ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2007 р. Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення з Компанії 402877,49 грн. основного боргу, 85987,39 грн. пені, 102885,34 грн. інфляційних нарахувань, 34842,22 грн. відсотків річних, а всього –626592,43 грн.

В обґрунтування пред’явлених вимог Товариство посилалось на неналежне виконання Компанією грошових зобов’язань за договором про ліцензування програмного продукту № 464-04/2495-Р від 15.10.2004 р.

В процесі розгляду справи, за наслідком подання заяви про зміну позовних вимог у зв’язку із частковою сплатою відповідачем заборгованості, Товариство просило суд стягнути з Компанії 394877,49 грн. основного боргу, 102885,34 грн. інфляційних нарахувань, 85987,39 грн. пені, 34842,22 грн. відсотків річних.

Компанія проти задоволення позову заперечувала частково та посилалась на те, що акт прийому передачі програмного забезпечення № 1 від 04.07.2005 р. до договору № 464-04/2495-Р від 15.10.2004 р. зі сторони замовника підписано не генеральним директором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2007 р. (суддя Палій В.В.) позов задоволено частково: стягнуто з Компанії на користь Товариства 394877,49 грн. основного боргу, 34842,22 грн. відсотків річних, 102885,34 грн. інфляційних нарахувань, 5326,05 грн. держмита, 101,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.10.2004 р. між Компанією (замовник) та Товариством (виконавець) укладено договір про ліцензування програмного продукту № 464-04/2495-Р (надалі –Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов’язався передати у власність замовника носії програмного забезпечення та у безстрокове використання –програмне забезпечення, кількість, асортимент яких передбачений у додатку № 1 до Договору, що є його невід’ємною частиною, а також підтвердження права користування у вигляді ліцензій, виданих корпорацією ІВМ або авторизованим дистриб’ютором програмного забезпечення корпорації ІВМ –компанією НРS Holding GmbH. Загальна вартість носіїв програмних продуктів, права безстрокового користування програмним забезпеченням, ліцензій, що підтверджують право замовника на безстрокове користування програмним забезпеченням, зазначеним в додатку № 1 до Договору, з урахуванням ПДВ становить 1248877,49 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата носіїв програмних продуктів, права безстрокового користування програмним забезпеченням, ліцензій, здійснюється згідно з графіком оплати, зазначеним у додатку 2, який є невід’ємною частиною Договору.

Згідно п. 3.1 Договору поставка носіїв програмних продуктів з наявним на них програмним забезпеченням та ліцензій здійснюється протягом 60 (шістдесяти) днів на умовах DDP м. Київ, пл. І. Франка, 5 (Інкотермс 2000) з дня підписання Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору приймання-передавання носіїв програмних продуктів, права безстрокового користування програмним забезпеченням, ліцензій за кожним з етапів оформлюється шляхом підписання сторонами актів про приймання-передання програмного забезпечення.

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом досліджено, що 04.07.2005 р. позивач за актом № 1 прийому-передачі програмного забезпечення до Договору передав, а відповідач прийняв носії програмного забезпечення у власність і програмне забезпечення у користування на загальну суму 1248877,49 грн.

Відповідно до графіку оплати (додаток 2 до Договору) відповідач повинен був здійснити оплату за Договором в три етапи: 1 етап –протягом 10 банківських днів після підписання Договору оплата по 21000 грн. за кожний день, загальна сума по 1-му етапу складає 210000 грн.; 2 етап –після підписання акту приймання-передавання програмного забезпечення по 30000 грн. за кожен день, загальна сума по 2-му етапу складає 990000 грн.; 3 етап –на 34 банківський день після підписання акту приймання-передавання програмного забезпечення суму у розмірі 48877,49 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Компанія належним чином не виконала своє грошове зобов’язання по проведенню розрахунків за Договором, перерахувавши грошові кошти частково, у зв’язку з чим станом на момент прийняття рішення заборгованість Компанії перед Товариством становила 394 877,49 грн.

Відповідно  до  п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін; встановив обставини належного виконання Товариством зобов’язань, а також обставини неналежного виконання Компанією зобов’язань по проведенню розрахунків, в порушення умов Договору та вимог законодавства; встановив розмір заборгованості; задовольняючи позовні вимоги частково суд мотивовано врахував умови Договору та положення ст. 625 ЦК України, у зв’язку з чим правомірно стягнув суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань та відсотки річні; також, суд підставно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені за спливом позовної давності.

Крім цього, місцевий господарський суд мотивовано не прийняв до уваги посилання відповідача, в обґрунтування своїх заперечень, на те, що акт прийому-передачі програмного забезпечення № 1 від 04.07.2005 р. до договору № 464-04/2495-Р від 15.10.2004 р. зі сторони замовника підписано не генеральним директором. При цьому, суд підставно врахував обставини часткового виконання відповідачем грошового зобов’язання за Договором, а також наявність відбитку печатки Компанії на згаданому акті прийому-передачі, яка скріплює на ньому підпис особи.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, правомірно задоволено позов частково. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК  України,  касаційна  інстанція  на  підставі  вже  встановлених  фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2007 р. у справі № 20/97 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Н. Мележик

                                                                                                        С. Самусенко