Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2011/20950/12

провадження № 61-61-36273св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус»

у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 11 жовтня 2013 року, ухвалене в складі судді Цвіри Д. М., та постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус»

в особі філії товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» (далі - ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги банк мотивував тим, що 14 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладеного кредитний договір № НАН2GА00000038, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 070,44 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 11 серпня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 14 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ НАН2GА00000038, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в тому ж розмірі, що і позичальник.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова 01 вересня 2010 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою в розмірі 200 грн.

Зазначив, що ним взяті на себе зобов`язання за кредитом виконано своєчасно і повністю, проте позичальник станом на 27 листопада 2012 року має заборгованість у розмірі 66 253,78 доларів США, яка складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 30 280,72 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 16 534,67 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 205,00 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором

у розмірі 16 233,39 доларів США.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2007 року

№ НАН2GА00000038 у розмірі 66 228,75 доларів США, що еквівалентно 529 167,70 грн; стягнути з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус»

у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_1 солідарно на його користь 200 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь судовий збір

у розмірі 3 219 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 529 167,70 грн.

Стягнуто солідарно з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус»

у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_1 солідарно на користь АТ КБ «ПриватБанк» 200 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір

у розмірі 3 219 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги банку знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, тому підлягали задоволенню.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції

виходив з того, що ОСОБА_2 не виконані обов`язки по погашенню кредиту, то ОСОБА_1 як поручитель за кредитним договором несе відповідальність за його виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року, постановленою у складі колегії суддів Бурлаки І. В., Бровченка І. О.,

Яцини В. Б. рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року у частині солідарного стягнення з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова на користь

АТ КБ «ПриватБанк» 200 грн скасовано.

Провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова про стягнення заборгованості в цій частині закрито.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог банку до ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі м. Харкова про стягнення заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що юридичні особи є суб`єктами позовних вимог щодо стягнення поруки, розгляд яких підлягає за правилами господарського судочинства, а об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства недопустимо, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано. Позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 55 520, 51 доларів США заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2007 року

№ НАН2GА00000038, що еквівалентно 443 611,28 грн, яка складається: із заборгованості за кредитом у сумі 30 280, 72 доларів США, що еквівалентно 241 942,95 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом

у сумі 16 534,67 доларів США, що еквівалентно 132 112,01 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 69 553, 91 грн.

В іншій частині в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 698,49 грн судового збору.

Частково залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що у позичальника перед кредитором станом на

27 листопада 2012 року утворилась заборгованість. Оскільки заборгованість не погашено, поручитель, яким є ОСОБА_1 , відповідає перед банком

у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, тому з урахуванням умов договору, на користь банку підлягала стягненню сума боргу в доларах із зазначенням гривневого еквіваленту.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення комісії, суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції не враховано, що положеннями кредитного договору не передбачено правову природу комісії, за які дії чи бездіяльність боржників банк вважає за необхідне стягувати її з боржників, тому комісія не підлягала стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року

в частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до неї, ухвалити судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються

в частині закриття провадження у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі

м. Харкова про стягнення боргу, та в частині відмови в задоволенні позову банку до ОСОБА_1 , а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності та правил загальної юрисдикції, а суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для виправлення цих порушень.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зібраним доказам, та дійшли передчасних висновків про задоволення позову. Так, розрахунок банку не містить даних, за який період нараховано заборгованість, не деталізовано, з якої суми кредитної заборгованості і за який період нараховуються відсотки та пеня. Крім того, матеріали справи не містять вихідних даних щодо розрахунку заборгованості, дати здійснення платежів позичальником, строків прострочення платежів, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Вбачає, що судами допущено порушення вимог частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки банк

в односторонньому порядку збільшив проценту ставку у 12 разів, при цьому вона як поручитель жодних додаткових умов з цього приводу не підписувала, згоди на збільшення процентної ставки, визначеної підпунктами 2.1.3, 2.2.7, 7.4 кредитного договору не надавала (відповідно колонки 5 та 6 розрахунку заборгованості).

Суд апеляційної інстанції не дослідив докази правомірності змін банком в односторонньому порядку розміру процентної ставки.

