ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2006 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємця про визнання незаконним будівництва об'єкту кафе-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також про зобов'язання відповідача знести згаданий об'єкт.

Підприємець проти задоволення позову заперечував.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.01.2007 р. (суддя Мокану В.В.) провадження у справі за вимогою про визнання незаконним будівництва кафе-магазину припинено, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р. (судді: Онишкевич В.В., Слука М.Г., Скрутовський П.Д.) рішення господарського суду Закарпатської області від 15.01.2007 р. змінено частково: в частині припинення провадження у справі рішення скасовано та прийнято нове рішення -визнано незаконним будівництво об'єкту кафе-магазину за адресою: АДРЕСА_1, яке здійснює Підприємець. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині визнання незаконним будівництва об'єкту кафе-магазину із припиненням провадження у справі в цій частині, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Товариство є власником АЗС № 18, яка розташована за адресою: м. Мукачево, вул. Росвигівська, 2 “б” у відповідності до договору купівлі-продажу від 20.05.2004 р.

На земельній ділянці по АДРЕСА_1, що межує з АЗС, знаходиться частина належного відповідачу майнового комплексу, у складі операторської-боксу та мийки-навісу, одержаного за договором дарування від 18.02.2005 р.

Актом обстеження будівництва кафе-магазину від 13.10.2006 р. комісією під головуванням начальника інспекції Державної архітектурно-будівельної комісії Бізюка В.Т. встановлено факт здійснення відповідачем будівництва кафе-магазину без відповідного дозволу.

Листом відділу архітектури та містобудування Мукачівської міської ради від 24.10.2006 р. № 01-8/2699 підтверджено, що ОСОБА_1 проводить будівництво кафе-магазину без дозволу на початок будівельних робіт та погодженої проектно-технічної документації, в зв'язку з чим йому вручено припис про заборону будівельних робіт до отримання дозволу на початок будівельних робіт, складено протокол про адміністративне порушення та постанову про накладення штрафу.

Судами встановлені обставини здійснення відповідачем будівництва кафе-магазину без дозволу на початок будівельних робіт і без погодженої проектно-технічної документації.

Поряд з цим, як правомірно враховано місцевим господарським судом і не враховано судом апеляційної інстанції, у статті 16 ЦК України  не  передбачено  такого  способу захисту цивільного права та інтересу, як -визнання будівництва незаконним. Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту особою своїх цивільних прав та інтересів і передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У частині 2 ст. 20 ГК України також зазначено, яким шляхом захищаються права та законні інтереси суб'єкта господарювання і вміщено припис про можливість такого захисту й іншими способами, передбаченими законом.

Проте, чинне законодавство не встановлює такого способу захисту прав та законних інтересів особи, як визнання дій іншої особи незаконними.

Апеляційний господарський суд помилково не прийняв до уваги, що звернення до суду з вимогою про визнання незаконним будівництва об'єкту кафе-магазину є, фактично, намаганням Товариства встановити юридичний факт. Водночас, встановлення даного факту може мати місце лише в аспекті юридичної оцінки обставин справи та обґрунтованості заявлених вимог за наслідком звернення до суду за захистом порушеного права та інтересу.

Врахувавши, що в частині розгляду вимоги про визнання будівництва незаконним справа не підвідомча господарському суду (ст. 12 ГПК України), місцевий господарський суд мотивовано припинив в цій частині провадження.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 2 ГПК України підприємства та організації звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про судоустрій України”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача знести об'єкт будівництва кафе-магазин суди виходили з того, що Товариством не доведено та не обґрунтовано порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу.

При цьому судами враховані положення ч. 7 ст. 376 ЦК України, відповідно до якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову - за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадку, якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. 

Висновки судів в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача знести об'єкт  будівництва відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо часткового скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 15.01.2007 р., а тому постанова Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р. в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним будівництва об'єкту кафе-магазину не може залишатися без змін і підлягає скасуванню.

В іншій частині рішення та постанова підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р. у справі № 3/219 в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним будівництва об'єкту кафе-магазину за адресою: АДРЕСА_1, яке здійснює ПП ОСОБА_1, скасувати. В іншій частині постанову залишити без змін.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.01.2007 р. у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Т. Козир

                                                                                                        Н. Мележик