Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 квітня 2010 р. справа № 2а-2761/10/0570
час прийняття постанови: 11-00
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Чучко В.М.
при секретарі Васнєві Д.Г.
за участю позивача – ОСОБА_1 представника відповідача – Рибачук Н.А. (довіреність № 8044/10/10-013-5 від 01.03.2010 року), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій ДПІ у Ленінському районі м. Донецька незаконними, скасування податкового повідомлення від 17.02.2008 року № 0001841730/0,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення визнання дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька (надалі – Податкова інспекція, відповідач) незаконними, скасувати податкове повідомлення від 17.02.2008 року № 0001841730/0.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працює адвокатом та знаходиться на обліку у ДПІ у Ленінському районі м. Донецька як особа, яка займається професійною діяльністю. При наданні до відповідача декларації про доходи за 2008 рік позивач вказав, що валовий дохід становить 7 940,00 грн. Витрати складаються з наступного: внески до ПФУ в розмірі 2 636,08 грн., податок з доходів фізичних осіб складає 795,59 грн. Податковим повідомленням № 0001841730/0 від 17.02.2008 року позивачу було нараховано суму податкового зобов’язання за 2008 рік на доходи від незалежної професійної діяльності в розмірі 1 191,00 грн. Позивач вважає даний акт відповідача незаконним, оскільки отриманий адвокатом доход є його заробітною платою, а тому просить у судовому порядку визнати податкове повідомленні незаконним та скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував зазначивши, що позивач безпідставно проводить ототожнення одного виду доходів (адвокатська діяльність) з іншим видом (заробітна плата) та вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» кий визначає, що для цілей вказаного Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
З огляду на це, представник відповідача наполягав на тому, що до такої категорії як «заробітна плата» можливо, окрім безпосередньо заробітної плати, відносити і інші доходи, однак тільки ті доходи, які пов'язані з відносинами трудового найму, але не доходи від адвокатської діяльності. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
ОСОБА_1 здійснює індивідуальну адвокатську діяльність (посвідчення адвоката № 311 від 11.07.2002 року) та знаходиться на обліку у ДПІ у м. Донецьку, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 21.01.2006 року № 54/Н/29-013. При цьому виходячи з пояснень сторін та матеріалів справи слідує, що позивач не зареєстрований у встановленому Законом порядку в якості фізичної особи-підприємця.
15 січня 2009 року позивачем на адресу Податкової інспекції було надано декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2008 року, відповідно до якої позивачем не визначено суму витрат, пов’язаних з одержанням доходу та суми чистого доходу.
Відповідно до квитанції від 25.02.2009 року позивачем було сплачено податок з доходів, отриманих у 2008 році в розмірі 7 940,00 грн., призначенням платежу визначено наступне (пряма мова:): «Подоходный налог за 2008 год».
20 лютого 2009 року позивачем отримана податкове повідомленням № 0001841730/0 від 17 лютого 2009 року на підставі пункту п.18.1 ст.18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» було визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 191,00 грн.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб з 1 січня 2004 року регулюється прийнятим Верховною Радою України 22 травня 2003 року Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Об’єктом оподаткування відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.
Згідно з пунктом 1.3 «з» статті 1 Закону доходом з джерелом його походження з України визначено будь-яких доход, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.
Пунктом 1.9 статті 1 цього закону визначено поняття незалежної професійної діяльності, якою є діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльність лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю у змісті положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та оподаткування такої діяльності знаходиться у межах правового регулювання цього нормативно-правового акту.
На підставі п.п 4.3.25 пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходи одержані самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу дохід (прибуток). Поняття суб'єктів малого підприємництва визначено в статті 1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», згідно з яким до суб'єктів малого підприємництва відносяться фізичні особи, які зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і які здійснюють підприємницьку діяльність не заборонену чинним законодавством.
На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що у випадку, якщо адвокат не зареєстрований як фізична особа-підприємець, не є підприємцем у змісті положень чинного законодавства України, та оподаткування його доходів повинно здійснюватись на загальних підставах згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
З огляду на відсутність в позивача статусу суб'єкта підприємницької діяльності, який би надавав йому можливість не включення доходів від адвокатської діяльності до складу загального оподатковуваного доходу податком з доходів фізичних осіб, порядок оподаткування доходів адвокатів, регулюється пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з якими оподаткування доходів при здійсненні адвокатської діяльності (незалежної професійної діяльності) здійснюється за ставкою податку в розмірі 15 відсотків від об'єкта оподаткування. Жодних виключень із суми загального оподатковуваного доходу чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем у судовому засіданні не доведена неправомірність дій та акту відповідача, а позовні вимоги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У відповідності до приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Нормами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б доводили неправомірність дій та акту суб’єкта владних повноважень – ДПІ у Ленінському районі м. Донецька, позивач суду не надав, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій ДПІ у Ленінському районі м. Донецька незаконними, скасування податкових повідомлень від 17.02.2008 року № 0001841730/0 – відмовити повністю.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 19 квітня 2010 року.
Повний текст постанови виготовлений 23 квітня 2010 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Чучко В.М.