 21.12.2019 року, 02.01.2020 року та 06.01.2020 року. В своїх письмових поясненнях, наданих на вимогу роботодавця, позивач зазначав, що така відсутність була пов`язана: 05.12.2019 року із несправним акумулятором; 02.01.2020 року - ним не було враховано розклад прибуття потягу; 06.01.2020 року - у зв`язку із сімейними обставинами. Пояснень поважності причин відсутності 21.12.2019 року позивач взагалі не вказав, обмежившись лише письмовим визнанням факту відсутності.

В своїх письмових поясненнях позивач також зазначав, що відсутність його на роботі, в тому числі пов`язана з тим, що парк «Наталка» знаходиться далеко від його місця проживання, а влаштовуючись на роботу він розраховував, що буде нести чергування лише в парку «Володимирська гірка», оскільки проживає поруч.

Зазначені обставини не можуть бути оцінені як поважні причини для відсутності на робочому місці.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що після накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани за наказом від 28.11.2019 року, позивач систематично допускав порушення трудової дисципліни, не виконуючи без поважних причин обов`язки, покладені на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, допустивши відсутність на робочому місці 05.12.2019 року з 07 год. 45 хв. до 08 год. 55 хв., 21.12.2019 року з 10 год. 00 хв. до 13 год. 30 хв.; 02.01.2020 року з 08 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв.; 06.01.2020 року з 11 год. 30 хв. до 14 год. 00 хв.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, а позивачем не спростовано, що крім систематичних запізнень на роботу ОСОБА_1 також порушував порядок носіння форменого одягу та допускав не виконання вказівок старшого зміни.

Висновки суду першої інстанції про те, що стосовно цих обставин у позивача не відбирались письмові пояснення, що свідчить про порушення процедури звільнення, матеріалам справи не відповідає.

Так, 29.12.2019 року в своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначає про причини порушення ним порядку носіння форменого одягу. (том 1 а.с. 47)

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що звільнення позивача з роботи за п. 3 частини першої статті 40 КЗпП Українивідповідало вимогам закону, оскільки наявна сукупність передбачених положеннями цієї норми підстав:

- порушення стосується тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника і випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- неналежне виконання працівником трудових обов`язків є винним, скоєним без поважних причин, умисно;

- неналежне виконання трудових обов`язків було систематичним;

- попередньо мало місце накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани, яке не втратило юридичної сили;

- з моменту виявлення порушення до звільнення у дисциплінарному порядку минуло не більше місяця.

З огляду на вказане, відповідачем додержано вимоги щодо підстав та порядку звільнення позивача з роботи.

При цьому, не зазначення відповідачем в наказі переліку конкретних порушень, у зв`язку із якими застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, не може бути підставою для скасування такого наказу, оскільки в ході розгляду справи відповідачем доведено наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги в якості доказу правомірності звільнення позивача протокол засідання профспілкового комітету КП «Муніципальна охорона», яким надано згоду на розірвання трудового договору з позивачем з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до ст. 43 КЗпП України, оскільки суду не було надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був членом первинної профспілкової організації.

В той же час, зазначена обставина не впливає на законність прийнятого роботодавцем рішення про звільнення з підстав, передбачених п. 3 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 376 381-384ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» - задовльнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києві від 10 серпня 2020 року - скасувати.

Постановити у даній справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 27 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.