Справа № 201/7015/20

Провадження № 2/201/2729/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12 листопада 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 27 липня 2020 року звернулася ОСОБА_1 із зазначеною позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить змінити спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року у справі № 201/9675/18 (2/201/2894/2018), та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій 3500 грн. щомісяця, починаючи стягнення з лютого 2019 року, або в іншому випадку з дня пред`явлення даного позову до досягнення повноліття.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що 12 грудня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку відповідача, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06 вересня 2018 року. На момент ухвалення судового рішення відповідач мав постійне місце роботи та стабільний дохід. Проте у лютому 2019 року відповідач звільнився з роботи та виїхав за межі України. З огляду на мінливість та нерегулярність доходу відповідача, беручи до уваги забезпечення стабільності утримання неповнолітньої дитини, позивач вважає за необхідне визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 3500 грн., виходячи з середньомісячної заробітної плати по м. Дніпро згідно з даними Мінфіну (а.с.1-9). Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 липня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.30).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.31).

До суду 10 серпня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.32).

Ухвалою судді від 10 серпня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів(а.с. 33-34).

Позивач надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала (а.с.44).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06 вересня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначила, що на даний час відповідач не має постійного місця роботи та має мінливий дохід, а тому вона була вимушена звернутися до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів на утримання з частки від заробітку відповідача та тверду грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч.1 ст. 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. 183, 184 СК України.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Ураховуючи зміст ст. 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Крім того, частина 2 ст. 184 СК України визначає, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

При визначенні розміру аліментів суд враховує положення ст. 184 СК України, а також відсутність відомостей про доходи відповідача, виходячи із встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд приходить до висновку, що розмір аліментів у сумі по 2 500 грн. щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дітей.

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку про доцільність зміни способу стягнення аліментів на стягнення щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 2 500 грн., що підлягає індексації відповідно закону, задовольнивши таким чином позовні вимоги частково.

Згідно із роз`ясненнями наданими у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 180-182, 183, 184 СК України, ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, стягнутих на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року, і стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 500 (двох тисяч п`ятсот грн.) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили.

Розмір аліментів щорічно підлягає індексації відповідно до закону на підставі ч. 2 ст. 184 СК України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2020 року.

Суддя С.О. Демидова