ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 185/6959/16-ц

провадження № 61-30070св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану її представником - адвокатом Галагур Зоєю Андріївною, на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, неодноразово уточненим, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, що з 27 січня 1994 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, 26 липня 2016 року його звільнено з посади машиніста на підставі пункту другого статті 41 КЗпП України.

Зазначає, що він не є матеріально відповідальним працівником та не вчиняв дій, які б давали підставу до втрати довір`я до нього, до крадіжки палива не має ніякого відношення, а пояснення від 1 липня 2016 року написав під диктовку свого безпосереднього керівника, який запевнив, що це формальність. Тому просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ № 422/ос від 26 липня 2016 року «По особовому складу» структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», поновити його на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року до дня постановлення рішення та відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року, ухваленим у складі судді Гаврилова В. А., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем були вчинені винні дії стосовно ввіреного майна відповідача, що потягло за собою втрату до нього довір`я.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 рокурішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 422/ос від 26 липня 2016 року «По особовому складу» структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»; поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та стягнено з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року до 3 травня 2018 року у розмірі 200 023,36 грн без утримання податків та платежів і моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не є особою, яка може бути звільнена за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку зі втратою довір`я, оскільки останній безпосередньо не обслуговував грошові, товарні або культурні цінності та не отримував їх під звіт; договір про повну матеріальну відповідальність з ним не укладався і під час виконання своїх трудових обов`язків позивач дотримувався інструкції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року ПАТ «Українська залізниця», діючи через свого представника - адвоката Галагур З. А., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать судовій практиці щодо вирішення подібних спорів, зокрема, правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16, у постанові від 26 листопада 2015 року у справі № 6-28297св15.

Також заявник посилається на ті обставини, що машиніст тепловозу виконує свої трудові обов`язки, отримавши під звіт локомотив та дизельне пальне, яке знаходиться у ньому, та які, безумовно, являються товарно-матеріальними цінностями. Отримання локомотиву та дизельного пального відбувається з оформленням разових документів - маршруту машиніста.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і цією ж ухвалою зупинено виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року, за виключенням виконання постанови в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць, до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 27 січня 1994 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

15 вересня 1999 року ОСОБА_1 переведено машиністом тепловозу з помічником, а 28 серпня 2013 року присвоєно другий клас машиніста тепловозу.

Відповідно до протоколу засідання комісії з профілактики правопорушень під головуванням начальника Синельниківського локомотивного депо від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 виражено недовіру та вирішено звільнити на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Протоколом № 7 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Синельниківського локомотивного депо від 26 липня 2016 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Також судами встановлено, що договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 не укладався.

Наказом № 422/ос від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

З наказу суди попередніх інстанцій також встановили, що до звільнення призвела втрата довір`я до ОСОБА_1 у зв`язку з розкраданням дизельного палива, за фактом якого відкрито кримінальне провадження № 12016040370001728.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, слідує, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.

Вирішуючи справу, апеляційний суд встановив, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові, товарні або культурні цінності та не отримував їх під звіт; отже, він не є особою, яка може бути звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я. Договір про повну матеріальну відповідальність з ним не укладався.

Також вказував на те, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу вчинення позивачем протиправних дій навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, які дають підстави для його звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП України.

До основних трудових функцій машиніста тепловозу віднесено забезпечення безпеки руху, виконання графіку руху поїздів, внесення достовірних даних до маршруту машиніста і інших облікових документів. Безпосереднє обслуговування грошових коштів і матеріальних цінностей наданих під звіт не становить основний зміст його трудової діяльності; відтак, він не є матеріально відповідальною особою у розумінні КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд врахував зазначені норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу № 422/ос від 26 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста тепловоза на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Апеляційний суд правильно визначив і розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2016 року до 3 травня 2018 року, який склав 200 023,36 грн.

Не встановив касаційний суд порушень апеляційним судом норм матеріального права і при вирішенні позову в частині відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням зазначеного, касаційний суд поновлює виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану її представником - адвокатом Галагур Зоєю Андріївною, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року залишити без змін і поновити його виконання.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов

.