ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 

19 квітня 2010 р. № 48/115  
  Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: 

 

головуючого Кота О.В., 

суддів:Демидової А.М.,

Шевчук С.Р.,           

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Інтернафтогаз" (позивач) 

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. 

(залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2009 р.) 

у справі№ 48/115 

за позовом ТОВ "Інтернафтогаз" 

доАКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії  

про визнання третейської угоди недійсною  

за участю представників:
від позивача не з'явився  від відповідача Соколовська К.П. 
  В С Т А Н О В И В:

 У лютому 2009 року ТОВ "Інтернафтогаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії про визнання недійсною третейської угоди, укладеної у вигляді третейського застереження в договорі банківського рахунку № 38.06-22-683 від 01.02.2007 р. 

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2009 р. у справі №48/115 (суддя Нарольський М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. (колегія суддів у складі: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Зеленіна В.О.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2009 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р., ТОВ "Інтернафтогаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказані рішення та постанову повністю і прийняти нове рішення. Скаржником заявлено клопотання про відновлення строку на подання касаційної скарги.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та винесене з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 42, 22, 32-34, 38, 43 ГПК України, протирічить ст.ст. 12, 16-19, 28, 45, 51 Закону України "Про третейські суди" та винесене з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 202, 204, 215 ЦК України. У свою чергу, на думку скаржника, при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права –ст.ст. 12, 16-19, 28, 45, 51 Закону України "Про третейські суди", ст.ст. 202-204, 215 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.04.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. відновлено ТОВ "Інтернафтогаз" строк для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р., прийнято касаційну скаргу ТОВ "Інтернафтогаз" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 19.04.2010 р. о 12 год. 10 хв.

Заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. 

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01.02.2007 р. між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ "Інтернафтогаз" було укладено договір банківського рахунку № 38.06-22-683 (далі –Договір), відповідно до умов якого Банк зобов’язався відкрити клієнту поточні рахунки та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування. 

Договір зі сторони ТОВ "Інтернафтогаз" підписано директором Пісоцьким Сергієм Костянтиновичем, а зі сторони АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" - начальником Московського відділення Київської міської філії Банку Кушніром Дмитром Васильовичем на підставі довіреності № 4948 від 30.12.2006 р. Договір скріплено печатками сторін.

У ст. 3 Договору (порядок врегулювання спорів) сторони встановили, що всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейська угода –це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

          Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. 

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до виданої Банком нотаріально посвідченої довіреності №4948 від 30.12.2006 р. начальник Московського відділення Київської міської філії АКБ"Укрсоцбанк" Кушнір Дмитро Васильович уповноважений від Банку, зокрема, представляти його інтереси в третейських судах (з усіма правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, заявнику, заінтересованій особі та стороні виконавчого провадження), а також укладати договори банківського рахунку та іншого банківського обслуговування, включаючи договори банківського вкладу з юридичними та фізичними особами. Водночас у довіреності відсутня пряма вказівка про можливість укладати (підписувати) вищевказаною особою третейські угоди. 

Разом з тим, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що у травні 2008 року Банк звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ТОВ"Інтернафтогаз" про стягнення заборгованості згідно з договором банківського рахунку №38.06-22-683 від 01.02.2007 р. та договору поруки № 38-02/1170 від 11.10.2007 р.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 19.11.2008 р. у справі № 1728/08 позов задоволено: стягнуто солідарно з ТОВ "Інтернафтогаз" та Пісоцького Сергія Костянтиновича на користь Банку 627 299,53 гри. заборгованості по кредиту, 5935,50 грн. третейського збору.

У грудні 2008 року банк звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з заявою про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 19.11.2008 р. у справі № 1728/08.

Стаття 241 ЦК України характеризує наступне схвалення правочину як дію особи, яку представляють, що має бути вчинена після укладення правочину та має свідчити про прийняття його до виконання. При цьому, закон не встановлює конкретний часовий проміжок, протягом якого має відбутись наступне схвалення правочину.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, що звернення Банку до третейського суду в передбаченому третейською угодою порядку, а також наступне звернення Банку до суду із заявою про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду, прийнятого згідно з такою третейською угодою, за своєю правовою суттю свідчать про наступне схвалення Банком третейської угоди, яка укладена у вигляді третейського застереження в договорі банківського рахунку № 38.06-22-683 від 01.02.2007р.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про третейські суди" якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про необґрунтованість тверджень позивача щодо автономії третейського застереження в договорі банківського рахунку. 

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, зважаючи на обставини, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваної третейської угоди недійсною. 

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно відмовлено у позові. 

У свою чергу, висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПК України. 

Твердження оскаржувача про порушення та неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

 Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України 

 ПОСТАНОВИВ:

 Касаційну скаргу ТОВ "Інтернафтогаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2009 р. у справі №48/115 залишити без змін.

 Згідно зі ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

 Головуючий суддя О.В. Кот 

 Судді                                                                       А.М. Демидова

 С.Р. Шевчук