Справа № 22ц-2910/2010р                                   Головуючий 1-ї інстанції – Попревич В.М.

Категорія - 52                                       Доповідач - Кондратьєва О.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

25 березня 2010 року                                                                                                 м. Донецьк

           Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої -  Кондратьєвої О.М.,  

суддів –  Могутової Н.Г., Лук»янової С.В.,

при секретарі – Петрушенко А.О.,

за участю – сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення  Київського районного суду м. Донецька від 22 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держав ного підприємства «Донецька залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -  

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Київського райсуду м. Донецька від 22 грудня 2009 року, яким в задоволенні її позовних вимог відмовлено.

 В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати зазначене рішення і постановити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Так, судом не дана оцінка тому, що укладеними з нею трьома контрактами в 2000, 2005 та 2008 роках були врегульовані безперервні трудові правовідносини між нею та відповідачем на протязі 9 років. Враховуючи зазначене та вимоги ч.2 ст.39-1 КЗпП України, позивач вважала, що працювала у відповідача по контакту з невизначеним строком його дії, що перешкоджало роботодавцю припинити з нею трудові правовідносини за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

      Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що трудовий контракт від 27.07.2008 року був укладений за письмовою заявою позивача, остання погодилась на умови контракту, зокрема, на визначений у ньому строк трудового договору, тому звільнення за закінченням терміну дії контракту не суперечить вимогам закону.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що судом при розгляді даної справи порушень зазначених норм припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.

           Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1993 року працювала у відповідача на посаді провідника пасажирського вагона, тобто за трудовим договором укладеним на невизначений   строк.

    Згідно зі ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт», працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.

    До вказаного Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 15 липня 1997 року, включена посада провідника пасажирського вагона.

    Враховуючи, що згаданим законом сфера застосування контракту поширена й на посаду, на якій працювала позивач, ОСОБА_1 18 травня 2000 року подала письмову заяву про те, що згодна з переходом на контрактну основу (а.с.51) і 3 червня 2000 року між сторонами був укладений контракт № 296 строком на 5 років (а.с.52-54).

    По його закінченню з позивачем укладався контракт № 2639 від 31.05.2005 року, після закінчення терміну дії якого 22 липня 2008 року ОСОБА_1 знову звернулась з заявою до керівництва про укладення контракту строком на 1 рік (а.с. 3, 25).

    Згідно з наказом № 586/ОС від 23.07.2008 року з позивачем укладено контракт № 5317 на новий термін – з 27.07.2008 року до 26.07.2009 року (а.с.3, 28-32).

    В п.17 контракту зазначено, що він припиняється після закінчення строку його дії. Пунктом 21 передбачено, що за 2 місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.

    З вказаними умовами контракту позивач була згодна, підписала його 23.07.2008 року і один екземпляр отримала наруки.

    Матеріали справи свідчать, що керівництво вагонного депо 28 квітня 2009 року письмово повідомило ОСОБА_1 про відсутність наміру продовжувати з нею контракт і про наступне звільнення в зв»язку з закінченням строку його дії.

    Наступним наказом № 629/ОС від 23.07.2009 року (а.с.4) позивач була звільнена з 26 липня 2009 року за п.2 ст. 36 КЗпП України.

    На підставі наведеного, Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність звільнення ОСОБА_1, оскільки останнім днем її роботи був день закінчення терміну контракту № 586/ОС, тобто 26.07.2009 року, після чого дія контракту припинилась.

Таким чином, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги про незастосування судом вимог ч.2 ст. 39-1 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі. Виходячи з того, що застосування контракту як особливої форми трудового договору допускається при умові, якщо його укладення передбачене законами, він є різновидом строкового трудового договору, про який йде мова у ч.2 ст.23 КЗпП України, яка містить в собі вичерпний перелік випадків, які дозволяють укладання строкового трудового договору, зокрема: обумовлені характером наступної роботи, умовами її виконання, інтересами працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Тому норма частини 2 статті 39-1 КЗпП України (продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк) не поширюється на строкові трудові договори, у тому числі контракти, передбачені ч.2 ст. 23 КЗпП України.

Не може бути прийнято до уваги і посилання позивача на звільнення її під час знаходження на лікарняному з 24 липня 2009 року, оскільки трудовим законодавством не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності тільки при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, чого у даному випадку не було.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 22 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду  України протягом двох місяців.

    Головуючий:                                                            Судді: