КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/6676/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/9510/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Суханової Є.М., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційними скаргами ОСОБА_1 за вхідними номерами 58020, 58024, 58026 на ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мороз Руслани Дмитрівни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

23 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мороз Руслани Дмитрівни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації.

24 квітня 2020 року представником позивача подано заяви про забезпечення позову, в яких той просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві власності, на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на праві власності, на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_4 на праві власності.

Заяви мотивовані тим, що невжиття даних заходів може утруднити виконання рішення суду.

Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року у задоволенні зазначених заяв про забезпечення позову відмовлено.

На обґрунтування зазначених ухвал місцевий суд зазначив, що заявником не обґрунтовано у чому полягають об`єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду у даній справі, не наведено обґрунтованих доказів, які б свідчили про те, що існує реальна загроза його невиконання чи утруднення виконання, що свідчить про те, що наведені у заяві доводи ґрунтуються лише на припущеннях, які не можуть бути покладеними в обґрунтування відповідної ухвали.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяв про забезпечення позову.

Не погоджуючись із даними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційними скаргами за вхідними номерами 58020, 58024, 58026 на ухвали Дарницького районного суду м. Києвавід 22 травня 2020 року, посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначених судових рішень, а також порушення норм процесуального права при їх ухваленні.

Просить скасувати ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року, які перешкоджають належному захисту права позивача на забезпечення позову і направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.

Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційних скаргах, у межах доводів та вимог апеляційних скарг, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та ( або ) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов`язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 23 квітня 2020 року звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив, зокрема,

визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , за яким він,як дарувальник, передав у власність обдарованої квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ,

визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за яким він, як дарувальник, передав у власність обдарованої квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ,

визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким він як дарувальник передав у власність обдарованого квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 ( а.с. 2-9 т. 1 ).

24 квітня 2020 року представником позивача подано заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві власності, на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на праві власності, на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_4 на праві власності ( а.с. 68-82 т. 1 ).

Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року у задоволенні поданих заяв про забезпечення позову відмовлено

( а.с. 117-122 т. 1 ).

З приводу ухвалених судових рішень, які оскаржуються, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( суддя ) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18

( провадження №61-5051св19 ).

На переконання суду апеляційної інстанції, зазначені заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, а тому суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяв про забезпечення позову дійшов правильного та обґрунтованого висновку.

Окрім цього, на переконання суду другої інстанції, відсутній зв`язок між заявленимпозивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги ітакий захід не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

За таких обставин, місцевий суд правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 5, 13, 76-81, 149, 150, 259, 263 ЦПК України, ухвалив законні та обґрунтовані судові рішення.

А тому, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість судових рішень, а також порушення норм процесуального права при їх ухваленні, зокрема, ст.ст. 149, 150, 263 ЦПК України, з точки зору апеляційного суду та в силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.

Інші обставини, зазначені апелянтом, зокрема, про те, що невжиття вказаних видів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання у майбутньому можливого рішення не підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Відтак, викладені у апеляціях доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судові рішення, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, не можуть бути скасованими у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судовогорішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 149-150, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 за вхідними номерами 58020, 58024, 58026 залишити без задоволення, а ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мороз Руслани Дмитрівни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: В.В. Гуль

Є.М. Суханова