КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 759/24069/19 Головуючий у І-й інстанції - Сенько М.Ф.

апеляційне провадження № 22-ц/824/12602/2020 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.

при секретарі - Діденко А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019р. ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності.

В обґрунтуванні позову вказувала, що за рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР Волошиної ЖД. (номер запису про право власності 34576985 ) було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. Однак, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину вказаної квартири було припинено та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що в наслідок таких дій відповідачів було порушено право власності позивачки на вказану частку квартири, просила задовольнити позов та визнати незаконною й скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 34576985 ) та визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що здійснена 05.12.2019 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР Волошиною Жанною Дмитрівною (номер запису 34576985), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на цю частку квартири.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2254 грн. 00 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Судові витрати покласти на відповідачку.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримав з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Надіслала клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи, що явка в суд апеляційної інстанції не є обов`язковою у відповідності до вимог ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу у відсутність позивачки.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 лютого 2000 року, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва, позивачці ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 належало на праві спільної часткової власності по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.9,44).

Згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н.В. 18.03.2008 р. за реєстраційним №2272, ОСОБА_4 було відчужено належну їй частину квартири своєму синові ОСОБА_5 , відповідачу по справі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року у справі №759/8631/13 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації було стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію вартості його 1/2 частини у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 в розмірі 225400,00 грн., припинивши право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та визнавши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину даної квартири(а.с.3-5).

На виконання вказаного судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь відповідача компенсації вартості Ѕ частини спірної квартири було відкрито виконавче провадження, в процесі якого у зв`язку з невиконанням боржницею рішення суду, належну останній на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 лютого 2000 року Ѕ частину квартири виставлено на публічні торги. В результаті публічних торгів 1/2 частка спірної квартири не була реалізована.

Приватним нотаріусом КМНО Голяченко М.В. було посвідчено свідоцтво про те, що стягувач ОСОБА_1 виявив бажання залишити за собою непродане майно, в рахунок погашення боргу, що раніше належало на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва від 07 лютого 2000 року (а.с.54).

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

05 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради з приводу реєстрації на своє ім`я права власності на всю спірну квартиру, подавши при цьому державному реєстратору в якості правоустановчого документу на Ѕ частину спірної квартири вказаний договір дарування та документи виконавчого провадження про набуття вказаної частки спірної квартири.

Рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР Волошиною Ж.Д. (номер запису 34576985) було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н.В. 18.03.2008 р. за реєстраційним №2272,.

Проте, даний договір не міг бути визнаний підставою виникнення права власності, оскільки на час вчинення реєстраційних дій даний документ втратив свою силу на згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.12.2013р., яким припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що набута ним на підставі вказаного договору дарування, та стягнуто на його користь матеріальну компенсацію вартості цієї частини квартири.

Задовольняючи позов в частині скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції правильно виходив з того, що реєстрацію право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частки квартири від 18.03.2008 року здійснено на підставі недостовірних відомостей, поданих заявником, а відтак рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, як незаконне, з припиненням права власності ОСОБА_1 на частку даної квартири, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно можливе у випадку відсутності підстави для здійснення реєстрації, тобто нечинності укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування частини квартири №2272 від 18 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , є чинним та у судовому порядку не оскаржував ся, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, за яким було припинено право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину даної квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачкою не вірно обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки чинним законодавством не передбачено пред`явлення вимоги про скасування реєстраційної дії, а передбачено скасування судом рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, про що саме реєстратором вноситься запис до Державного реєстру прав, а не скасовується судом реєстраційна дія за обставин чинності рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Так, ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Частиною 1 даної норми закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до вимоги ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічна правова норма закріплена в ч.1 ст. 81 ЦПК України.

За правилом ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Позивачка, скориставшись своїм правом на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, звернулась до суду з вказаним позовом, розпорядившись при цьому своїми правами на власний розсуд, її вимоги ґрунтуються на Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Посилання в апеляційній скарзі на те, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині припинення права власності відповідача на спірну Ѕ частину, не заслуговують на увагу, оскільки застосування вказаних наслідків не є виходом за межі позовних вимог в частині припинення права власності, оскільки підлягає скасуванню державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку спірної квартири.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність його постановлення.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст.367, 374,375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Повний текст постанови виготовлений 23 листопада 2020 року.

Головуючий

Судді: