ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«16» листопада 2020 року

м. Харків

справа № 638/5001/17-ц

провадження № 22ц/818/4734/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів -         Котелевець А.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря – Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач – ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , представник відповідача за зустрічним позовом – Сєрий В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року в складі судді Подус Г.С.

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на утримання квартири, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_3 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровані за цією адресою.

Зазначив, що ОСОБА_3 як співвласник не приймає участі в утриманні вказаної квартири.

Вказав, що має статус інваліда війни другої групи, що дає право на пільги на сплату комунальних платежів, якими він не може скористатися, оскільки у цій квартирі також зареєстрований відповідач, тому він змушений сплачувати всі комунальні платежі у повному обсязі.

Зазначив, що за період з 01 січня 2012 року по 01 березня 2015 року ним понесено витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 8779,11 грн та з 01 квітня 2018 року по 01 квітня 2019 року – 6162,50 грн, а всього 14 941,61 грн.

Вказав, що ним за власний рахунок проведено ремонт квартири, витрати на який склали 24 953,99 грн, проведено утеплення стін вартістю 15 775,00 грн, заміну вхідної двері вартістю 9450,00 грн та заміну газової плити вартістю 4421,00 грн, та половину цих витрат на утримання квартири має бути стягнуто з відповідача.

Зазначив, що йому завдано і моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000,00 грн, оскільки ці обставини змушують його хвилюватися та завдають йому душевних та фізичних страждань.

Просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 14 941,61 грн у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири; 27 199,49 грн витрат на проведення ремонту; моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн; поділити особові рахунки, які відкриті в Комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі», Товаристві з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», Комунальному підприємстві «Жилкомсервіс», Комунальному підприємстві «Харківводоканал» та Комунальному підприємстві «Харківобленерго» для нарахування та утримання оплати за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частках по Ѕ.

Не погоджуючись з позовом, у березні 2019 року ОСОБА_3  звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділення Ѕ площі квартири та розділ особистих рахунків.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак не проживає у цій квартирі через неправомірні дії ОСОБА_1 , внаслідок яких він змушений був переселитися до с. Руська Лозова Харківської області.

Вказав, що рішенням суду за ним закріплено одну кімнату у вказаній квартирі, однак фактично ОСОБА_1 користується всією квартирою.

Зазначив, що не має нести витрати на сплату комунальних послуг та ремонт квартири, оскільки не проживає у ній, адже ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у проживанні, не виділив йому Ѕ частину квартири в натурі, що унеможливлює розподіл особових рахунків.

Вказав, що має право на компенсацію за користування ОСОБА_1 його частиною квартири, про що він повідомляв його листом з пропозицією оплати проживання у його частині квартири у розмірі 1000,00 грн на місяць, однак протягом 74,5 місяців ОСОБА_1 не сплачував йому жодних коштів. Тому, він має право на стягнення на його користь коштів у розмірі 74 500,00 грн. Також зазначив, що йому завдано моральної шкоди, яка входить до цієї суми.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь за незаконне заволодіння його власністю та використання у корисливих цілях його Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 спричинену загальну шкоду у розмірі 74 500,00 грн; зобов`язати ОСОБА_1 з метою вирішення спірних питань, пов`язаних з квартирою за адресою: АДРЕСА_1 згідно закону виділити у натурі по Ѕ частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг та не перешкоджати йому у заселенні до своєї частини квартири, а при необхідності - здачі в оренду своєї Ѕ частини площі квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 – задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7470,80 грн у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири; в іншій частині позову – відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не надано розрахунку витрат на сплату комунальних послуг, а сума вимог не відповідає наданим документам. Зазначив, що він не користувався наданими комунальними послугами та оплачує їх за місцем фактичного проживання, а ремонт у квартирі проведено без його згоди. Вказав, що ОСОБА_1 не доведено, що квартиру неможливо виділити у натурі, та оскільки відповідач володіє всією квартирою, тому й повинен вирішувати питання щодо експертизи. Зазначив, що ОСОБА_1 замінив вхідні двері до квартири та не надав йому ключі, обіцяв сплачувати йому за користування його частиною квартири, однак не платив. Позовні вимоги щодо розподілу рахунків на оплату за комунальні послуги судом упереджено не задоволені, а вимоги про стягнення з нього моральної шкоди є безпідставними, навпаки, моральна шкода спричинена йому. При цьому вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

05 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшли клопотання про залучення до участі у справі перекладача, яке залишено без задоволення на підставі статті 75 ЦПК України; про залучення до матеріалів справи заяви про відвід судді суду першої інстанції, заява про звільнення від сплати судового збору та повернення судового збору, сплаченого до суду першої інстанції. У заяві ОСОБА_3 просив частково змінити ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2019 року та звільнити його від сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, повернути йому раніше сплачений судовий збір у розмірі 2281,00 грн, про що постановити ухвалу, яка не розглядалася, оскільки питання щодо повернення судового збору має вирішуватися судом тієї інстанції, до якого його сплачено. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору – відмовлено та залишено його зустрічний позов без руху. За подання зустрічного позову ОСОБА_3 сплачено судовий збір у розмірі 2281,00 грн (а.с. 186, том 1).

ОСОБА_3 неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотаннями щодо повернення сплаченого ним судового збору у зв`язку з його скрутним майновим станом.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору та повернення сплаченого судового збору – відмовлено. Питання щодо повернення судового збору розглянуто судом першої інстанції. Крім того, такої підстави для повернення сплаченого судового збору як скрутний майновий стан вимоги статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачають. Вказана ухвала є чинною та не оскаржувалась.

12 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що ОСОБА_3 з 04 липня 2003 року постійно мешкав та мешкає у належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_2 . Жодного судового рішення або процесуального документа правоохоронних органів про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення прав ОСОБА_3 немає.

12 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшла заява про письмовий допит ОСОБА_1 , яку долучено до матеріалів справи.

30 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшли заява № 1 та заява № 2, які стосуються фактично відводу головуючій – судді Бурлака І.В., від розгляду яких в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції він відмовився.

09 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, в якій він фактично підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Також, вказав, що він зареєстрований в спірній квартирі, однак не проживає в ній у зв`язку з неадекватною поведінкою ОСОБА_1 . Зазначив, що ОСОБА_1 змінив вхідні двері та не надав йому ключі. Вважав, що його апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково, рішення суду – змінити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 як співвласник квартири має нести витрати на її утримання, а саме зі сплати комунальних послуг, тому половина сплаченої ОСОБА_1 суми підлягає стягненню з нього; інші вимоги як первісного, так і зустрічного позову визнані судом необґрунтованими.

Проте, повністю з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками кожен по Ѕ частині квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2016 року та 22 січня 2014 року, а також свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1995 року (а. с. 9-13, том 1).

Місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано за вказаною адресою (а. с. 6, 127, том 1).

ОСОБА_3 мешкає без реєстрації з 2012 року у АДРЕСА_2 , у будинку, що належить йому на праві приватної власності, що підтверджується довідкою Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 27 серпня 2018 року № 02-22/2459 (а. с. 116, том 1).

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 та копією довідки Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 12 вересня 2016 року № 781 (а. с. 7-8, том 1).

На підтвердження оплати комунальних послуг ОСОБА_1 надано копії квитанцій від 20 лютого 2012 року на суму 124,00 грн, від 20 березня 2012 року на суму 123,80 грн, від 06 квітня 2012 року на суму 173,90 грн, від 03 травня 2012 року на суму 127,50 грн, від 06 червня 2012 року на суму 116,00 грн, від 07 липня 2012 року на суму 106,00 грн, від 05 вересня 2012 року на суму 148,00 грн та 160,00 грн, від 05 січня 2013 року на суму 350,50 грн, від 02 лютого 2013 року на суму 439,71 грн, від 06 березня 2013 року на суму 370,20 грн, від 30 березня 2013 року на суму 338,40 грн, від 09 квітня 2013 року на суму 332,50 грн, на суму 198,60 грн, від 07 серпня 2013 року на суму 92,00 грн, від 05 вересня 2013 року на суму 118,20 грн, на суму 113,07 грн, від 11 вересня 2013 року на суму 99,80 грн, від 12 листопада 2013 року на суму 220,05 грн, від 28 січня 2014 року на суму 277,57 грн, від 06 березня 2014 року на суму 249,63 грн, від 06 березня 2014 року на суму 173,70 грн, від 06 травня 2014 року на суму 428,90 грн, від червня 2014 року на суму 407,17 грн, від листопада 2014 року на суму 774,34 грн, від грудня 2014 року на суму 271,26 грн, від 16 квітня 2015 року на суму 2444,21 грн, від 07 квітня 2018 року на суму 1050,00 грн, від 07 квітня 2018 року на суму 990,55 грн, від 14 червня 2018 року на суму 468,94 грн, від 17 вересня 2018 року на суму 379,42 грн, від 07 травня 2018 року на суму 385,90 грн, березня 2019 року на суму 668,18 грн, від 19 лютого 2019 року на суму 651,62 грн, від 13 травня 2019 року на суму 407,22 грн, від 13 квітня 2019 року на суму 356,11 грн, від 11 липня 2018 року на суму 522,96 грн, від 15 серпня 2018 року на суму 316,52 грн, від грудня 2018 року на суму 712,01 грн, від січня 2019 року на суму 689,93 грн, від жовтня 2018 року на суму 301,91 грн, від 19 листопада 2018 року на суму 303,28 грн (а. с. 14-24, 147, 214-218, том 1).

Також ОСОБА_1 надано копії квитанцій за 2006-2008 роки щодо сплати по 350,00 грн на рахунок погашення заборгованості за договором № 1.980.06.22-216 від 29 серпня 2006 року та про придбання будівельних матеріалів та побутових речей, копію договору про доставку дверей від 02 серпня 2018 року, про виконання робіт з утеплення стін від 13 травня 2017 року (а. с. 25-55, 220-221, 222-224, 225-228, том 1).

Як вбачається з повідомлення та квитанції Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за адресою: вулиця Старицького, №16, квартира № 2, м. Харків, станом на вересень 2018 року по цій квартирі утворилась заборгованість у розмірі 15 284,60 грн (а. с. 144-145, том 1).

З повідомлення про сплату Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» від 14 березня 2018 року вбачається, що заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 лютого 2018 року складає 1008,52 грн. У лютому 2018 року нараховано ще 45,92 грн (а. с. 146, том 1).

Як вбачається з постанови про відмову у відкритті кримінальної справи від 16 серпня 2012 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виник конфлікт щодо розподілу майна. ОСОБА_3 звернувся із заявою про виселення родичів брата ОСОБА_1 (а. с. 153, том 1).

У провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала справа № 2-10059/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні ним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року встановлено порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 , закріпивши за ОСОБА_1 право користування житловими кімнатами площею 11,90 кв м та 10,70 кв м; встановлено порядок користування житловим приміщенням - спірною квартирою, закріпивши за ОСОБА_3 право користування житловою кімнатою площею 16,70 кв м; коридор, технічну шафу, санвузол та кухню у квартирі залишено в загальному користуванні сторін; вселено ОСОБА_3 в квартиру та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні житловою кімнатою площею 16,70 кв м та підсобними приміщеннями у квартирі. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково, вселено його до спірної квартири та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою. В решті позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено (а. с. 203-204, том 1).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою. При цьому не надав ані доказів його звернення до виконавчої установи щодо примусового виконання судового рішення ані до правоохоронних органів щодо порушення його прав.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції пояснив, що він не чинить перешкод у користуванні спірною квартирою його брату. Він добровільно переїхав проживати у село, де до сьогодення і проживає. Не заперечував проти того, що дійсно змінив вхідні двері, оскільки вони були вже непридатні до користування. Ключі від спірної квартири братові він не надавав, оскільки у них склалися неприязні стосунки, а він їх у нього не просив. Ключі від спірної квартири може надати навіть зараз, якщо вони брату потрібні.

28 листопада 2016 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_1 листа з пропозицією сплачувати за користування його частиною житлової площі у спірній кватирі по 500,00 грн за кожну особу на місяць. Вказаний лист отримано ОСОБА_1 01 грудня 2016 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а. с. 156, 157, том 1).

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 14 941,61 грн судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані.

Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Це, зокрема, витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

При цьому тлумачення вказаної статті свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об`єкту права власності, а певному суб`єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб`єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб`єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, провадження № 61-11120св18.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 є власником Ѕ частини вказаної квартири, а тому разом із ОСОБА_1 повинен виконувати обов`язок по утриманню майна згідно своєї частки та нести тягар відповідальності перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними з цим майном.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з 2012 року ОСОБА_3 у спірній квартирі не мешкає та, відповідно, не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії.

З рахунку на сплату послуг Комунального підприємства «Харківводоканал» вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , встановлені квартирні прилади обліку води (а. с. 103, том 1).

Тобто, в цьому випадку використання газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також електричної енергії мало місце лише для потреб ОСОБА_1 , а не для утримання самої квартири, а тому вони не є витратами в розумінні статті 360 ЦК України. Договори щодо надання комунальних послуг також укладені з ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі, не користується вищезазначеними послугами, а оплата за їхнє використання здійснюється відповідно до кількості спожитих послуг саме ОСОБА_1 , який проживає у квартирі та користується ними, судова колегія не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_3 витрат, понесених ОСОБА_1 на оплату всіх комунальних послуг.

Оскільки послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, судова колегія вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 Ѕ частину коштів, сплачених ОСОБА_1 лише за ці послуги.

З наданих ОСОБА_1 копій квитанцій (а. с. 14-24, 214-218, том 1) вбачається, що за вказаний ним у позовній заяві період з 01 січня 2012 року по 01 березня 2015 року та з 01 квітня 2018 року по 01 квітня 2019 року за послуги з опалення та утримання будинку і прибудинкової території ним сплачено суму коштів у розмірі: 30,00 + 71,00 + 30,00 + 70,80 + 20,00 + 105,75 + 20,00 + 70,00 + 25,00 + 50,00 + 35,00 +20,00 + 70,00 + 25,00 + 50,00 + 35,00 + 20,00 + 46,00 + 20,00 + 46,00 + 20,00 + 44,00 + 185,00 + 44,79 + 218,82 + 44,00 + 237,00 + 46,10 + 218,00 + 44,00 + 232,00 + 46,15 + 75,00 + 49,00 + 46,60 + 37,58 + 42,00 + 40,90 + 100,40 + 46,84 + 160,75 + 48,63 + 157,68 + 93,90 + 64,11 + 46,09 + 344,93 + 93,13 + 160,17 + 189,48 + 48,63 + 13,40 + 243,15 + 1361,66 + 61,88 + 82,25 +10,00 + 87,93 + 87,93 + 87,93 + 87,93 + 80,06 + 83,49 + 77,15 + 83,24 + 77,15 + 77,25 = 6687,63 грн.

Ѕ частина цих витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 3343,82 грн.

Отже, оскаржуване рішення суду у цій частині вимог ОСОБА_1 необхідно змінити, зменшивши суму стягнення коштів з ОСОБА_3 на його користь з 7470,80 грн до 3343,82 грн.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на проведення ремонту в розмірі 27 199,49 грн та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, а також про поділ особових рахунків, які відкриті в Комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі», Товаристві з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», Комунальному підприємстві «Жилкомсервіс», Комунальному підприємстві «Харківводоканал» та Комунальному підприємстві «Харківобленерго» для нарахування та утримання оплати за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частках по Ѕ, судом першої інстанції відмовлено. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті апеляційного провадження, тому підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що позивач, заявивши вимоги про поділ особових рахунків для оплати житлово-комунальних послуг, клопотань про залучення до участі у справі житлово-експлуатаційних організацій чи об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та/або організацій, що надають житлово-комунальні послуги та, відповідно, відкривають та ведуть особові рахунки для оплати житлово-комунальних послуг, не заявляв.

ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до підприємств, які надають комунальні послуги, для укладення відповідних договорів на погоджених сторонами умовах і тільки в разі виникнення спору може звернутися до суду з позовом до відповідачів, які надають такі послуги, про захист порушених прав.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 569/4190/15-ц, провадження № 61-14114св18, від 22 травня 2020 року у справі № 694/626/18, провадження № 61-47769св18.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про зобов`язання ОСОБА_1 виділити у натурі по Ѕ частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг судова колегія виходить з наступного.

Частинами першою, другою та третьою  статті 358 ЦК України  встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, не є правом, що самостійно реалізується особою, яка бажає виділу, а має здійснюватись на підставі укладеного між усіма співвласниками договору.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20  «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі кватири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Доказів того, що технічні характеристики спірної квартири та її конструктивні особливості дають можливість виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися співвласниками спірної квартири без порушення прав один одного, матеріали справи не містять.

Клопотань щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи від учасників справи не надходило.

Твердження ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 не доведено, що частину квартири неможливо виділити у натурі, та оскільки відповідач володіє всією квартирою, тому й повинен вирішувати питання щодо експертизи, є безпідставними, оскільки вимог щодо виділу квартири в натурі заявлені саме ним та в силу вимог частини 1 статті 81 ЦПК України він повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Виходячи з викладеного, підстав для задоволення зустрічного позову у цій частині вимог також немає.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь за незаконне заволодіння його власністю та використання у корисливих цілях його Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , спричинену загальну шкоду у розмірі 74 500,00 грн, судова колегія виходить з того, що ОСОБА_3 помилково розтлумачено вимоги статті 358 ЦК України як такі, що дають йому підстави вимагати матеріальної компенсації у спірних правовідносинах.

Дійсно, частиною 3 статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак, у даній справі не вирішено питання щодо встановлення співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток, відповідно, не йде мова про неможливість надання позивачу за зустрічним позовом частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності.

Обґрунтовуючи розмір грошового відшкодування, ОСОБА_3 виходив з того, що він пропонував ОСОБА_1 сплачувати йому суму коштів за користування всією квартирою. Однак, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких договірних відносин між сторонами щодо оренди майна чи іншого характеру не виникло. За таких умов, вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_1 суми коштів у зазначеному розмірі є безпідставними. Зазначаючи, що до вказаної суми також входить розмір завданої моральної шкоди, ОСОБА_3 не вказав, у якому саме розмірі він оцінює моральну шкоду, та підстав для відшкодування йому моральної шкоди також не надав.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати йому у заселенні до своєї частини квартири, а при необхідності здачі в оренду своєї Ѕ частини площі квартири, судова колегія виходить з того, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року вселено ОСОБА_3 до спірної квартири та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою, та ОСОБА_3 не позбавлений права на звернення такого судового рішення до примусового виконання. Отже, підстав для розгляду таких вимог у межах цієї справи не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо порушень норм процесуального права є необґрунтованими та висновків суду по суті його зустрічного позову не спростовують.

Посилання ОСОБА_3 щодо того, що сторони не були належним чином повідомлені про розгляд справи, спростовуються матеріалами справи, а саме заявами сторін від 23 липня 2020 року, з яких вбачається, що їм відомо про те, що розгляд справи призначено саме на цю дату (а. с. 68, 69, том 2).

Оскільки доведеним є лише розмір витрат на оплату комунальних послуг, судова колегія вважає за необхідне рішення суду – змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з 7470,80 грн до 3343,82 грн.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Від сплати судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 звільнено ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року. ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як інвалід 2 групи на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, підстав для розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368,  п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 – 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року – змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на оплату комунальних послуг з 7470,80 грн до 3343,82 грн.

В іншій частині рішення суду – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                І.В. Бурлака

Судді                                                        А.В. Котелевець

                                                                       В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 20 листопада 2020 року.