Постанова

Іменем України

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 133/3293/18

провадження № 61-14345св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області в складі судді Сєчко В. Л. від 11 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду в складі суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М., Панасюка О. С., від 04 червня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки.

Позов мотивований тим, що 15 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір №014/035-05/50513, відповідно до умов якого банк надав позивачу грошові кошти в сумі 49 500 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 14 червня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки від 15 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1267, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нежиле приміщення, а саме магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з прибудованим кафе та спорудою, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності, виданого Козятинською міською радою від 12 січня 2005 року.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості по даному договору. Рішенням Козятинського міськрайонного суду від 17 січня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість по кредиту в сумі 552 020,08 грн.

Виконавчий лист №2-7/2011, виданий Козятинським міськрайонним судом від 16 травня 2011 року, був направлений для примусового виконання до ВДВС Козятинського МРУЮ, та 08 липня 2011 року було відкрито виконавче провадження № 27558318. За результатами двох прилюдних торгів дане майно не було реалізоване. ВДВС Козятинського МРУЮ було запропоновано банку в рахунок погашення боргу залишити за собою нереалізоване майно, однак банк відмовився. Постановою державного виконавця ВДВС Козятинського МРУЮ від 27 березня 2012 року виконавчий лист №2-7/2011 від 16 травня 2011 року повернуто стягувачу.

Банк звернувся до суду з заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 травня 2018 року (цивільна справа № 2-7/11) банку відмовлено у видачі дублікатів виконавчих листів та поновлення строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання банку. Вказана ухвала суду першої інстанції набула чинності на підставі постанови Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2018 року.

Той факт, що після закінчення строку дії іпотечного договору - 14 червня 2017 року не виключено відомості про наявність іпотеки щодо об`єкту власності позивача - кафе «Блеф», а банк з власної ініціативи не бажає вжити заходів щодо виключення цих відомостей, позивач звернувся до суду з даним позовом і просив суд визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 15 червня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи не встановлено факту виконання основного зобов`язання, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки. Кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», однак в даній справі це не є підставою для припинення іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, апеляційний суд зазначив, що на час перегляду справи у апеляційному порядку, частина третя статті 49 Закону України «Про іпотеку» не містить положень про припинення іпотеки за рішенням суду якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Банк не скористався своїм правом отримати предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. До спірних правовідносин застосується положення Закону України «Про іпотеку», зокрема, частини третьої статті 49 цього Закону. Апеляційний суд безпідставно послався на редакцію указаної статті станом на момент апеляційного перегляду даної справи і не врахував її редакцію станом на момент звернення до суду із даним позовом. Крім того, ухвалюючи рішення в справі, суди не застосували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-222цс15.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір №014/035-05/50513, відповідно до умов якого банк надав позивачу грошові кошти в сумі 49 500 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 14 червня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки від 15 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1267, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нежиле приміщення, а саме магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з прибудованим кафе та спорудою, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності, виданого Козятинською міською радою від 12 січня 2005 року.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 серпня 2018 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 в позові до АТ «Райффайзен Банк Аваль» про виключення відомостей щодо спірної іпотеки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек нерухомого майна. Цим рішенням установлено, що виконавчий лист № 2-7/2011 р., виданий Козятинським міськрайонним судом Вінницької області 16 травня 2011 року був направлений для примусового виконання до ВДВС Козятинського МРУЮ, яким 08 липня 2011 року, було відкрито виконавче провадження № 27558318 зі стягнення спірної заборгованості. За результатами проведення двох прилюдних торгів спірне майно не було реалізовано. ВДВС Козятинського МРУЮ було запропоновано банку в рахунок погашення боргу, як іпотекодержателю, залишити за собою нереалізоване майно, однак АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило про відмову залишити за собою нерухоме майно. Постановою державного виконавця ВДВС Козятинського МРУЮ від 27 березня 2012 року, виконавчий лист № 2-7 від 16 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу за кредитним договором повернуто стягувачу.

На час розгляду даної справи зобов`язання за кредитним договором не виконано, основне зобов`язання не припинено, ОСОБА_1 не виконує умови договору, не сплачує кредит, ніяких заходів щодо погашення заборгованості на кредитним договором не вживає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив припинити іпотеку за іпотечним договором від 15 червня 2007 року.

Станом на момент подання відповідних позовних вимог підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції, згідно з якою іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частини першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачене рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусове виконання рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин.

Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV у редакції, що була чинною на час існування спірних правовідносин, визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

За змістом указаної норми підставою для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація у розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин.

Норми Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, дозволяли державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Підстави припинення іпотеки передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про іпотеку» якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Таким чином, якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є безумовною підставою для припинення іпотеки.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-133цс17.

Системний аналіз положень статей 3, 17, 49 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що припинення іпотеки у зв`язку із застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.

Зазначений правовий висновок щодо застосування норм Закону України «Про іпотеку» викладено у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-222цс15.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 715/277/17 (провадження № 61-13169св18) та від 24 жовтня 2019 року в справі № 145/2070/16-ц (провадження № 61-33346св18).

Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо можливості відступу від указаних висновків. Підстав для відступу від таких висновків у даній справі колегія суддів не вбачає.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що банк як іпотекодержатель не використав свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог щодо виконання зобов`язання за кредитним договором та врахувавши, що порушене право банку відновлено не було, заборгованість за спірним кредитним не погашена, судове рішення про стягнення коштів залишилось невиконаним, що не заперечувалось позивачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі про припинення іпотеки.

Помилкове зазначення апеляційним судом редакції частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» станом на момент апеляційного перегляду справи, а не редакції указаної статті станом на момент звернення до суду із даним позовом, не призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів бере до уваги те, що 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким внесено зміни до частин другої, третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку», згідно із якими якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припинена за рішенням суду.

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI передбачено, що дія цього не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Такі висновки також містить постанова Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 715/277/17 (провадження № 61-13169св18).

Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів наявності підстав для припинення спірної іпотеки та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

Є. В. Петров