Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 445/2464/14-ц

провадження № 61-2010св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Золочівська державна нотаріальна контора Львівської області, П`ята львівська державна нотаріальна контора, Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 рокув складі судді Кіпчарського О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 рокув складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Золочівське МБТІ»), Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області (далі - Золочівська державна нотаріальна контора), П`ятої львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області (далі - Підгайчиківська сільська рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень сільської ради, свідоцтва про право власності, витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом такими, що втратили чинність, зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що він є спадкоємцем майна своєї дружини ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сім`я дружини, яка включала її матір ОСОБА_8 , її сестру ОСОБА_9 та другого чоловіка матері ОСОБА_10 , проживала в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок рахувався за сім`єю його дружини на підставі відповідного запису у погосподарській книзі села Підгайчики Золочівського району Львівської області. Матір дружини позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя вона склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своїм донькам - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Дружина позивача ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спадщину після смерті своєї матері прийняла фактичним вступом в управління спадковим майном, оскільки спільно проживала із нею у зазначеному будинку.

Після смерті дружини позивача, Підгайчиківська сільська рада прийняла оскаржуване рішення № 58, яким оформила право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_13 . Це рішення сільської ради стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок та відповідного витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно.

ОСОБА_13 помер в січні 2006 року. За життя він склав заповіт, яким усе належне йому майно на випадок смерті заповів в рівних частинах його дружині ОСОБА_11 , яка померла раніше спадкодавця, та її сестрі ОСОБА_12

ОСОБА_12 успадкувала спірний житловий будинок, зокрема їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину будинку та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину будинку. В подальшому ОСОБА_12 померла, а її спадкоємці ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували спірний житловий будинок, на який їм було видано оскаржувані свідоцтва про право на спадщину по 1/3 частини спадкового майна кожному. Крім того, рішенням Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 передано у власність ОСОБА_12 земельну ділянку для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку.

Позивач зазначав, що він має право на спадкування спірного майна, яке належало його дружині ОСОБА_11 . Ці обставини підтверджено рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/12, яке набрало законної сили. Проте позивач не може реалізувати таке права в повній мірі, оскільки сільська рада безпідставно та всупереч вимогам законодавства оформила право власності на спірний житловий будинок лише за ОСОБА_13 . Дружина позивача мала право на частину зазначеного будинковолодіння, а право на частку дружини після її смерті повинно було перейти до нього. Як наслідок нотаріусами безпідставно видано свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_12 , а в подальшому і її спадкоємцям: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, оскільки будинок ОСОБА_12 успадкувала із порушеннями, то Підгайчиківська сільська рада неправомірно виділила їй у власність земельну ділянку для обслуговування цього будинковолодіння.

В остаточному варіанті позовних вимог з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог від 26 липня 2017 року (а. с. 80-88, т. 2) ОСОБА_1 просив суд:

скасувати рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 про оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_13 з моменту прийняття;

скасувати рішення Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_12 з моменту прийняття;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок з дворовими спорудами на АДРЕСА_1 від 25 листопада 2003 року з моменту його видачі;

визнати недійсним витяг з реєстру права власності на нерухоме майно, житловий будинок з дворовими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 від 25 листопада 2003 року, реєстраційний № 3612953, виданий КП «Золочівське МБТІ» ОСОБА_13 з моменту його видачі;

визнати недійсним витяг з реєстру права власності на нерухоме майно - будинок з дворовими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 від 13 травня 2008 року № 18778400, реєстраційний № 3612953, виданий КП «Золочівське МБТІ» ОСОБА_12 з моменту його видачі;

визнати недійсним витяг з державного реєстру прав від 28 вересня 2011 року № 31468543, реєстраційний № 3612953 на будинок з дворовими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , виданий КП «Золочівське МБТІ» Знак Р. М. з моменту його видачі;

визнати недійсним витяг з державного реєстру прав від 28 вересня 2011 року № 31468672, реєстраційний № 3612953 на будинок з дворовими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , виданий КП «Золочівське МБТІ» ОСОБА_2 з моменту його видачі;

визнати недійсним витяг з державного реєстру прав від 28 вересня 2011 року № 31468775, реєстраційний № 3612953 на будинок з дворовими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , виданий КП «Золочівське МБТІ» ОСОБА_3 з моменту його видачі;

вважати такими, що втратили чинність свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом від 12 травня 2008 року № 1285 та № 1291, видані Золочівською державною нотаріальною конторою на житловий будинок з дворовими спорудами на АДРЕСА_1 ОСОБА_12 з моменту їх видачі;

вважати такими, що втратили чинність свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 липня 2011 року, видані П`ятою львівською державною нотаріальною конторою Знак Р. М., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з моменту їх видачі;

зобов`язати Золочівську державну нотаріальну контору видати позивачу свідоцтво про його право на спадщину за законом на житловий будинок з дворовими спорудами на АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,46 га за цією ж адресою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року,позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 про оформлення права власності на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_13 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_13 25 листопада 2003 року виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_12 12 травня 2008 року на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Папірянською О. О., зареєстроване в реєстрі за № 1291.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_12 12 травня 2008 року на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Папірянською О. О., зареєстроване в реєстрі за № 1285.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М., зареєстроване в реєстрі за № 3-2081.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М., зареєстроване в реєстрі за № 3-2105.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М., зареєстроване в реєстрі за № 3-2093.

Визнано недійсним та скасовано рішення Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 в частині передачі у власність ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 обґрунтовано претендує на частку у спірному будинковолодінні, яка мала належати його померлій дружині. Приймаючи оскаржуване рішення від 28 жовтня 2003 року № 58 щодо оформлення права власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_13 в цілому, виконавчий комітет Підгайчиківської сільської ради, володіючи інформацією щодо існування заповіту ОСОБА_14 та будучи обізнаним, що ОСОБА_11 прийняла спадщину фактичним вступом в управління спадковим майном після смерті своєї матері, оскільки цей факт сільська рада засвідчувала власними довідками, безпідставно оформив таке право власності та порушив майнові права позивача. Крім того, суд вважав, що оскаржуване рішення від 28 жовтня 2003 року № 58 прийнято виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради менш ніж через місяць з дня смерті ОСОБА_11 , тобто до спливу шестимісячного строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини спадкоємцями після її смерті.

З огляду на такі обставини, суд першої інстанцій визнав недійсним рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 25 листопада 2003 року.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_13 спірний будинок в цілому не належав, а отже не міг бути успадкований його донькою ОСОБА_12 , а тому оскаржувані свідоцтва про право на спадщину суд також визнав недійсними. З цих же підстав суд визнав недійсним рішення Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 про надання ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування спірного житлового будинку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив за їх безпідставністю.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився.

Суди попередніх інстанцій вважали, що підстави для застосування наслідків пропущення позовної давності в цій справі відсутні.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд апеляційної інстанції порушив принцип правової визначеності, оскільки проігнорував висновки викладені у рішенні Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012, яке набрало законної сили, вважаючи при цьому, що ОСОБА_11 є спадкоємцем ОСОБА_13 .

Навіть за умови, що ОСОБА_11 мала право на спірний будинок, ОСОБА_13 , який був членом колгоспного двору, також мав право на частину спірного будинку. Проте рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58, видане на його підставі свідоцтво про право власності від 25 листопада 2003 року, а також свідоцтва про право на спадщину спадкоємців були скасовані повністю, а не у 1/2 частині, що мало наслідком порушення прав спадкоємців ОСОБА_13 на спірний будинок.

Суди протиправно не задовольнили заяви про застосування наслідків пропущення позовної давності, помилково вважаючи, що ОСОБА_1 пред`явив позов у межах строків, встановлених законодавством.

Аналіз доводів касаційної скарги вказує на те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, а тому в частині вимог у задоволенні яких відмовлено (щодо визнання недійсними витягівпро реєстрацію прав власності на нерухоме майно, визнання свідоцтв про право на спадщину такими, що втратили чинність, зобов`язання видати позивачу свідоцтво про право на спадщину на спірне майно) ці судові рішення не переглядаються.

Доводи особи, яка подал відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що суд першої інстанції та апеляційний суд правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що спірний житловий будинок та земельна ділянка для його обслуговування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 згідно даних погосподарського обліку рахувались за ОСОБА_15 як головою господарства, та її дітьми ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 . В подальшому до даних погосподарського обліку внесено ОСОБА_13 .

Батьками ОСОБА_12 є ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .

За життя ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт від 05 лютого 1998 року, за яким усе своє майно заповіла у рівних частках своїм донькам ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (дружині позивача).

ОСОБА_11 (дружина позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , але за життя для оформленням своїх спадкових прав після смерті матері до нотаріуса не зверталась, проте спадщину прийняла шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном.

ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_11 , оскільки вступив у володіння та управління спадковим майном.

Рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 вирішено оформити право власності ОСОБА_13 на спірний житловий будинок. На підставі цього рішення йому видано свідоцтво про право власності на спірний будинок.

ОСОБА_13 помер в січні 2006 року. За життя він склав заповіт, яким усе належне йому майно заповів в рівних частинах дружині позивача ОСОБА_11 , яка померла раніше спадкодавця, та її сестрі ОСОБА_12

ОСОБА_12 успадкувала спірний житловий будинок, зокрема їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину будинку та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину будинку.

Рішенням Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 ОСОБА_12 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку.

В подальшому ОСОБА_12 померла, а її спадкоємці ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували спірний житловий будинок, на який їм було видано оскаржувані свідоцтва про право на спадщину по 1/3 частини спадкового майна кожному.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81, частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину задоволено частково. Визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, які були видані 12 травня 2008 року Золочівською державною нотаріальною конторою Знак М. І. на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 1,8515 га на території Підгайчиківської сільської ради Золочівського району і на половину майнового паю КСП «Нива» Золочівського району. Визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину, які були видані п`ятою Львівською держаною нотаріальною конторою 15 липня 2011 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , на земельну ділянку, що перейшла ОСОБА_19 після смерті її матері ОСОБА_14 в частині спадкування земельної ділянки площею 0,9257 га землі (половина земельної ділянки, яка належала ОСОБА_14 ). В задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Суди частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, не врахували преюдийційні обставини встановлені рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012. Зокрема, цим рішенням встановлено відсутність підстав для визнання недійсними свідоцтв від 12 травня 2008 року про право на спадщину, які були видані ОСОБА_12 (щодо прав на будинок), а також для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину (щодо прав на будинок), які були видані П`ятою львівською державною нотаріальною конторою 15 липня 2011 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодекс, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_20 , хоча таких вимог ОСОБА_1 не заявляв. В остаточній заяві про уточнення позовних вимог від 26 липня 2017 року (а. с. 80 - 88, т. 2) він просив визнати ці свідоцтва нечинними, що не є тотожним визнанню їх недійсними.

Оскільки для визнання оспорюваних свідоцтв про право на спадщину такими, що втратили чинність, або ж для визнання їх недійсними відсутні підстави, рішення судів першої і апеляційної інстанцій у частині вирішення цих позовних вимог необхідно скасувати, а в їх задоволенні - відмовити.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 про оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_13 та рішення Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_12 з моменту їх прийняття є неефективним способом захисту, оскільки на їх підставі вже видані свідоцтва про право власності і вони не визнанні недійсними за результатами розгляду Золочівським районним судом Львівської області справи № 1310/1784/2012, рішення в якій набрало законної сили.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог у цій частині позову.

Оскільки за результатами касаційного розгляду у справі судом касаційної інстанції ухвалюється нове рішення про відмову в позові, відповідно до положень частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 належить стягнути на користь відповідача ОСОБА_3 судовий збір, сплачений нею при поданні апеляційної та касаційної скарг на загальну суму 5 314,60 грн (1 417,00 грн + 3897,60 грн).

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області, П`ятої львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень сільської ради, свідоцтв про право на спадщину скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області, П`ятої львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про:

визнання недійсними рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 про оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_13 та рішення Підгайчиківської сільської ради від 05 серпня 2008 року № 340 про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_12 ;

визнання такими, що втратили чинність свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом від 12 травня 2008 року № 1285 та № 1291, видані Золочівською державною нотаріальною конторою на житловий будинок з дворовими спорудами на АДРЕСА_1 ОСОБА_12 та свідоцтв про право на спадщину за законом від 15 липня 2011 року, видані П`ятою львівською державною нотаріальною конторою Знаку Миколі Йосиповичу, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з моменту їх видачі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг в розмірі 5 314,60 грн (п`ять тисяч триста чотирнадцять гривень 60 копійок).

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року та постанова Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук

В. А. Стрільчук