Постанова

Іменем України

13 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 266/3497/17

провадження № 61-20899св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Друга Маріупольська державна нотаріальна контора Приморського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Баркова В. М., Биліни Т. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Друга Маріупольська державна нотаріальна контора Приморського району, про визнання недійсними договорів дарування частин житлового будинку та частини земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування вона є власником 33/50 часткидомоволодіння АДРЕСА_1 і земельної ділянки за цією ж адресою. Після смерті доньки вона залишилась проживатив будинку сама та,враховуючи свій похилий вік, а також стан здоров`я, погодилась на пропозицію онука ОСОБА_2 , по забезпеченню її доглядом, харчуванням та утриманням будинку іземельної ділянки в належному стані. Замість цього онук запропонував підписати відповідний договір у нотаріальній конторі, куди відвіз позивачау хворобливому стані на початку липня 2015 року. Після підписання договору ОСОБА_2 забрав документи та відвіз її додому. На її прохання надати копію договору, щоб вона мала можливість з ним ознайомитись, він відмовив, пославшись на свою зайнятість. Протягом кількох місяців він відвідував її, допомагав, та згодом припинивце робити, пояснивши, що вона йому подарувала своє майно і він не зобов`язаний їй допомагати, та має намір її виселити. Про існування договору дарування вона не знала, та, насправді, хотіла або скласти заповіт, або укласти договір довічного утримання. Але відповідач, скориставшись її похилим віком та станом здоров`я, ввів в оману, не повідомивши про природу укладеного договору, текст якого вона не читала, та не розуміла, який документ вона підписала.

Таким чином,просила визнати недійсними договори дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, а також скасувати державну реєстрацію права власності за вказними договорами.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 цілком свідомо, добровільно, повністю розуміючи суть угод і правові наслідки своїх дій, уклала договори дарування належного їй нерухомого майна, для чого особисто готувала документи, і матеріалами справи установлено, що вона не помилялась щодо істотних обставин вчиненого правочину.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2019 року скасовано; позов задоволено частково; визнано недійсними договір дарування від 08 липня 2015 року № 2-571 33/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який посвідчено нотаріусом Царьовою І. В. і який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано недійсними договір дарування від 08 липня 2015 року № 2-572 33/50 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , який посвідчено нотаріусом Царьовою І. В. і який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 липня 2015 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення договору дарування позивачу виповнилось 79 років, у зв`язку із похилим віком ОСОБА_1 мала потребу у догляді і сторонній допомозі. Також ОСОБА_1 є інвалідомІІ групи. Спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має. З моменту укладення оспорюваного правочину позивач продовжувала проживати та проживає на даний час у будинку, на який претендує відповідач, фактична передача будинку відповідачу так і не відбулася, отже, дане майно не вибуло із фактичного володіння та користування позивача. Враховуючи вказані обставини, що мають значення для справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто вона помилялася щодо правової природи правочину.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вважає, що постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача і його представника, про час, дату і місце розгляду його не було повідомлено.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належали 33/50 частини житлового будинку та земельної ділянка площею 0,0606 га, кадастровий номер 1412300000:02:001:0029, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Мати відповідача, ОСОБА_4 , вона ж донька ОСОБА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із договорами дарування від 08 липня 2015 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 33/50 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 1412300000:02:001:0029, які розташовані на АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 .

Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 02 лютого 2017 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Установлено, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року призначено справу до розгляду на 16 жовтня 2019 року.

У матеріалах справи міститься судова повістка від 04 жовтня 2019 року з інформацією про дату і час розгляду справи, однак вона не містить доказів вручення її ОСОБА_2 (том 2, а. с. 114) та телефонограмавід 07 жовтня 2019 року № 266/3497/17, в якій зазначено, що ОСОБА_2 прийняв телефонограму особисто про призначення апеляційного розгляду справи на 16 жовтня 2019 року на 12:15 год (том 2, а. с. 115).

У постанові Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року зазначено, що відповідач до суду не з`явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою і телефонограмою від 07 жовтня 2019 року, яка зареєстрована в журналі телефонограм за № 698.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 372 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно із частиною першою статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 459/2048/17 (провадження № 61-5613св18) дійшов висновку, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції та відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Аналогічні висновки робив Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15 (провадження № 61-1125св17), від 10 травня 2018 року у справі № 520/4043/16-ц (провадження № 61-10173св18), від 05 червня 2019 року у справі № 644/3191/17 (провадження № 61-43574св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 2-1978/11 (провадження № 61-13790св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 1522/6062/12 (провадження № 61-27990св18)

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17 (провадження № 61-835св19) зроблено висновок, що «згідно із частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема, мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Отже, за загальним правилом повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Тому відсутні визначені процесуальним законом докази належного повідомлення і представника позивача про призначений розгляд справи апеляційним судом на 29 листопада 2018 року. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, про що позивач зазначає у касаційній скарзі».

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, не відклав його, причин неотримання позивачем повідомлення не з`ясував, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Зазначене позбавило відповідача мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися процесуальними правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції у попередньому судовому засіданні скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За таких обставин постанова Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 рокувинесена з порушенням норм процесуального права, що в силу частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 401, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов