ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8086/20 Справа № 202/1073/20 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г.О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року        Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря – Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

       Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”,

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (далі — АТ КБ «Приватбанк») у лютому 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості /а.с.1-5/.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 червня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов`язання за даним договором. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, видавши позичальнику кредитну картку з відповідним лімітом. Позичальник свої обов`язки системно не виконувала, у зв`язку з чим станом на 12 грудня 2019 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору, у зв`язку з чим виникла необхідність захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 25 червня 2018 року у розмірі 77 729,24 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту.  Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат /а.с. 51-55/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк», подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог банку в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права /а.с. 60-63/.

Частиною 4 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

       Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, сімейний стан, освіту, адресу проживання, адреса реєстрації, номери засобів зв`язку, інформація про місце роботи тощо.

Анкета-заява не містить будь-яких відміток про обрання позичальником конкретної послуги, а також, встановлення ліміту на платіжну картку та його розміру.

Звертаючись з позовними вимогами банк у своїй заяві зазначив про отримання позичальником кредиту у розмірі зазначеному в довідці про зміну умов кредитування (а.с. 68), 26 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Дослідивши надані банком документи колегія суддів встановила певні розбіжності, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити, в якому розмірі банком було надано кредитні кошти відповідачу, оскільки відповідно до бланку анкети-заявки позичальником не було зазначено розмір бажаного кредитного ліміту, за інформацією з виписки по карті позичальнику 25 червня 2018 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн., однак вподальшому було здійснено операції з кредитними коштами які значно перевищують зазначений розмір, крім того, відповідно до довідки про зміну умов кредитування на час подання позову кредитний ліміт за карткою встановлено 0,00 грн., тоді як в позові вказано 26 000 грн. та заборгованість за тілом кредиту у розмірі 77 729,24 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею, тоді як в анкеті-заявці підписаної позичальником відсутня інформація щодо нарахування даної неустойки.

Разом з цим, банком надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна”, в якому зазначено умови обслуговування карток “Універсальна, 30 днів пільгового періоду”, “Універсальна, 55 днів пільгового періоду”, “Універсальна Contract” та “Універсальна Gold ”, проте матеріали справи не містять відомостей щодо виду отриманої позичальником кредитної картки, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, наданий витяг не підписаний позичальником, тому неможливо встановити обставини щодо ознайомлення та погодження з відповідачем даних умов.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, матеріали справи не містять доказів за якими можна встановити строк виконання зобов`язання, оскільки у анкеті-заявці, єдиний документ що містить підпис позичальника, є лише дата її підписання, тоді як строк виконання зобов`язання за нею не зазначено.

Зазмістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість пені та штрафів.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період – з часу виникнення спірних правовідносин (25 червня 2018 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (18 лютого 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір кредитного ліміту, розмір відсотків передбачених ст.625 ЦК України, який безпосередньо залежить від розміру заборгованості за кредитним лімітом, та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань відповідно до наданої довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки.

Також на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком позивачем було надано довідку про зміну умов кредитування з зазначенням лише прізвище, ім`я та по-батькові відповідача, без зазначення будь-яких особистих даних за якими можна встановити особу та без зазначення номеру кредитного договору та дати його укладання. Крім того, даний доказ надано лише до апеляційної скарги без будь-яких обгрунтувань з яких підстав даний доказ не було надано позивачем до суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 25 червня 2018 року, кредитних коштів у розмірі 26 000 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані.

Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 108 003,10 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги.

З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, які були недоведеними позивачем та безпідставно заявлені, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” – задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2020 року – скасувати.        

В задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                        Т.Р. Куценко

Судді:                                                                І.Ю. Ткаченко

                                                                       М.О. Макаров