Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #90102904

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 201/15881/14-ц

провадження № 61-22850св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року у складі судді Черновського Г.В. і постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Демченко Е.Л. Куценко Т.Р., Макарова М.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що позивач зареєстрована та проживає в неприватизованій квартирі АДРЕСА_2 .

Разом з позивачем у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , її колишній чоловік.

З березні 1989 року ОСОБА_2 у квартирі не з`являється, де відповідач мешкає та перебуває позивачу невідомо.

Позивач послалась на те, що вона не має бажання сплачувати за житлово-комунальні послуги за людину, яка 25 років у квартирі не проживає, що підтверджується доказами.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, визнано ОСОБА_2 таким, який втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі з березня 1989 року, де мешкає зараз позивачу не відомо, залишається у ній формально зареєстрованим, квартирну плату не вносить і комунальні послуги не сплачує. Викладене підтверджується відповідним актом. Відповідач відсутній за адресою: АДРЕСА_2 понад строки встановлені частиною 1 статті 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач довела належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача за місцем проживання понад встановлені законодавством строки, а доводи апеляційної скарги не спростовують даний факт.

Під час розгляду апеляційної скарги відповідач сам зазначив, що у спірній квартирі не проживає з 1990 року, рахунки за житлово-комунальні послуги не сплачує. Зазначав, що вони з позивачем вирішили спірну квартиру здавати в оренду, втім жодних доказів цьому не надає.

Відповідач втратив інтерес до спірної квартири, що останнім не спростовано. Він був відсутній у квартирі постійно, а не періодично, а тому судом першої інстанції правильно встановлено тривале непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув дану справу без його участі, чим порушив його право на участь у судовому засіданні при судовому розгляді, що позбавило його можливості під час судового розгляду справи надати пояснення, доводи та звернути увагу суду на ті аргументи, які могли бути важливими для правильного вирішення справи, є необґрунтованими. Заявник реалізував надані йому законом процесуальні права під час розгляду справи апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 грудня 2019 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не був повідомлений належним чином судом першої інстанції про судовий розгляд справи, що позбавило відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права.

Відповідач з 90-х років не проживав у спірній квартирі, оскільки з позивачем вони домовилися здавати її. Кошти за оренду отримувала позивач, утримуючи за їх рахунок квартиру. Це можуть підтвердити свідки.

Під час вирішення таких справ суд має ретельно дослідити обставини справи (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц).

Відповідач вважає, що домовленість про передання квартири в оренду є поважною причиною його непроживання в ній понад 6 місяців. Відповідач вважає квартиру своєю власністю та не бажав її позбутися.

Суди порушили статтю 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме право власника володіти, користуватися, розпоряджатися власністю, на що не впливають місце проживання власника та місце знаходження його майна.

Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном (стаття 391 ЦК України). Члени сім`ї власника набувають право користування його житлом.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім`ї власника права користування житлом.

ЖК України передбачає визнання особи такою, яка втратила право користування жилим приміщенням, у випадку її відсутності без поважних причин у житлі понад 6 місяців, а ЦК України - понад 1 рік. Суд першої інстанції застосував норми ЖК України, при цьому посилаючись і на ЦК України, хоча зазначені норми стосуються різних за предметом вимог і правовідносин, що мають різні підстави.

Апеляційний суд порушив права відповідача, не викликавши до суду свідків, щодо допиту яких відповідач заявив клопотання. Перший з цих свідків - ОСОБА_3 є свідком позивача. Апеляційний суд не вирішив це клопотання, порушивши право відповідача на справедливий судовий розгляд.

Відповідач не має іншого житла, у тому числі на праві власності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

У зазначеній квартирі зареєстрований колишній чоловік позивача - ОСОБА_2

ОСОБА_2 не проживає у цій квартирі з березня 1989 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК Країни встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частин першої і другої статті 61, статей 64, 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно із статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Отже, право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 71 ЖК УРСР передбачено, що загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Таким чином, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців і відсутність поважних причин такого непроживання (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 10 ЦПК України у чинній на час вирішення справи судом першої інстанції редакції, частина третя статті 12 ЦПК України у чинній на час розгляду справи судами апеляційної і касаційної інстанцій редакції).

Отже, процесуальний закон покладає на позивача обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач у даній справі довела.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання відповідача таким, який втратив право користування жилим приміщенням, оскільки встановив факт відсутності відповідача впродовж часу, що перевищує шестимісячний строк, і відсутність поважної причини такої непроживання.

Доводи касаційної скарги про порушення права відповідача на надання доказів є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 91 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом. Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Відповідачем не надано належних доказів факту передання квартири у піднайм.

Доводи відповідача про те, що апеляційний суд не розглянув його клопотання про виклик свідків, спростовується журналом судового засідання від 12 листопада 2019 року, відповідно до якого зазначене клопотання було розглянуто та у його задоволенні відмовлено.

Доводам відповідача щодо неналежного повідомлення його судом першої інстанції була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, у чому числі судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація