КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/8272/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 760/27964/18

11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Корнілової Ж.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , укладений 27.08.2015 року, актовий запис № 2540, та покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві між нею та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 2540 від 27.08.2015 року. Протягом останніх трьох років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен з них має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю, відповідач постійно нехтував сімейними цінностями, з його ініціативи між ними постійно виникали сварки, в результаті чого вони припинили спільно проживати та вести спільне господарство з листопада 2017 року.

Вказала, що між ними будь-які стосунки фактично припинені, спільно не проживають та спільного господарства не ведуть, за її глибоким переконанням відновлення сімейних відносин є неможливим.

Вважає, що причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя з відповідачем як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року справу передано на розгляд до Подільського районного суду м. Києва.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві за актовим записом № 2540, розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції фактично позбавив його прийняти участь у розгляді справи через представника. Стверджував, що протягом всіх років сумісного проживання він здійснював свій вклад в сімейний бюджет, піклувався про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємоповаги, тому твердження позивача, що примирення та подальше сімейне життя між ними не можливе є передчасним.

Вказав, що збереження сім`ї, захист інтересів подружжя є одним з обов`язків суду, тому перш ніж ухвалити рішення про розлучення повинен вжити всіх заходів для примирення подружжя. Разом з тим, суд не вжив таких заходів, та фактично позбавив відповідача можливості просити суд надати строк для примирення сторін, оскільки не забезпечив належного повідомлення про розгляд справи та ознайомлення з матеріалами справи.

Також, зазначив, що суд у зв`язку з повторною неявкою відповідача в судове засідання, якщо він належно повідомлений про розгляд справи, мав би ухвалити у справі заочне рішення, тоді як судом ухвалено рішення, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що вона не згодна надалі перебувати у шлюбних відносинах з відповідачем, такий шлюб шкодить її інтересам, відносини між подружжям протягом тривалого часу припинені, а тому рішення суду про розірвання шлюбу є законним та обґрунтованим.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи, повідомлений належно, надіслав клопотання про відкладення розгляду справу, з тих підстав, що він контактував з особою, що захворіла на COVID-19, тому не може прибути у засідання. Колегія суддів, в судовому засіданні поставила на розгляд дане клопотання, та заслухавши думку позивача та її представника, які заперечували про чергове відкладення розгляду справи, ухвалила про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, явка в судове засідання в суді апеляційної інстанції є не обов`язковою.

Також, колегією суддів було постановлено на розгляд клопотання відповідача про надання судом строку на примирення.

Позивач та її представник в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечували, позивач зазначила, що у них з відповідачем було достатньо часу для примирення та наполягає на тому, що подальше спільне життя з відповідачем як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам. Також заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.

Врахувавши думку позивача щодо заявленого відповідачем клопотання про надання строку для примирення, строки розгляду справи про розірвання шлюбу в суді першої інстанції (більше року), колегія суддів порадившись на місці ухвалила, відмовити відповідачу у задоволенні заяви про надання строку для примирення, оскільки наявність наміру для примирення лише в одного з подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку на примирення, та порушуватиме права та інтереси позивачки.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення позивача та її представника, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що при розгляді справи про розірвання шлюбу судом було встановлено, що сім'я тривалий час носить формальний характер, вжиття заходів щодо збереження сім'ї не може дати позитивного результату, буде суперечити інтересам сторін, впливати на їх психоемоційний стан, тому підстав для збереження надалі міцної та здорової сім'ї не вбачається.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони в повній мірі відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Від шлюбу у сторін дітей не має.

Сторони не підтримують шлюбно-сімейні відносини, з листопада 2017 року вони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, спір про розподіл майна розглядається у Києво-Святошинському районному суді Київської області.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Як встановлено судом першої інстанції, стосунки та шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, спільне господарство вони не ведуть.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив рішення про розірвання шлюбу сторін, так як протягом тривалого часу сторони спільного господарства не ведуть, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловила.

А відтак перебування позивача в шлюбі з відповідачем порушує її права та впливає на її інтереси.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.

Головуючий Судді: