Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 607/15535/19

провадження № 61-18860св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (заявник) - ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року у складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв. м, житлова площа 36,9 кв. м, та шляхом заборони здійснювати будь-які дії, в тому числі відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв. м, житлова площа 36,9 кв. м, із забороною Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження вказаним приміщенням.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначав, що має намір звернутись до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовною заявою про визнання недійсним укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та Публічним акціонерним банком «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта банк») договору № 667/К купівлі-продажу майнових прав, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та скасування державної реєстрації.

ОСОБА_1. отримав від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вимогу про те, що 11 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадировим В. В. укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за яким право грошової вимоги за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 11322294000, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», та права іпотекодержателів за договором іпотеки перейшли до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». У даному листі зазначено, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотечного договору. Зазначено, що ОСОБА_1 надано строк протягом одного місяця з моменту одержання вимоги звільнити квартиру.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що є підстави вважати, що існує велика ймовірність вчинення ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» як юридичних, так і фактичних дій, спрямованих на порушення прав ОСОБА_1 , з метою реалізації квартири, що призведе до унеможливлення виконання рішення суду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження відносно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв. м, житлова площа 36,9 кв. м.

Суд першої інстанції врахував доводи заявника, що відповідачем вживаються заходи для якнайскорішої реалізації спірної нерухомості, відповідно існує загроза, що квартира АДРЕСА_1 , може бути відчужена третім особам, а це в подальшому утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Відповідно, враховуючи надані докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову до його пред`явлення, їх розумність та співмірність, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 , суд першої інстанції вирішив за можливе вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження відносно спірної квартири.

Водночас, оскільки заявлений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони користування нерухомим майном його власником є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, крім того, заявником не доведено, що така правомочність власника може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, то заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена судом першої інстанції лише частково.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відхилено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що останній дійшов правильного висновку про існування загрози відчуження квартири заявника та з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 вжив заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги закону та відповідні роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, дотримавшись принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично зберігається в користуванні ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», а обмежується лише можливість розпоряджатися ним та відчужувати.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що:

- суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок про те, яким чином невжиття заходів забезпечення, а саме розпорядження квартирою, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або забезпечити фактичне виконання рішення у разі задоволення позовних вимог;

- оскаржувані судові рішення позбавляють товариство, яке є власником майна, розпоряджатися ним, чим порушують його права;

- судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не досліджено відповідність виду забезпечення позову, який просив застосувати ОСОБА_1 , оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що він просить суд скасувати рішення державного реєстратора;

- суди в оскаржуваних рішеннях не оцінили обґрунтованості застосування заходів забезпечення позову у цій справі;

- оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам частини третьої статті 260 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (ухвала, що викладається окремим документом, складається в тому числі з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу).

Відзиви на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» станом на дату розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 04 листопада 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», витребувано матеріали справи № 607/15535/19 із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», поданої у жовтні 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що була чинною до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 667/К купівлі-продажу майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 678, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 11322294000 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вимогу про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотечного договору, та йому надано строк протягом одного місяця з моменту одержання вимоги звільнити квартиру.

ОСОБА_1 мав намір звернутись до суду із позовом про визнання недійсним укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «Дельта Банк» договору № 667/К купівлі-продажу майнових прав, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та скасування державної реєстрації.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пунктах 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний із позовною вимогою, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, частково погоджуючись із заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та постановляючи ухвалу про заборону вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження відносно спірної квартири (окрім права користування), з чим погодився й апеляційний суд, правильно врахував доводи заявника про те, що відповідачем вживаються заходи для якнайскорішої реалізації спірної нерухомості, відповідно, за таких обставин існує загроза, що вона може бути відчужена третім особам, що в подальшому ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також виходив із розумності та співмірності заявлених вимог, наявності зв`язку між заходом забезпечення позову з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 .

Зазначених висновків суди дійшли з урахуванням роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до яких особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Застосований судами захід забезпечення позову відповідає критерію співмірності вимогам позивача, із якими він мав намір звернутися до суду, принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін.

Доводи касаційної скарги, про те, що у разі задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, застосування заходів забезпечення позову не вплине на виконання вказаного судового рішення не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо підставності застосування заходів забезпечення позову.

Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права відповідача щодо користування та розпорядження цим майном, а лише обмежує його у здійсненні деяких дій на певний період. Із зазначених підстав не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення позбавляють товариство, яке є власником майна, розпоряджатися ним, чим порушуються його права.

Доводи касаційної скарги про недоведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову зводиться до переоцінки доказів у справі, що за положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, отже, аргументи касаційної скарги з цього приводу відхиляються.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак

Судді:І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко