Справа № 2-816/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 квітня 2010 року

Шевченківський районний суд м. Львова

 в складі: головуючої    – судді       Білінської Г.Б.

                  при секретарі   -               Руденко Н.М.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Університету «Львівський Ставропігіон» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

у с т а н о в и в:

Позивачка  ОСОБА_1 звернулась  до суду з позовом до відповідача- Університету  “Львівський Ставропігіон”  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 16.09. 2008 р.  її син ОСОБА_2, будучи курсантом Університету  безпеки і життєдіяльності ,          з метою  здобуття паралельної освіти  уклав  договір №127- 08 із Університетом “Львівський Ставропігіон”    про підготовку  фахівців з вищою освітою на заочну форму навчання . У відповідності  до п. 4.2 зазначеного Договору нею особисто  була внесена вартість  освітніх послуг ,які мали бути надані синові ,  за один навчальний рік в розмірі 3000 грн.   на рахунок  університету. Оскільки в мережі Інтернет з»явилася  інформація про анулювання ліцензії Університету «Львівський Ставропігіон» з   причини неналежного надання освітніх послуг,  на  її вимогу 11.11.2008 року сином була написана заява про розірвання договору та повернення коштів. Дана заява була зареєстрована в ректораті даного університету 13.11.2008 року за № 147. Повторна заява про розірвання договору була написана 19.11.2008 року та зареєстрована в ректораті  університету 03.12.2008 року за № 148. На сесію  з названих причин   син не поїхав . Неодноразові  звернення позивачки до ректора Університету в міжміських телефонних розмовах  повернути гроші виявилися безрезультатними. Лише після  її звернення у Львівську обласну прокуратуру , їй частково були повернуті кошти в розмірі 1500 грн. – оплата за другий семестр. Однак,  позивачка вважає, що  і у першому семестрі  синові не були надані передбачені Договором освітні послуги, а тому  відповідач зобов”язаний відшкодувати їй  затрачені нею особисто кошти – 1500 грн.  Також позивачка просить стягнути з відповідача затрати  на  телефонні розмови,  які вона вела із ректором Університету щодо повернення    коштів , в розмірі 100 грн. Крім цього, позивачка вважає , що  неправомірними діями  відповідача їй заподіяна моральна шкода, яку оцінює в 1000 грн.

У судовому засіданні позивачка свої вимоги  підтвердила та дала пояснення ,аналогічні змісту позову.

           Представник відповідача – Університету “Львівський Ставропігіон”  позовні вимоги заперечив  з тих мотивів, що ОСОБА_2  16.09.2008 р. уклав  договір  із Університетом “Львівський Ставропігіон”   про підготовку  фахівців з вищою освітою  із заочною формою навчання. Оскільки на момент укладення договору ОСОБА_2 являвся курсантом  Університету життєдіяльності  та безпеки, то був зарахований на другий курс навчання.  Вартість  освітньої послуги  за один навчальний рік  відповідно до Договору становила 3000 грн., що з  боку ОСОБА_2   було внесено  на рахунок Університету.   ОСОБА_2  була  направлена довідка-виклик на настановчу та заліково-екзаменаційну   сесію  в період з 11.11.2008 р. по  30.11.2008 р., однак  він на сесію не з”явився, натомість направив заяву про його відрахування з Університету.  При цьому покликався на  інформацію, розміщену  в Інтернеті.  ОСОБА_2  було у письмовому  вигляді роз»яснено, що інформація в Інтернеті не є офіційною інформацією,  Університет  продовжує виконувати   свої зобов»язання   по наданню освітніх послуг , передбачені договором . Однак  ОСОБА_2 заяви не відкликав, в Університет на сесію не з»явився , тому   наказом  №143 С  від        04.12.2008 року був   відрахований з числа студентів. Згідно п.2.5  Договору ,укладеного з ОСОБА_2., у разі  дострокового  припинення договору  незалежно від причин  такого припинення   кошти, що були внесені  Замовником, тобто     ОСОБА_2, як попередня плата за надання освітньої послуги, не повертаються.  Зважаючи на  важкий майновий стан позивачки , Університет  повернув  їй  кошти  по   оплаті за другий семестр навчання в розмірі 1500 грн.,  хоча  іншим студентам такі виплати Університет заборгував .  Вважає  вимоги  позивачки про стягнення  1500 грн.  надуманими ,  про стягнення  коштів ,   витрачених на телефонні розмови  , та  про стягнення моральної шкоди – недоведеними .

           Заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов до  задоволення не підлягає  з наступних підстав.

           У судовому засіданні встановлено, що 16.09.2008 року між  Університетом «Львівський Ставропігіон» з одного боку та між ОСОБА_2, гарантом оплати якого  виступала ОСОБА_1 , укладено договір № 127-08 про підготовку фахівців з вищою освітою. ОСОБА_1 були внесені кошти на рахунок  університету «Львівський Ставропігіон» для оплати  здобуття паралельної освіти курсанта Львівського університету безпеки і життєдіяльності ОСОБА_2  за перший рік навчання  в розмірі 3000 грн. . Відповідно до наказу від 26.08.2008 р. по Університету “Львівський Ставропігіон”    ОСОБА_2  був зарахований  на другий курс навчання  напрям “Правознавство”, зочна форма навчання..

              Як ствердила у  судовому засіданні  позивачка  ОСОБА_1 , після інформації ,яка з»явилася в мережі Інтернет, про анулювання ліцензії університету «Львівський Ставропігіон» з причини неналежного надання освітніх послуг, з її ініціативи  ОСОБА_2 було написано заяву про розірвання даного договору та повернення коштів, заява направлена у ректорат Університету  .

           Із змісту заяви, датованої  19.11.2008 р.  , копія якої  мається у матеріалах справи  ,вбачається, що  студент  другого курсу заочної форми навчання  ОСОБА_2   просить розірвати договір  від  16.09.2008 р.  у зв”язку із невиконанням умов договору з боку виконавця, а саме у зв”язку із порушенням зобов”язань  про надання  освітніх послуг  на рівні державних стандартів.

          Ні позивачка ОСОБА_1, ні  одна із сторін договору  ОСОБА_2  не ставили питання   про визнання  у судовому порядку  договору недійсним.

          Згідно  п.2.2. рішення Державної акредитаційної комісії України  від 04.11.2008 р.  анульовано  ліцензії серії АВ № 159832,  АВ №159279 Університету “Львівський Ставропігіон” на підготовку   спеціалістів певних спеціальностей за порушення  Закону України “Про вищу освіту” та Ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти.  Таке рішення  Універсиетом “Львівський Ставропігіон” оскаржено до  Львівського окружного адміністративного суду ,  провадження по справі не закінчено.

           Як пояснив  у судовому засіданні представник Університету, всі студенти  другого курсу заочної форми навчання, куди був зарахований ОСОБА_2, здали екзаменаційну сесію  у листопаді-грудні 2008 року і  після припинення  подальшого надання  освітніх послуг Університетом “Львівський Ставропігіон” були зараховані  на відповідні курси Закарпатського  Університету  життєдіяльності та безпеки, де продовжують навчання.  Свої  зобов”язання відносно зарахованих на навчання студентів Університет  у першому семестрі 2008-2009  навчального року  виконав  повністю. Кошти, які були внесені студентами в оплату за навчання   були витрачені на  оплату  навчального процесу та інших послуг,  які із цим процесом пов”язані.

        06.10.2008 р.   Ректором Університету   був виданий наказ №85              “ Про проведення настановчої та заліково-екзаменаційної сесії для студентів  спеціальності  “Правознавство” заочної форми навчання.  20.10.2008 р. Університетом на виконання  договору про надання освітніх послуг ,укладеного із ОСОБА_2 , останньому був направлений виклик на настановчу \заліково екзаменаційну сесію з 11.11.2008 р. по  30.11.2008 р.  

       Як встановлено  у судовому засіданні ОСОБА_2 не з”явився на сесію  лише  з причин отримання  інформації в Інтернеті щодо Університету.

         Відповідно  до заяви  ОСОБА_2  наказом №143 С  від 04.12.2008 р.  він був відрахований із числа студентів за власним бажанням.

          Згідно ст. 901 ЦК України  за договором про надання послуг одна сторона (виконавець)  зобов»язується  за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається  в процесі вчинення  певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві  зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

               У відповідності до ст. 903 ЦК України  якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник  зобов»язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.      

                  Згідно п. 2.5 договору № 127-08 від 16.09.2008 р.,укладеного ОСОБА_2 із Університетом “Львівський Ставропігіон”  у разі дострокового припинення дії договору незалежно від причин такого припинення кошти, що були внесені  замовником як попередня плата за надання освітньої послуги не повертаються.

                    Відповідач   виконував  свої зобов”язання  у першому семестрі навчального року в цілому,   ОСОБА_2 з власної ініціативи не захотів  отримати  такі послуги , хоча внесені ним кошти за перший семестр  в розмірі 1500 грн.  відповідачем були  витрачені  на організацію освітнього процесу.  У другому семестрі  відповідач не надавав  таких        послуг , тому кошти ,  внесені за ОСОБА_2  у розмірі 1500 грн.   відповідачем були повернуті .

                  Відтак, суд вважає  вимоги  ОСОБА_1  про  стягнення заподіяної їй шкоди – внесених нею коштів за навчання сина  ОСОБА_2 за перший семестр  2008 навчального року  безпідставними  та такими,що до задоволення не підлягають.

                 Не підлягають до задоволення вимоги  щодо  відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 на  телефонні  розмови ,  оскільки такі ініціювались самою позивачкою, необхідність та зміст таких розмов  позивачкою недоведені .

                Недоведеними суд вважає  також вимоги  про стягнення  із відповідача  моральної шкоди.  У судовому  засіданні позивачка мотивувала таку вимогу тим, що   через  неправомірну поведінку  керівництва Університету “Львівський Ставропігіон”  її син ОСОБА_2 не отримав  бажаної освіти, а вона   понесла  зайві витрати. Інформація   про   вищі освітні заклади України, їх рівень акредитації , рівень навчання   та  статус  кожного із них  є загальнодоступними  для всіх абітурієнтів, які мають  право широкого вибору діючих  вищих навчальних закладів  відповідно до свого рівня підготовки та  матеріальних можливостей, для реалізації свого конституційного права на освіту.   Абітурієнт,  враховуючи  інформацію  про  рейтинг того чи іншого навчального закладу  по Україні ,  особисто приймає рішення  , вступати до  такого навчального закладу  ,чи ні.  Рішення  вступати  на навчання саме до Університету “Львівський Ставропігіон”  було прийнято особисто ОСОБА_2   , як і рішення  про  припинення навчання у цьому  навчальному закладі. У чому  саме   проявились  моральні страждання   , у чому вина  у їх заподіянні з боку відповідача ,позивачкою     конкретизовано та доведено у судовому засіданні не було.

                На підставі наведеного, суд вважає, що у позові  ОСОБА_1  слід відмовити.

                Керуючись ст.ст. 10,62,213-215,209 ЦПК України, ст.ст.901,903,  1166,1167 ЦК України ,суд

в и р і ш и в:

                у задоволенні позову  ОСОБА_1 до Університету «Львівський Ставропігіон» про відшкодування  матеріальної та моральної шкоди    - відмовити

                 Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд шляхом подачі заяви про оскарження протягом десяти днів після проголошення рішення та шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі такої заяви.

Головуюча