Стверджуючи про порушення вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, заявник вказує, що умовами кредитного договору передбачено погашення кредиту щомісячними платежами, у визначений графіком час та сумі, однак суди не звернули увагу на ту обставину, що позичальник у серпні 2008 року сплатила свій останній платіж у повному розмірі, та допустила прострочення платежу починаючи з 20 вересня 2008 року, тому банк мав на протязі шести місяців від цієї дати пред`явити вимоги до поручителя.

Суди не з`ясували, чи пред`явлено вимогу до поручителя в межах строків, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Крім того, посилаючись на положення пункту 7.1 кредитного договору, вказує, що з урахуванням часу прострочення виконання зобов`язання позичальником, 19 січня 2009 року (через 120 календарних днів після порушення строків виконання) є новим строком для позичальника, щоб виконати перед банком зобов`язання по поверненню всієї суми боргу, однак позивач звренувся з вимогою до поручителя лише в грудні 2012 року, та з порушенням вимог пункту 5 договору поруки щодо направлення на адресу поручителя письмової вимоги із зазначенням невиконаного зобов`язання.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» нарахував пеню в іноземній валюті - доларах США, а не у валюті України, тобто гривні.

Посилаючись на порушення вимог частини другої статті 1050 ЦК України, заявник стверджує, що матеріали справи не містять доказів направлення позичальнику повідомлення від банку про дострокове повернення кредитних коштів, а суд дійшов помилкового висновку про те, що одним із способів такого повідомлення є також звернення банку до суду із відповідним позовом.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

25 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду в складі судді Коротуна В. М. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Дзержинського районного суду м. Харкова, зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року, та постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 14 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_2 укладено кредитний договір № НАН2GА00000038, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 14 серпня 2007 року по 11 серпня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії

у розмірі 40 070,44 доларів США на ремонт житлового будинку зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно з пунктом 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. даного договору. Періодом сплати вважався період з 14 по 19 число кожного місяця.

Згідно пункту 7.1 вказаного договору погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.4, винагороди розрахованої відповідно до пункту 1.1, 3.7 цього договору. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1).

У разі порушення вищевказаних термінів оплати, зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі, передбаченого графіком погашення заборгованості на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

У забезпечення виконання за кредитним договором 14 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ НАН2GА00000038, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пунктів 5, 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимогі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Пунктом 16 договору поруки (особливі умови договору) передбачено:

повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлюваної лінії в сумі 40 070 доларів США;

сплату процентів за користування кредитом у розмірі 0,92% проіентів у період з 14 по 19 числа кожного місяця;

щомісячно у період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячні платежі) у сумі 555 доларів США для погашення заборгованості за договором, яка включає заборгованість за кредитом, процентами, комісією;

сплату процентів за користування кредитом при порушенні боржником зобов`язань по кредиту у розмірі 2,46% за місяць від суми залишку на заборгованість за кредитом. Розраховані згідно цього пункту договору проценти сплачуються боржником окремо понад суми щомісячного платежу за кредитним договором разом із несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу;

сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, відповідно до умов та строків, передбачених кредитним договором.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області

від 19 жовтня 2012 року, яке ухвалено у справі за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке є чинним на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позовні вимоги банка задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № HAH2GA00000038, у розмірі 49 295,44 доларів США, звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 98,10 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 14 серпня 2007 року

№ HAH2GA00000038) АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені

ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у будинку, розташованому на АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області; стягнуто з ОСОБА_2 на користь

АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 708,50 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу 120 грн.

Встановлено, що доказів того, що судове рішення виконано, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано.

У суді апеляційної інстанції сторони не заперечували проти того, що заборгованість існує.

Станом на 27 листопада 2012 року, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання позичальником ОСОБА_3 , утворилась заборгованість у розмірі 66 253,78 доларів США, яка складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 30 280,72 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 16 534,67 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 205,00 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 16 233,39 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Щодо виникнення і розміру кредитної заборгованості

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050

ЦК України).

Встановлено, що 14 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_2 укладено кредитний договір № НАН2GА00000038, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти на строк з 14 серпня 2007 року по 11 серпня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 40 070,44 доларів США зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92 % на місяць. Періодом сплати вважався період з 14 по 19 число кожного місяця..

Свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 27 листопада 2012 року становить 66 253,78 доларів США, та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30 280,72 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 16 534,67 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 205,00 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 16 233,39 доларів США.

На підтвердження своїх вимог банк надав розрахунки кредитної заборгованості ОСОБА_2 .

Крім того, встановлено, що в забезпечення виконання за кредитним договором 14 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № НАН2GА00000038, пунктом 16 якого визначено межі солідарної відповідальності ОСОБА_1 перед банком.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначала про неправомірне підвищення банком процентної ставки за кредитом, без її повідомлення, без укладення з нею додаткової угоди, що впливає на розмір кредитної заборгованості.

Однак, апеляційний суд не надав оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що банк в односторонньому порядку, без повідомлення і без укладення з нею додаткової угоди до кредитного договору починаючи з 14 серпня 2007 року збільшив проценти за користування кредитом з 0,92% до 11,00 %, а розрахунок процентів від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом зроблено з використанням ставки 29,52% на місяць замість 2,46, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 6-7), тоді як згідно

з пунктом 16 договору поруки від 14 серпня 2007 року, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник, зокрема щодо повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлюваної лінії в розмірі 40 070 доларів США зі сплатою, відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% відсотків у період сплати з 14 по 19 числа кожного місяця; щомісячно у період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячні платежі) у сумі 555 доларів США, яка включає заборгованість за кредитом, відсоткам, комісією. Сплатою відсотків за користування кредитом при порушенні боржником зобов`язань по кредиту у розмірі 2,46% за місяць від суми залишку на заборгованість за кредитом.

Апеляційний суд у порушення вимог пункту 3 частини першої статті 382

ЦПК України ці доводи взагалі не досліджував і не оцінював.

Перевірка зазначених обставин може вплинути на розмір кредитної заборгованості, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2355цс15.

При цьому апеляційному суду при новому розгляді справи необхідно звернути увагу на правові висновки Верховного Суду України, викладені

у постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17, згідно з якими у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку у тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Щодо виникнення у поручителя солідарного обов`язку з повернення кредитної заборгованості

Звергаючись до суду касаційної інстанції, заявник вказувала на те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов банку, не встановили строк виконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язань та не застосували положення частини четвертої статті 559 ЦК, яке суд на відміну від позовної давності застосовує самостійно.

Правильне застосування статті 554 ЦК України передбачає необхідність встановити обставини щодо моменту пред`явлення банком вимоги до поручителя, визначити дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання, та наявність підстав для припинення поруки.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожної окремої частини заборгованості від дня, коли відбулося це порушення.

Строк дії поруки обчислюється окремо по кожному простроченому зобов`язанню позичальника.

Таким чином, з часу прострочення щомісячного платежу починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України

у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі

№ 6-3087цс16.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі

№ 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року та від 31 жовтня

2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору, у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1 на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту ( залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені ( в повному обсязі) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Із наданого банком розрахунку встановлено, що ОСОБА_2 перестала належним чином сплачувати заборгованість за кредитним договором

з серпня 2008 року (а. с. 6).

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом у цій справі

21 грудня 2012 року, апеляційному суду слід надати належну правову оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 щодо правильного застосування положень статей 554, 559 ЦК України в частині обрахування строку дії поруки за зобов`язанням ОСОБА_2 щодо погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, обов`язок ОСОБА_1 щодо відповідальності за зобов`язанням ОСОБА_2 за кредитним договором від 14 серпня

2007 року № НАН2GА00000038 обмежується періодом, визначеним частиною четвертою статті 559 ЦК України, тобто шестимісячний строк, який передував зверненню до суду з цим позовом.

Суд, задовольняючи позов, прийшов до помилкових висновків, оскільки не проаналізував умови договору поруки, розмір процентів, за які поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не надав мотивування усім доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та законності і обґрунтованості судового рішення (статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково

і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено неповно, то справу в частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Разом з тим, оскільки оскаржуване судове рішення скасовується з передачею справи на новий розгляд, то підстав поновлювати його виконання немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року

в частині задоволення позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк