ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2020 року м. Київ

справа № 272/982/17 провадження № 61-860св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Павицької Т. М.,Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ

КБ «ПриватБанк»), про визнання кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 30 липня 2007 року він уклав з

АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № ZRZ0GA00003983, за умовами якого відповідач надав йому кошти в сумі 30 000 доларів США на споживчі потреби строком дії до 29 червня 2017 року, які він зобов`язався повернути і сплатити проценти за користування у порядку та на умовах, передбачених договором.

Під час розгляду справи № 272/1611/14-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення боргу у розмірі 15 869,65 доларів США за кредитним договором № ZRZ0GA00003983 проведена судово-економічна експертиза, висновком № 5098/17-45 від 22 травня 2017 року якої встановлено, що в кредитному договорі відсутні відомості, передбачені пунктами 3.1-3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правил), затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, які є обов`язковими, чим порушено вимоги частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, банк не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також графік платежів в розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних затвердженої таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, які надаються банками перед укладенням кредитного договору, та його права як споживача.

Зазначав, що він при встановленій договором відсотковій ставці сплачував більшу суму, зокрема, щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту, яка є фактично прихованими процентами. Про недійсність умови щодо сплати щомісячної комісії вказував Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

З цих підстав просив визнати кредитний договір № ZRZ0GА00003983 від 30 липня 2007 року та додаткову угоду № 1/1-1 від 14 липня 2010 року недійсними з моменту їх вчинення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Брагіна В. І., у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачем. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при укладенні кредитного договору позивача введено в оману щодо істотних умов кредитного договору.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Оспорюваний кредитний договір, зазначає заявник, не містить обов`язкових умов для його укладення, а саме: банк не надав йому, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування повної інформації про сукупну вартість кредиту для споживача та про інші його фінансові зобов`язання, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту; вид і предмет супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; реальної процентної ставки, подорожчання кредиту і валютні ризики; умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку; не визначив строк дії та порядок припинення кредитного договору, не встановив істотні умови договору про дострокове розірвання кредитного договору.

Заявник вказує на несправедливість умов кредитного договору, оскільки при ануїтетній формі погашення кредиту відсотки нараховуються на залишок заборгованості за кредитом і при встановлених договором відсоткових ставках 11,04 %, 0,8 %, 12,58 % він фактично сплачував більшу суму, що є порушенням вимог статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків, погіршує становища споживача.

Кредитний договір та додаткова угода підлягають визнанню недійсними в цілому з моменту їх вчинення, оскільки суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та укладені з порушенням Правил.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин і дійшов необгрунтованого висновку про недоведення введення позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору і безпідставно не застосував норми права, на які посилався суд першої інстанції.

Вказує, що оскаржувана постанова не містить вказівки, в чому полягає частковість задоволення позову та на яких підставах відмовлено в позові, оскільки формулювання з «інших підстав» не розкриває ці підстави.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні заяви про зупинення дії постанови Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року; ухвалою цього суду

від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 30 липня 2007 року сторонами укладено кредитний договір № ZRZ0GА00003983, згідно з яким позивач отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000 доларів США на споживчі потреби, а також у розмірі 3 400 доларів США - на сплату страхових платежів, зі сплатою 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати строком дії до 29 червня 2017 року.

14 липня 2010 року сторонами укладено додаткову угоду № 1/1-1 до кредитного договору № ZRZ0GА00003983.

Під час розгляду справи № 272/1611/14-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до позивача про стягнення боргу у розмірі 15 869,65 доларів США за кредитним договором № ZRZ0GА00003983 від 30 липня 2007 року проведена судово-економічна експертиза, висновком № 5098/17-45 від 22 травня 2017 року якої встановлено, що у кредитному договорі відсутні відомості, передбачені

пунктами 3.1-3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року.

На момент укладення кредитного договору № ZRZ0GА00003983 від 30 липня

2007 року та додаткової угоди № 1/1-1 від 14 липня 2010 року сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків. Крім того, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання окремих умов договору, а не договору в цілому.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Житомирського районного суду від 4 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 12 липня 2017 року, укладеного сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За частиною п`ятою статті 11, частинами першою, другою, п`ятою, сьомою

статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на час укладення договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Апеляційним судом встановлено, що сторонами в момент укладення кредитного договору виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів»щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину. Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.

Однак, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд не звернув уваги на те, що при визначенні в кредитному договорі обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено. Отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту і плати за дострокове його погашення, та зазначив, що це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі визнання окремих положень кредитного договору несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, тому дійшов помилкового висновку про неможливість визнання недійсним окремих положень договору у випадку пред`явлення позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Разом з тим, переглядаючи справу, апеляційний суд не звернув уваги на якість копії оспорюваного кредитного договору, яка є нечитабельною, та відсутність у матеріалах справи додаткової угоди № 1/1-1 від 14 липня 2010 року, яку просив визнати недійсним позивач. Без дослідження вказаних документів неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, перевірити кожну підставу, з якою позивач пов`язував недійсність кредитного договору, ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова А. Ю. Зайцев С. О. Карпенко М. Ю. Тітов