Ухвала

Іменем України

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 755/9805/19

провадження № 61-16356ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року у складі судді: Чех Н. А., та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., у справі за скаргою ОСОБА_1 , на дії головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годзь Євгена Івановича, стягувач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годзь Є. І.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Деснянському районному відділі державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 49749567 з виконання виконавчого листа № 2-223, виданого 30 липня 2010 року Дніпровським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 643 438,32 грн. Виконавчий лист № 2-223 був виданий 30 липня 2010 року на підставі рішення Дніпровського районного суду у справі № 2-223/10, яке набрало законної сили 21 червня 2010 року.

Однак, лише 31 грудня 2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Є.І. з грубим порушенням строків пред`явлення виконавчого документа до виконання було розглянуто заяву стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 2-223 від 30 липня 2010 року та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49749567 від 31 грудня 2015 року.

ОСОБА_1 вказувала на порушення державним виконавцем положення частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

ОСОБА_1 просила: визнати дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження; поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року, поновлено ОСОБА_1 строк для подання скарги та залишено скаргу без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавчий лист вже пред`являвся стягувачем до виконання, та був повернутий, таким чином дійшов висновку, що строк стягувачем не пропущено, а постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження є правомірною. Суд виходив з того, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києва та 04 листопада 2014 року повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач 23 липня 2015 року повторно пред`явив виконавчий лист до виконання та 31 грудня 2015 року головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі. ОСОБА_1 , так само як і ОСОБА_3 , у відношенні якої відкрито 31 грудня 2015 року виконавче провадження, є солідарними боржниками. Отже, стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання як до усіх солідарних боржників, так і до кожного окремо. Банк звернувся у грудні 2015 року до державної виконавчої служби щодо примусового виконання судового рішення по відношенню до ОСОБА_3 , яка ні постанову про відкриття виконавчого провадження у грудні 2015 року, ні постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у квітні 2016 року не оскаржила. Отже, сама ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником, та по відношенню до якої здійснюються дії у межах виконавчого провадження, відповідні дії не оскаржує. Суд на підставі направленої державному виконавцю представником ПАТ «УкрСиббанк» від 02 квітня 2018 року заяви, встановив, що стягувач цікавився ходом примусового виконання виконавчого документа безпосередньо стосовно ОСОБА_3 . Таким чином, підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №49749567 та скасування постанови від 31 грудня 2015 року про відкриття виконавчого провадження стосовно боржника ОСОБА_3 у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виданого Дніпровським районним судом м. Києва виконавчого листа №2-223 від 30 липня 2010 року про стягнення кредитної заборгованості відсутні, оскільки самим боржником не оскаржені відповідні дії.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що постановою від 24 травня 2018 року державним виконавцем змінено одного боржника іншим шляхом внесення виправлення до постанови про відкриття провадження, оскільки ОСОБА_3 такі дії не оскаржує і відповідна постанова про внесення виправлення не була предметом оскарження у суді першої інстанції, а відтак і перевірки. ОСОБА_1 не доведені обставин, які свідчать, що саме оскарженими діями державного виконавця про відкриття виконавчого провадження по відношенню до іншого боржника порушені її права.

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала 04 листопада 2020 року до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу, який саме виконавчий лист щодо ОСОБА_1 пред`являвся до виконання. Тому не зрозумілим є те, яким чином судами встановлено факт, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив. ОСОБА_1 не отримувала жодної постанови по виконавчому провадженні, а всі документи були спрямовані іншому боржнику. Незважаючи на встановлення порушення державним виконавцем ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема, щодо протиправної заміни сторони виконавчого провадження, суди не задовольнили вимогу про визнання дій державного виконавця незаконними. Суди не зробили жодних висновків в частині щодо винесення постанови про виправлення помилки від 24 травня 2018 року, хоча на її незаконність було посилання у скарзі. Постанова про відкриття провадження була винесена державним виконавцем щодо боржника ОСОБА_3 . При винесенні постанови про виправлення описки від 28 грудня 2015 року державний виконавець зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена відносно ОСОБА_1 , однак тоді така постанова є незаконною, оскільки у ній невірно указані відомості про боржника. Суди не дали оцінку тому, на якій правовій підставі ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, тоді як воно було відкрито відносно ОСОБА_3 . Статус боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 набула лише 24 травня 2018 року. Державний виконавець через три роки після відкриття виконавчого провадження фактично змінив суть постанови про відкриття виконавчого провадження. Жодною нормою права не передбачено право державного виконавця вносити виправлення у процесуальні документи щодо зміни боржника. Таким чином, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 на підставі виконавчого листа щодо ОСОБА_1 є незаконним та у спосіб, що не передбачено Законом України «Про виконавче провадження». У ОСОБА_1 відсутні будь-які обтяження, арешти та заборони в межах будь-якого виконавчого провадження і суди не надали належної оцінки тому, що стягувач звернувся до ОСОБА_1 з пропущенням строку для пред`явлення виконавчого листа для примусового виконання.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2010 року у справі № 2-223/2010 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 643 438,32 грн. Рішення суду набрало законної сили 21 червня 2010 року. Виконавчий лист на примусове виконання рішення видано 30 липня 2010 року.

23 липня 2015 року представник АТ «УкрСиббанк» подав до відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві заяву про примусове виконання рішення суду та виконавчий лист № 2-223/2010 про стягнення на користь стягувача солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 грошових сум. 31 грудня 2015 року головний державний виконавець Годзь Є. І. відкрив виконавче провадження 49749567 стосовно боржника ОСОБА_3

31 грудня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49749567 та вчинено ряд виконавчих дій по примусовому виконанню судового рішення стосовно ОСОБА_3 . Згідно з наявним у матеріалах справи супровідним листом від 20 квітня 2016 року №394/13 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на адресу боржника ОСОБА_3 було направлено постанову від 20 квітня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В подальшому у виконавчому провадженні № 49749567 державним виконавцем було винесено постанову від 24 травня 2018 року про виправлення помилки у процесуальному документі, згідно з якою було постановлено: «Внести виправлення до документу «Постанова про відкриття виконавчого провадження» від 24 лютого 2018 року та внести виправлення до документу «Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження»: а саме прізвище боржника зазначити ОСОБА_1 ».

Відповідно до письмових пояснень начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУМЮ Бучацького Ю. О. встановив, що виконавчий лист № 2-223 від 30 липня 2010 року виданий Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 950 грн надійшов до відділу для виконання 03 серпня 2010 року. 21 травня 2012 року на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Повторно указаний виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 950,00 грн надійшов до відділу для виконання 04 жовтня 2012 року, який також було повернуто державним виконавцем стягувачу 07 червня 2013 року на підставі пункту 2 статті 47 зазначеного Закону. В подальшому 20 травня 2014 року стягувач знову подав виконавчий лист до виконання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 950,00 грн, з приводу чого державним виконавцем відповідно до пункту 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову від 16 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження та направлення до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві за місцем отримання пенсії боржника. Додатково Бучацьким Ю. О. було повідомлено, що надати постанови про відкриття виконавчих проваджень та постанов про повернення (закінчення) виконавчих проваджень АСВП (спецрозділ) не має можливості, оскільки, згідно із підпунктами 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить три роки, тому виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягали знищенню.

Суди встановили, що протягом 2018 та 2019 років Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (Деснянський район) здійснювались відрахування та виплати стосовно ОСОБА_1 з утриманням 20% від її доходу.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У частині четвертій статті 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Встановивши, що державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження відносно ОСОБА_3 права чи свободи ОСОБА_1 не порушено, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні скарги.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди не зробили висновків в частині щодо винесення постанови про виправлення помилки у виконавчому листі від 24 травня 2018 року є необґрунтованим, оскільки у скарзі ОСОБА_1 просила визнати дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 , на дії головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годзь Євгена Івановича, стягувач - акціонерне товариство «УкрСиббанк».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков